Справа №22ц – 2099 / 2010 р.                               Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.

Категорія:   44                                                                  Доповідач:  Краснощокова Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня  2010 р.                                        Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого:  судді Краснощокової Н.С.

суддів:  Ігнатової Л.Є., Кіянової С.В.

при секретарі:  Шатун Л.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку   апеляційну  скаргу ОСОБА_1     на  рішення  Красноармійського міськрайонного суду  від  5 січня 2010р.   у справі за позовом  ОСОБА_2  до ОСОБА_1, треті особи  ОСОБА_3, Красноармійський міський  відділ  ГУМВС України  в  Донецькій області   про визнання  особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за зустрічним позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про вселення  до жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У  жовтні 2009р.  позивачка звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_1 про  визнання  його таким, що втратив право  користування жилим приміщенням  в квартирі   АДРЕСА_2 у м. Красноармійську на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України. Посилалась на те, що  вказана квартира належить  на праві власності їй та  її дочці  ОСОБА_3 на підставі  свідоцтва про право власності  в порядку приватизації від 10.05.2005р. Відповідач -  її колишній чоловік  після фактичного розірвання шлюбу  у жовтні 2008р.  проживає  у іншому  місці  за адресою: м. Красноармійськ, АДРЕСА_3 у   спірній квартирі   жодного разу не з’являвся,  платежі  за утримання житла не проводить.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом про вселення в спірну квартиру. Посилався на те, що  з 17.04.1998р. перебував у шлюбі  з  позивачкою, від шлюбу мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. народження.  У шлюбі з позивачкою вони придбали квартиру  АДРЕСА_1  у м. Красноармійську, яку 18.02.2005р. продали, після чого  вселились в спірну квартиру, де він був зареєстрований  17 травня 2005р., хоч фактично проживав з лютого 2005р.  На час вселення квартира перебувала у комунальній власності. На  час звернення до суду відносини з позивачкою погіршились, вона   стала наполягати на виселенні з квартири, посилаючись  на те, що він не має на неї права. Він звернувся до адвоката  та дізнався, що квартира  приватизована  на   позивачку та її доньку ОСОБА_3,   розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності   він оспорює   у окремому позові. Оскільки позивачка  змінила замки  в дверях квартири та не  впускає його, просив вселити його у спірну квартиру.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду  від  5 січня 2010р.   позов ОСОБА_2 задоволено,  визнано відповідача таким, що втратив право користування  жилим приміщенням  у спірній квартирі,  у задоволенні зустрічного позову про вселення відмовлено.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та направити справу на новий розгляд, посилається на неповне з’ясування  судом обставин справи.  Зокрема, зазначає, що  причина його не проживання в квартирі є поважною, оскільки  позивачка замінила замки на вхідних дверях.

Заслухавши доповідача,  перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню  не підлягає  з наступних підстав.

Задовольняючи позов  ОСОБА_2 та визнаючи відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням у спірній квартирі  та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог діючого законодавства.

Так, судом встановлено, що  спірна квартира  належить позивачці та  ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності  на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 травня 2005р., виданого в порядку Закону України «Про приватизацію  державного житлового фонду».

Відповідач був  зареєстрований у цій квартирі  17 травня 2005р. як член сім’ї позивачки.

Після припинення шлюбних відносин між позивачкою та відповідачем у жовтні 2008р. відповідач  виїхав та  з того часу не проживає в квартирі без поважних підстав, оплату за комунальні послуги не проводив.

Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що він не проживає в квартирі з поважних причин через неправомірну поведінку позивачки, оскільки  ним не надано доказів такої неправомірної поведінки та  відповідач не заперечував, що  він  не приймав заходів до вселення в квартиру,  не  відносився до неї, як до єдиного місця проживання.

У зв’язку із встановленим, суд правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову про вселення.

Доводи апеляційного суду висновків суду не спростовують. У апеляційній скарзі відповідач  посилається на те, що не проживав у квартирі  через неправомірну поведінку  позивачки, однак,  на наявність доказів її неправомірної поведінки не посилається.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

 Рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права  і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст.  307, 308, 313-315  ЦПК України, Апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу   ОСОБА_1     відхилити.

Рішення  Красноармійського міськрайонного суду  від  5 січня 2010р.  залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України   протягом двох місяців з  дня набрання законної сили.

Судді: