Справа №22ц – 3540/ 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Філь О.Є.
Категорія: 26 Доповідач: Краснощокова Н.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2010 р. Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: судді Краснощокової Н.С.
суддів: Ігнатової Л.Є., Санікової О.С.
при секретарі: Шатун Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на рішення Красноармійського міськрайонного суду від 18 лютого 2010р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красно армійську про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Відповідач оскаржує в апеляційному порядку рішення Красноармійського міськрайонного суду від 18 лютого 2010р., яким частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнено з відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі 15000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Посилається на те, що судом при ухваленні рішення порушені вимоги матеріального і процесуального права. Не враховано, що згідно з ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові перекладено з роботодавця на страховика. Підприємство, сплативши певну суму внесків, надалі не несе матеріальних виплат у разі нещасного випадку з працівником ні перед ким, тому що відносини регулюються нормами соціального забезпечення, зокрема, главою 67 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання». Позивач помилково посилався на статті 23,1167,1168 ЦК України. Тому апелянт просить рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив із встановлених у справі наступних обставин.
Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем ДП «Вугільна компанія «Шахта «Краснолиманська» з 16.10.2001 року по 21.03.2007 року, працював прохідниклм 5 розряду, був звільнений з роботи за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію за віком. Під час роботи позивач отримав професійне захворювання, а саме хронічну вертеброгенну попереково-криживу радікулопатію у стадії загострення з больовим, м’язово - тонічним, правостороннім корінцевим синдромом. Після проходження медичного обстеження відповідачем за цим випадком було складено акт за формою П-4 від 15.08.2008 року. Висновком обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії від 29.09.2008 року позивачу встановлено 50 % втрати професійної працездатності з 18.09.2008 року та третя група інвалідності безстроково. Ушкодженням здоров’я на виробництві позивачу спричинена моральна шкода, бо внаслідок втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягне за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. Спостерігається критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина. Оскільки змінами, внесеними до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” 23.02.2007 року були виключені положення щодо відшкодування моральної шкоди з Фонду соціального страхування відповідальність за спричинену працівникові моральну шкоду несе роботодавець відповідно до 237-1 КЗпП України.
Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та стягуючи з відповідача на користь позивача суму у відшкодування моральної шкоди суд правильно виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог діючого законодавства.
Так, судом встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що позивач під час роботи у відповідача отримав професійне захворювання, а саме хронічну вертеброгенну попереково-криживу радікулопатію, висновком МСЕК від 29.09.2008 року позивачу встановлено 50 % втрати професійної працездатності з 18.09.2008 року та третя група інвалідності безстроково. У зв’язку із втратою здоров’я на виробництві позивачу спричинена моральна шкода, він відчуває фізичні та моральні страждання з приводу втрати здоров’я, часткової втрати працездатності, змінилися його умови життя, що потягло за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. Тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 15000 грн. на підставі ст. 237-1 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не може нести відповідальності за шкоду, причинену здоров’ю позивача через покладення такого обов’язку на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на виробництві необґрунтовані.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Наявність шкідливих умов праці позивача в ДП «Вугільна компанія «Шахта «Краснолиманська» встановлена актом розслідування хронічного професійного захворювання від 15.08.2008р. та санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці від 19.04.2007р. Ці обставини відповідачем не спростовані.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженими ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Однак, із Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин ( вересень 2008 року), в зв’язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України.
Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди.
Визначений судом розмір моральної шкоди 15 000 гр. відповідає тяжкості ушкодження здоров’я позивача.
Суд врахував характер та тривалість моральних страждань позивача в зв’язку з професійним захворюванням; істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого; неможливість відновлення здоров'я. Ушкодження здоров’я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що строк звернення до суду не пропущено, виходячи з вимог статті 268 ЦК України.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом 1 інстанції вірно встановлені обставини справи, доказам, що надані сторонами, дана належна оцінка. Спір вирішено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності із нормами матеріального та процесуального законодавства. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» відхилити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 18 лютого 2010р. залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: