Справа № 2-756/10

Рішення

Іменем України

9 квітня 2010 року                                                                        Жовтневий районний суд м.Харкова

  у складі: головуючого – судді Кириченко О.Д.

              при секретарях – Корнієнко О.О., Волковій С.І., Ільченко Т.В., Нестеровській Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Новий Стиль», 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 та Територіальна державна інспекція праці в Харківській області, про визнання бездіяльності незаконною, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі і грошовій компенсації за невикористану відпустку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відшкодування судових витрат, -

встановив:

1 серпня 2008 року до Жовтневого районного суду м.Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до Закритого акціонерного товариства «Новий Стиль» (далі – ЗАТ «Новий Стиль») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на те, що він з березня-місяця 2006 року перебував в трудових правовідносинах з відповідачем за позовом, працюючи в нього в якості складальника виробів із дерева та корпусних меблів. Наказом по підприємству від 24 грудня 2007 року позивача було незаконно звільнено з роботи з підстав, передбачених п.4 ст.40 КЗпП України, за прогул, якого він ніколи не здійснював. Зазначеним неправомірним звільненням позивачу були завдані значні моральні страждання та моральна шкода, котру він оцінює в грошову суму – 15 000,00 грн.

Під час підготовки справи до судового розгляду судом за згоди позивача ОСОБА_1 до участі в справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено керівника зазначеного вище роботодавця ОСОБА_2, котрою був підписаний відповідний наказ про звільнення позивача з роботи.

18 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі зміненою позовною заявою до того ж самого відповідача про визнання вищевказаного звільнення позивача з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також заборгованості по зарплаті і грошовій компенсації за невикористану відпустку, відшкодування завданої йому неправомірним звільненням моральної шкоди в сумі 15 000,00 грн.

Обґрунтована була ця позовна заява тим, що він ніяких прогулів ні в листопаді, ні в грудні 2007 року не здійснював, а тому звільнення його з роботи з передбачених п.4 ст.40 КЗпП України підстав є незаконним, цим були порушені його трудові права і завдана позивачу моральна шкода в зазначеному вище розмірі.

  19 січня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з доповненою позовною заявою до ЗАТ «Новий Стиль», зазначивши 3-ми особами без самостійних позовних вимог ОСОБА_2 і Територіальну державну інспекцію праці в Харківській області, про визнання бездіяльності відповідача і вищевказаного звільнення позивача з роботи незаконними, поновлення на роботі, стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування завданої незаконним звільненням моральної шкоди в сумі 16 000,00 грн., зобов’язання відповідача до здійснення перерахунку та виплати середньомісячної зарплати за вимушений прогул позивача за час з 7 листопада 2007 року по 24 грудня 2007 року, а також грошової компенсації за невикористану ОСОБА_1 чергову відпустку в кількості 24-х календарних днів.

В обґрунтування цієї позовної заяви позивач послався на те, що 7 листопада 2007 року він звернувся до свого роботодавця в особі відповідача по даній справі із заявою про надання чергової щорічної відпустки строком на 24 календарних дня, але керівником підприємства ця заява протиправно була залишена без розгляду. В період часу з 1 листопада по 6 грудня 2007 року керівництвом ЗАТ «Новий Стиль» ніяких завдань ОСОБА_1 на виконання складальних робіт не надавалося з посиланнями на відсутність відповідних замовлень. З 6 грудня 2007 року позивач перебував на лікарняному, а коли 24 грудня 2007 року він після захворювання з’явився на роботу, його повідомили, що наказом по підприємству ще від 7 грудня 2007 року його звільнено з роботи за прогули. Зважаючи на те, що позивач ніяких прогулів не здійснював, він в той же день подав на адресу адміністрації свого підприємства відповідну заяву про неправомірність свого звільнення з роботи та подав листки своєї тимчасової непрацездатності за час з 6 грудня 2007 року. Зазначена заява ОСОБА_1 відповідачем також була залишена без розгляду, трудову книжку в цей день йому не видали і остаточний розрахунок з ним проведений не був. Наказ від 24 грудня 2007 року про своє звільнення з роботи позивач отримав тільки 4 серпня 2008 року, в той же день йому була видана трудова книжка і, як він вважає, частково був здійснений остаточний розрахунок при звільненні з роботи.

1 червня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з черговою уточненою позовною заявою до того ж ЗАТ «Новий Стиль» про: визнання зазначеної вище бездіяльності відповідача і вищевказаного звільнення позивача з роботи незаконними; поновлення на роботі; відшкодування матеріальної шкоди в загальній сумі 19 301,71 грн. - в якості середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу; стягнення на користь позивача і його представника ОСОБА_3 по 1 000,00 грн. кожному в якості відшкодування матеріальної шкоди за їх участь в 10 судових засіданнях; відшкодування завданої позивачу незаконним звільненням з роботи моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.; зобов’язання відповідача до здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористану ОСОБА_1 чергову відпустку з 7 листопада по 30 листопада 2007 року в кількості 24-х календарних днів.

Обґрунтована була ця позовна заява фактично тими ж обставинами, що вже викладені вище.

13 січня 2010 року позивач, посилаючись на наведені вище обставини, знову звернувся до суду з додатковою і уточненою позовною заявою, в якій уточнив свій позов в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди в якості середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та за свою участь в  судових засіданнях по даній справі, збільшивши відповідні вимоги до 30 159,00 грн. і  1 500,00 грн. Крім того, доповнив свій позов вимогами до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди в загальній сумі 7 143,34 грн., витрачених ним на придбання ліків та лікарських засобів, застосованих ним на своє лікування.

19 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з додатковою, остаточно уточненою та зміненою позовною заявою до ЗАТ «Новий Стиль», в якій прохав суд:

- визнати незаконною бездіяльність відповідача по не розгляду заяв позивача від 6 листопада 2007 року про надання йому чергової щорічної відпустки на 24 календарних дні з 7 листопада по 30 листопада 2007 року та від 24 грудня 2007 року про незаконність звільнення з роботи на підставі наказу по підприємству від 7 грудня 2007 року;

- визнання незаконними наказів відповідача від 7 грудня 2007 року та 24 грудня 2007 року про звільнення позивача з роботи за прогули, поновлення на роботі в якості складальника виробів із деревини;

- зобов’язання відповідача до здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку в 24 календарних дні за час з 7 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року, а не за 16 календарних днів;

- зобов’язання відповідача до здійснення донарахування та виплати заробітної плати за листопад 2007 року за всі 22 робочі дні, а не за 4 робочі дні, як це було здійснено бухгалтерією ЗАТ «Новий Стиль»;

- зобов’язання відповідача до здійснення донарахування та виплати заробітної плати за грудень 2007 року – з 1 грудня по 5 грудня 2007 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 33 778,08 грн. – в якості середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 з роботи;

- стягнути на користь позивача 1 800,00 грн. в якості відшкодування матеріальних витрат, пов’язаних з явкою та участю позивача в судових засіданнях по розгляду даної справи;

- стягнути на користь представника позивача ОСОБА_3 1 600,00 грн. в якості відшкодування матеріальних витрат, пов’язаних з його явкою та участю в судових засіданнях по розгляду даної справи;

- стягнути з відповідача на користь позивача 7 143,34 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті придбання ним ліків та лікарських засобів на своє лікування;

- стягнути з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення з роботи та порушення трудових прав позивача.

Обґрунтована була ця позовна заява фактично всіма вищезазначеними обставинами.

В судовому засіданні позивач, а потім і його представник ОСОБА_3 послідовно підтримали наведені вище позовні вимоги та всі їх обґрунтування.

Представник відповідача Шевченко Г.О. в ході судового розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість. В подальшому відповідач звернувся до суду з письмовим клопотанням про закінчення розгляду справи за відсутності свого представника.

3-тя особа ОСОБА_2 на початку судового засідання також послалася на необґрунтованість заявленого ОСОБА_1 до ЗАТ «Новий Стиль» позову. Потім ця 3-тя особа звернулася до суду з письмовим клопотанням про розгляд даної справи за своєї відсутності.

Територіальна державна інспекція праці в Харківській області, що була залучена позивачем до участі в цій справі в якості 3-ої особи без самостійних вимог, також звернулася до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за відсутності свого представника, пославшись при цьому на те, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що ґрунтуються на чинному трудовому законодавстві України.

Зважаючи на те, що зазначені вище клопотання відповідача і 3-іх осіб по справі повністю відповідають вимогам ч.2 ст.158 ЦПК України, суд, вислухавши думку решти учасників судового засідання, ці клопотання задовольнив.

Вислухавши пояснення сторін, що прийняли участь в судовому засіданні, допитавши свідків та дослідивши надані суду в ході судового розгляду письмові докази, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Судовим розглядом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 з 9 березня 2006 року було прийнято на роботу в ЗАТ «Новий Стиль» в якості складальника виробів з деревини на підставі наказу № 2006/1304-о/с від 09.03.2006 року (т.1 а.с.24).

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців ЗАТ «Новий Стиль» на підприємстві встановлений режим роботи, згідно якого робочий день для робітників починається в 08-00 годин і триває до 20-00 годин з двома перервами – з 12-00 до 12-30 та з 16-45 до 17-00 годин (т.1 а.с. 157-162).

Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача по даній справі, місцем роботи ОСОБА_1 був визначений адміністративний корпус підприємства, розташований за адресою: м.Харків, вул.Комсомольське шосе № 88.

Зазначена обставина була підтверджена в судовому засіданні свідками ОСОБА_5 і ОСОБА_6, підстав не довіряти яким у суду не мається.

Яких-небудь спростувань вищевказаному факту в судовому засіданні знайдено не було, а тому твердження позивача про відсутність у нього конкретного робочого місця в ЗАТ «Новий Стиль» і наявність начебто фактично вільного характеру відвідування ним свого підприємства з посиланнями на те, що його робота по складанню виробів з деревини здійснюється на місцем розташування відповідних клієнтів, являються необґрунтованими і не відповідають дійсності.

Починаючи з 7 листопада 2007 року ОСОБА_1 без повідомлення роботодавця про поважність причин перестав з’являтися на роботі, про що на підприємстві були складені відповідні Акти від 07.11.2007 року та від 05.12.2007 року (т.1 а.с. 28, 29) і що відповідачем було кваліфіковано як прогули з відповідними відмітками в табелі обліку робочого часу за конкретний період (т.1 а.с. 25-27, а.с. 55 матеріалів прокуратури Жовтневого району м.Харкова по перевірці скарг ОСОБА_1 на дії посадових осіб ЗАТ «Новий Стиль» щодо порушень законодавства про працю на цьому підприємстві).

Адміністрацією відповідача по даній справі приймалися необхідні заходи для встановлення причин відсутності позивача на роботі з 7 листопада 2007 року, у зв’язку з чим 29.11.2007 року та 05.12.2007 року на адресу місця проживання ОСОБА_1 направлялися письмові попередження про можливість його звільнення за прогули на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з вимогою надати письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі (т.1 а.с. 30-38).

Ці письмові вимоги були отримані позивачем відповідно 07.12.2007 року та 10.12.2007 року, що документально підтверджується долученими до справи копіями відповідних повідомлень про вручення поштових повідомлень (т.1 а.с. 33, 37) і не заперечувалося в судовому засіданні самим позивачем.

Разом з тим, як було з’ясовано в судовому засіданні, ОСОБА_1 ніяких пояснень поважності причин своєї відсутності на роботі починаючи з 7 листопада 2007 року по 6 грудня 2007 року так і не надав, що свідчить про його фактичну відмову від надання таких пояснень.

На підставі викладених вище обставин 7 грудня 2007 року адміністрацією ЗАТ «Новий Стиль» було видано наказ № 2007/10270-о/с про звільнення позивача з роботи з 7 грудня 2007 року за прогули без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України (т.1 а.с. 39).

Зважаючи на те, що на час видання вищезазначеного наказу ОСОБА_1 також був відсутнім на роботі, 10 грудня 2007 року і 26 грудня 2007 року на адресу позивача були надіслані відповідні повідомлення про звільнення його з роботи з 7 грудня 2007 року за прогули без поважних причин та необхідність явки на підприємство для отримання трудової книжки, остаточного розрахунку при звільненні з роботи та здачі ввірених йому по роботі матеріальних цінностей у вигляді мобільного телефону корпоративного зв’язку і робочих інструментів (т.1 а.с. 40-44).

24 грудня 2007 року ОСОБА_1 з’явився на роботу, де був ознайомлений з вищевказаним наказом про своє звільнення з роботи відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України і заявив про свою незгоду з цим звільненням (т.1 а.с. 39), після чого подав письмову заяву на ім’я керівника ЗАТ «Новий Стиль» з поясненнями про те, що з 1 листопада і по 6 грудня 2007 року від не забезпечувався ніякою роботою зі сторони свого безпосереднього керівництва, а з 6 грудня 2007 року перебував на лікарняному, у зв’язку з чим звільнення його з роботи в період тимчасової непрацездатності є незаконним, а тому вимагав скасування вищезазначеного наказу та поновлення своїх трудових прав. У разі невиконання цих вимог попередив адміністрацію свого підприємства, що їхні дії буде оскаржувати в прокуратуру і суд.  (т.1 а.с. 47).

До вказаної заяви позивачем були додані і відповідні листки непрацездатності, що засвідчили його хворобу в період часу з 6 по 7 грудня 2007 року та з 10 по 21 грудня 2007 року (т.1 а.с. 48, 49).

Враховуючи ту обставину, що у відповідності до ч.3 ст.41 КЗпП України звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності не допускається, головою правління ЗАТ «Новий Стиль» 24 грудня 2007 року був виданий наказ по підприємству № 2007/10770 про скасування вищезазначеного наказу № 2007/10270-о/с від 07.12.2007 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи. Цим же наказом начальнику відділу персоналу була зроблена вказівка здійснити відповідні записи в трудовій книжці позивача, організувати і проконтролювати перерахування заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до діючого законодавства (т.1 а.с. 50).

В той же день, тобто 24 грудня 2007 року, зважаючи на ненадання позивачем яких-небудь об’єктивних доказів на підтвердження поважності причин своєї відсутності на роботі впродовж 07.11.2007 р. – 05.12.2007 р., адміністрацією ЗАТ «Новий Стиль» було видано наказ № 2007/10802-о/с про звільнення позивача з роботи з 24 грудня 2007 року за прогули без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України (т.1 а.с. 9).

При цьому рішення про вищевказане розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі ст.43-1 КЗпП України було прийняте без попередньої згоди виборного органу профспілкової організації у зв’язку з її відсутністю в ЗАТ «Новий Стиль».

ОСОБА_1 зразу ж був ознайомлений з вказаним наказом, але поставити підпис про ознайомлення, отримати його копію, а також свою трудову книжку відмовився, що було зафіксовано у відповідному комісійному Акті, складеному 24 грудня 2007 року (т.1 а.с. 51).

Аналізуючи вищенаведені обставини на предмет відповідності дій адміністрації ЗАТ «Новий Стиль» по звільненню позивача по даній справі з роботи чинному трудовому законодавству України, суд виходить з наступного:

У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз’яснень, наданих в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами та доповненнями, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (зокрема, наприклад, у зв’язку з самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки і т.д.).

Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, а тому при його проведенні повинні бути дотримані передбачені трудовим законодавством порядок і строки накладення дисциплінарних стягнень.

Таким чином, розглядаючи даний трудовий спір щодо поновлення на роботі ОСОБА_1, який був звільнений відповідачем з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України, суду зокрема необхідно встановити наступні факти:

•   чи мала місце відсутність позивача на роботі без поважних на те причин, тобто здійснення ним прогулів, а також коли конкретно вони мали місце?

•   чи був дотриманий порядок звільнення позивача з роботи?

•   чи не був пропущений строк на застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи?

Оцінюючи встановлені судовим розглядом обставини справи, суд находить доведеним факт здійснення ОСОБА_1 прогулу впродовж періоду часу з 7 листопада по 6 грудня 2007 року, тому що відсутність позивача без поважних причин на роботі в цей час знайшла своє підтвердження комплексом досліджених в судовому засіданні доказів – вищезазначеними комісійними Актами працівників ЗАТ «Новий Стиль»; даними табелів обліку робочого часу за листопад і грудень 2007 року; показами свідків ОСОБА_5 ОСОБА_8 і ОСОБА_6

Твердження ж ОСОБА_1 про те, що він до своєї хвороби, тобто до 6 грудня 2007 року, кожний день приходив на роботу, але не був нею забезпечений своїм безпосереднім керівництвом, ніякими належними, допустимими, достовірними та об’єктивними доказами в судовому засіданні підтверджені не були.

Так, допитаний судом за клопотанням позивача в якості свідка по цій справі ОСОБА_9 пояснив в судовому засіданні тільки те, що він бачив ОСОБА_1 на території ЗАТ «Новий Стиль» на початку листопада 2007 року. Коли ж конкретно – було це до 7 листопада 2007 року чи пізніше, свідок так пояснити суду і не зміг.

До показів свідка ОСОБА_10 щодо знаходження позивача на території свого підприємства в час, який кваліфікується відповідачем як прогул, суд відноситься критично, тому що даний свідок є фактичною дружиною ОСОБА_1

Крім того, як вбачається з долучених до матеріалів справи копій листків непрацездатності, ОСОБА_10 тривалий час, зокрема впродовж всього листопада і до 3 грудня 2007 року, перебувала спочатку на стаціонарному лікуванні, а потім – на санаторно-курортній реабілітації, а тому сама не знаходилася на території ЗАТ «Новий Стиль» (т.1 а.с. 209-215).

Яких-небудь доказів щодо поважності причин своєї відсутності на роботі ОСОБА_1 ані своєму роботодавцеві в особі відповідача по справі, ані органам прокуратури чи територіальної державної інспекції праці, що займалися перевіркою його скарг, ані суду в судовому засіданні не надав.

Згідно ж положень статей 10 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст.ст. 148 і 149 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Як з’ясовано в ході судового засідання, прогул ОСОБА_1 мав місце впродовж часу 07.11.2007 р. – 05.12.2007 р., з 6 грудня 2007 року по 22 грудня 2007 року позивач знаходився на «лікарняному», звільнення його з роботи було проведене наказом від 24 грудня 2007 року.

Адміністрацією ЗАТ «Новий Стиль» двічі вимагалися від ОСОБА_1 пояснення щодо поважності причин його відсутності на роботі в зазначений вище період часу, але позивач фактично відмовився від їх надання також без пояснення причин.

Таким чином, відповідачем був дотриманий і порядок і строки застосування до порушника трудової дисципліни такого дисциплінарного стягнення як звільнення з роботи.

Зважаючи ж на те, що позивач допустив прогул на протязі тривалого часу (майже місяць), суд вважає, що при обранні конкретного заходу дисциплінарного стягнення відповідачем належним чином була врахована ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 проступку, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота цього працівника.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним звільнення його з роботи наказом № 2007/10802-о/с від 24.12.2007 року згідно п.4 ст.40 КЗпП України та поновлення його на роботі в якості складальника виробів із деревини.

У зв’язку з цим суд не вважає обґрунтованими і позовні вимоги ОСОБА_1 в частині: зобов’язання відповідача до здійснення донарахування та виплати заробітної плати за листопад 2007 року за всі 22 робочі дні, а не за 4 робочі дні, як це було здійснено бухгалтерією ЗАТ «Новий Стиль»; зобов’язання відповідача до здійснення донарахування та виплати заробітної плати за грудень 2007 року – з 1 грудня по 5 грудня 2007 року; стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 33 778,08 грн. – в якості середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 з роботи.

Так, вимоги щодо нарахування та виплати заробітної плати за час прогулу позивача на роботі взагалі не ґрунтуються на чинному трудовому законодавстві України, тому що відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судовим засіданням не було встановлено того, що ОСОБА_1 в зазначений вище період часу працював, а не прогулював, не був встановлений також і факт його вимушеного простою в цей час.

Що ж до вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу у зв’язку з незаконним звільненням, з незрозумілих причин кваліфікованих ОСОБА_1 як відшкодування матеріальної шкоди, то ці вимоги не підлягають задоволенню, тому що статтею 235 КЗпП України передбачено, що орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу тільки одночасно при вирішенні рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Факт же незаконності звільнення позивача з роботи судом встановлений не був.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 7 143,34 грн. за придбані ним за власні кошти ліки і лікарські засоби на своє лікування, суд находить їх необґрунтованими і не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступних обставин:

У відповідності до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивачем всупереч статтям 10 та 60 ЦПК України в ході судового засідання не було доведено якими ж конкретно неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди, в чому ж вона конкретно полягає, не було доведено і наявність причинного зв’язку між якимись діями чи бездіяльністю відповідача та наслідками, що змусили позивача до витрат на своє лікування.

Вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача до здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку в 24 календарних днів за час з 7 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року, а не за 16 календарних днів, суд з тих же причин – не доведеності їх в судовому засіданні належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, суд також вважає необґрунтованими, тому що позивачем не тільки не було доведено ці вимоги будь-якими доказами, але навіть не було пояснено в чому ж конкретно полягає невірність нарахування такої грошової компенсації.

Не може суд погодитися і з правомірністю заявленого ОСОБА_1 позову в частині визнання незаконним і недійсним наказу відповідача № 2007/10270-о/с від 07.12.2007 року про звільнення позивача з 7 грудня 2007 року з роботи згідно п.4 ст.40 КЗпП України, тому що даний наказ, як зазначено вище, ще  24 грудня 2007 року був скасований відповідачем наказом по підприємству № 2007/10770 у зв’язку з його невідповідністю вимогам чинного трудового законодавства України, а тому давно вже є недійсним.

Позовні ж вимоги ОСОБА_1 в частині  визнання незаконною бездіяльності відповідача по не розгляду заяв позивача від 6 листопада 2007 року про надання йому чергової щорічної відпустки на 24 календарних дні з 7 листопада по 30 листопада 2007 року та від 24 грудня 2007 року про незаконність звільнення з роботи на підставі наказу по підприємству від 7 грудня 2007 року суд вважає безпідставними.

Так, судовим розглядом беззаперечно встановлено, що відповідна заява позивача про надання йому чергової щорічної відпустки з 7 листопада по 30 листопада 2007 року, підписана ОСОБА_1 датою «06 ноября 2007 г.», була зареєстрована в Журналі реєстрації заяв про відпустку працівників ЗАТ «Новий Стиль» 6 грудня 2007 року, після чого розпорядженням № 199 від 06.12.2007 року голови правління цього товариства ОСОБА_2 в наданні такої відпустки позивачу було відмовлено з посиланням на те, що заява стосувалася періоду часу, що вже пройшов.

Зазначені обставини були встановлені постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 13 лютого 2008 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушеної відносно голови правління ЗАТ «Новий Стиль» ОСОБА_2 (т.1 а.с. 54), а також знайшли своє підтвердження дослідженням в судовому засіданні зазначеної справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ж ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Що ж до заяви позивача від 24 грудня 2007 року на ім’я керівництва ЗАТ «Новий Стиль» про незаконність звільнення його з роботи на підставі наказу по підприємству від 7 грудня 2007 року, то, як вже зазначено вище, ця заява безпосередньо в день її подачі була розглянута відповідачем шляхом скасування відповідного наказу про звільнення позивача.

Таким чином, посилання позивача в обґрунтування своїх вимог в цій частині позову на начебто допущену бездіяльність відповідача і не розгляд відповідних його заяв не відповідає дійсності, тому що ці заяви були розглянуті адміністрацією ЗАТ «Новий Стиль» безпосередньо в дні їх надходження від заявника.

Зважаючи на необґрунтованість і безпідставність практично всіх позовних вимог ОСОБА_1 щодо протиправного порушення його трудових прав, суд находить і його позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди такими, що не ґрунтуються за законі.

Так, відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї.

У відповідності до положень ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

В пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами та доповненнями було роз’яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством, зокрема – ст.237-1 КЗпП України.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачене відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, для прийняття рішення про відшкодування працівнику моральної шкоди необхідним і головним є встановлення факту неправомірності конкретних дій чи бездіяльності власника або уповноваженого ним органу, що призвело до порушення законних трудових прав працівника та до його моральних страждань.

Разом з тим, як вже зазначено вище, неправомірність дій відповідача по даній цивільній справі щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули належного доказового підтвердження в судовому засіданні не знайшла, інші вимоги позивача щодо порушення його трудових прав визнані судом необґрунтованими та безпідставними, а тому і позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди з посиланням на начебто порушення законних прав позивача по своїй суті є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Що ж стосується позову ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на його користь 1 800,00 грн., а на користь його представника ОСОБА_3 – 1 600,00 грн., в якості відшкодування матеріальної шкоди за витрати, пов’язані з їх явками в суд та участю в судових засідань, тобто фактично про відшкодування певних судових витрат, то вони також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до статті 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, зокрема належав і витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Зважаючи ж на те, що суд визнає фактично всі позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, законних підстав для присудження позивачу понесених ним судових витрат немає, а тому і відповідні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 3,4,6,8,10,15,57-61,79,88,158,179,208,209,212-215 ЦПК України, ст.ст.21,22,43 Конституції України, ст.ст.11,12,15,16,22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст.2,3,21,24,36,40,43-1,74,79,94,139,142,147,148,149,221,232,233,235,237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами та доповненнями, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами та доповненнями, суд –

Вирішив:

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Закритого акціонерного товариства «Новий Стиль» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі і грошовій компенсації за невикористану відпустку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовити за необгрунтованістю позовних вимог.

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Закритого акціонерного товариства «Новий Стиль» про визнання бездіяльності незаконною, відшкодування судових витрат – відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання через Жовтневий районний суд м.Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження, а також апеляційної скарги - протягом двадцяти днів після подання вказаної заяви про його апеляційне оскарження.

Головуючий                                                                 суддя  О.Д. Кириченко