Cправа  № 2 - 71/2010 р.    

                                                                Р І Ш Е Н Н Я

                                                    І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И    

19 квітня  2010 р.                                                          Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області  в складі :                                    судді       П”ятковського В.І.

                                                                                          секретаря  Іванишин Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  про визнання права власності на 1/2  частину будинковолодіння, виділ цієї частки в натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В :

             Позивачка звернувшись із даним позовом посилається на те, що 12 травня 1979 року зареєструвала шлюб із відповідачем по справі. Від шлюбу у 1979 році у них народився син.

Після одруження вона продовжувала навчання у Івано-Франківському медінституті і вони спільно проживали у квартирі отриманій відповідачем по АДРЕСА_1, 13/5 в м. Коломиї, де являються зареєстрованими і по даний час.

            За час проживання в шлюбі вони спільно розпочали будівництво житлового будинку  по АДРЕСА_3 в м. Коломиї. Станом на 1988 рік у будинку були зведені стіни та перекриття. Маючи намір залишити за собою і будинок і квартиру, що на той час заборонялося законодавством, вони вирішили фіктивно розірвати шлюб і 21 червня 1988 року рішенням Коломийського міського суду їх шлюб було розірвано. Проте і надалі вони проживати у зазначеній квартирі однією сім»єю, спільно вели домашнє господарство, виховували і утримували сина, продовжували вести будівництво.

 Станом на 2001 рік будинок уже був придатним для проживання і вони зробивши синові весілля та провівши ремонт у квартирі, залишили її синові і перейшли проживати у житловий будинок. Перебуваючи у будинку продовжували вести різні будівельні роботи.

У 2004 році на підставі рішення Коломийської міської ради від 2003 року відповідачу було видане свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння.

В травні 2009 року важко захворів її батько і знаходився на стаціонарному лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, а тому вона змушена була доглядати і опікуватися ним і перебувала біля нього в м. Івано-Франківську. По приїзді додому виявила, що відповідач поміняв замок на вхідних дверях будинку і вона не в змозі була зайти в спільне житло.

Дана ситуація призвела до конфлікту, після чого відповідач став стверджувати, що він є єдиним власником вищевказаного будинковолодіння і почав чинити їй перешкоди в користуванні житлом. На будь-які просьби змінити свою поведінку не реагує, а тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів до суду.

Оскільки будівництво будинковолодіння велося ними спільно в шлюбі до 1988 року, а після продовжувалося вестися спільними коштами і працею, як членами однієї сім»ї, то стало їх спільною сумісною власністю.

Дане будинковолодіння бажає розподілити в натурі, з метою дальшого постійного проживання, так як спільно проживати із відповідачем не бажає. Житловий будинок побудований так, що є можливість переобладнати його таким чином, щоб кожній із сторін було відокремлено частину будинку із окремим входом. Також бажає щоб судом було встановлено  порядок користування земельною ділянкою, яка виділена для обслуговування будинку.

Просить суд визнати за нею право на 1/2 спірного будинковолодіння та виділити їй в натурі частину буднику визначену висновком експерта по другому варіанту поділу, як для співвласника № 1, оскільки вона здійснює догляд за батьком інвалідом 1 групи.

         Відповідач з позовними вимогами погодився частково і пояснив суду наступне.

Дійсно в період шлюбу із позивачкою вони спільно розпочали будівництво житлового будинку, проте за цей час, до 1988 року звели тільки фундамент. Через несумісність характерів 21 червня 1988 року шлюб між ними було розірвано. І хоч вони надалі проживали в одній квартирі, однак нічого спільного не мали, кожен жив своїм життям і розпоряджався своїми коштами. Він особисто вкладав гроші і працю у будівництво будинку, а колишня дружина на дорогі речі для себе. Також після розірвання шлюбу дружина писала на нього різні скарги у правоохоронні органи.

Для продовження будівництва він їздив на заробітки за межі України, а також оформляв позику у сумі 5000 грн. у 1988 році. На те що він сам вів будівництво вказують наявні у нього чеки, квитанції та накладні на придбання будівельних матеріалів.

Не відповідають дійсності і посилання позивачки на те, що вона своїми коштами і працею допомагала йому вести будівництво, так як в той час вона допомагала це робити своїм батькам.

Просить взяти до уваги, що у квартирі по АДРЕСА_1 йому належить 1/3 частки, проте він на неї не претендує, так як там залишився проживати син та позивачка.

У випадку визнання спірного будинку спільною сумісною власністю, просить передати йому частину будинковолодіння розміщену на першому поверсі будинку, так як він здійснює догляд за матір»ю інвалідом першої групи і бажає вести домашнє господарство.

          Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та показання свідків суд вважає, що  позов підлягає до задоволення частково виходячи із наступного.

Як видно із дослідженого сторони по справі 12 травня 1979 року зареєстрували шлюб, про що було зроблено відповідний актовий запис за № 157.

Від спільного проживання мають повнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В 1982 році сім»я ОСОБА_3 переїхала проживати в квартиру по АДРЕСА_1 в м. Коломиї., яку отримав ОСОБА_2. Всі члени сім»ї прописалися в даній квартирі і  залишаються там зареєстровані і по даний час.

Рішенням виконкому Коломийської міської ради за № 32 від 22 січня 1986 року відповідачу  було виділено земельну ділянку площею 0.06 га по АДРЕСА_2  для індивідуального  будівництва будинку та господарських споруд.

        26 травня 1986 року на підставі вказаного рішення міськвиконкому  з ОСОБА_2 був укладений договір про надання в безстрокове користування вищевказаної земельної ділянки. В 1986 році забудівнику був виданий  будівельний паспорт на забудову даної земельної ділянки, а представником архітектури було проведено винос в натуру меж земельної ділянки і розбивка будівель, про що складено відповідні документи.

Оскільки сторони після закінченні будівництва мали намір крім  будинку залишити за собою право і на отриману в державному житловому фонді вищевказану квартиру, що було заборонено діючим на той час цивільним законодавством (ст. 104 ЦК України редакції 1963 року),  то вони 21 червня 1988 року фіктивно розірвали шлюб.

І хоч відповідачем було отримано у відділі ЗАГСу Коломийського міськвиконкому свідоцтво про розірвання шлюбу, проте подружжя ОСОБА_2 і надалі проживало однією сім»єю, вело спільно домашнє господарство, піклувалося одне одним, виховувало і утримувало сина. Разом щодня ходили на роботу в дитячу лікарню, де обоє працювали лікарями, проживали спільно у вищевказаній квартирі та паралельно вели будівельні роботи в спірному будинковолодінні.

Станом на 2001 рік даний житловий будинок вже був придатним для проживання і після проведеного синові весілля сторони по справі залишили йому квартиру і переїхали проживати у недобудований будинок, де далі продовжували проводити будівельні роботи -  поштукатурили ззовні стіни будинку, збудувати господарські споруди - літню кухню, гараж, сарай, криницю, закінчили встановлювати огорожу, відмостки, що стверджується технічним паспортом, виданим 18 листопада 2003 року Коломийським МБТІ на дане будинковолодіння.

На дані обставини, тобто спільне ведення сторонами будівництва житлового будинку та сумісного проживання у ньому, весь цей час, після розірвання шлюбу, як подружжя, суду вказали допитані свідки. Зокрема :

ОСОБА_4 зазначила, що знає сторони біля 15-ти років і завжди бачила, що будівництво вони вели разом. Півтора року тому спільно копали город та вибирали каміння;

ОСОБА_5 вказала, що знає ОСОБА_2 біля 25-ти років, як близьких сусідів. Характеризує їх як гарну сім»ю. Часто бувала у них в гостях. На її очах вони спільно будували свій будинок;

ОСОБА_6, колега по роботі сторін в своїх показання ствердила, що ОСОБА_2 являлися взірцевою парою. Постійно турбувалися один одним, прилюдно не сварилися. Знає, що вони разом вели будівництво, що у 1988 році позивачка отримала на будові травму і сім місяців лежала хвора. Кілька місяців тому довідалася, що сім»я сторін розпалася і це було дивним для всіх;

ОСОБА_7 повідомила суду, що з ОСОБА_2 дружить багато років, часто бувала в гостях. Будівництво будинку сторони вели разом, гроші і матеріали виділялися спільно. Позивачці в цьому допомагали її батьки. Спільно ОСОБА_2 збирали яблука, які пізніше продавали і гроші вкладали в будівництво. Знає, що відповідач їздив на сезонні роботи, а позивачка в цей час вела господарство. Тільки весною цього року їй стало відомо, що шлюб між сторонами розірвано;

ОСОБА_8 вказав, що неодноразово позичав ОСОБА_2, як подружжю гроші на будівництво будинку, яке вони вели разом. Одного разу і сам був у них на толоці по будівництву. Всі колеги по роботі знали ОСОБА_2 як сімейну пару. Тільки у вересні 2009 року взнав, що ОСОБА_2 розірвали шлюб;

ОСОБА_9 зазначив, що сторін знає давно. Неодноразово виконував у них в будинку різні роботи. Ряд років тому встановлював опалення та водопровід, а у минулому році міняв змішувачі, про що його просила позивачка, яка також готувала йому їду. Завжди поряд був і відповідач, який сидів разом за столом і платив йому за роботу;

ОСОБА_10 пояснив, що працював у ОСОБА_2 на будові, зокрема шліфував карнизи і капелюхи на паркан. Це тривало три дні і весь цей час сторони також спільно виконували інші будівельні роботи - носили розчин та дошки. Знає сторін як подружжя і завжди бачив спільно;

ОСОБА_11 також вказала, що знає ОСОБА_2, ще до одруження, постійно підтримувала з ними зв»язки. Була у них двічі як велося будівництво і тричі як поселилися у будинок. Тільки наприкінці травня 2009 року довідалася, що вони розірвали шлюб і що відповідач не впустив позивачку у спільний будинок.  

 Як видно із рішення виконкому Коломийської міської ради за № 411 від 16 грудня 2003 року по закінченні будівництва будинку, про який іде мова, було затверджено акт приймання та введення його в експлуатацію. На підставі вказаного рішення  23 червня 2004 року відповідач отримав на своє ім.»я свідоцтво про право власності  на вказане будинковолодіння, яке зареєстрував у Коломийському МБТІ, що стверджується  інформаційною довідкою Коломийського МБТІ за  № 3232-а/е від 18 червня 2009 року.

Згідно довідки (технічної характеристики)  Коломийського МБТІ за № 3233 від 12 червня 2009 року інвентаризаційна вартість спірного будинковолодіння на даний час  становить 234938 грн. і воно складається з житлового будинку, літньої кухні, гаража, сараю, криниці, огорожі.

Суд вважає, що оскільки спірний  будинок будувався подружжям в шлюбі, то дане майно (будівельні матеріали і роботи, які вкладені в цей будинок до 1988 року), згідно ст.22, 28, 29 КпШС України (в редакції 1973 року, яка діяла на час побудови будинковолодіння) є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін в цьому майні є рівними.

У відповідності до ст. 17 ЗУ «Про власність», який діяв на час будівництва спірного будинковолодіння  та  роз’яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 4 жовтня 1991 року зі змінами від 2 грудня 1992 року, 04 червня 1993 року та 25 травня 1998 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», - якщо будівництво будинку і господарських споруд велося за рахунок спільної праці членів сім”ї, то жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою згодою між ними.

Ніякої письмової чи усної  домовленості з приводу того, що позивачка не являється співвласником спірного будинковолодіння,  сторони суду не представили.

Згідно діючого на даний час законодавства, зокрема ст. 74 СК України, коли жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, і на це майно поширюються положення глави 8 СК України.

Так як після розірвання шлюбу ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім»єю в фактичних шлюбних стосунках і спільно збудували все спірне будинковолодіння, тому будівельні матеріали і роботи, які вкладені в будівництво будинку після 1988 року : літня кухня, гараж, сарай, криниця, огорожа, відмостки є їх спільною сумісною  власністю.

Оскільки спірне будинковолодіння вже зареєстроване в Коломийському МБТІ на праві власності за відповідачем і на нього відповідачу виданий правоустановлюючий документ, то позивачка правомірно ставить питання про визнання за нею права власності на Ѕ частину даного будинковолодіння.

Твердження відповідача про те, що позивачка не приймала участі у будівництві спірного будинку, а тому не вправі претендувати на половину, не заслуговують на увагу, як нічим не обґрунтовані.

Із висновку будівельно-технічної експертизи призначеної судом на вимогу сторін видно, що будинок має загальну площу 168.8 кв.м, житлову площу 55.3 кв.м, і складається з трьох житлових кімнат на першому поверсі і двох кімнат в мезоніні. Також вказується, що розподіл будинку в натурі можливий і дозволяє зробити переобладнання його таким чином, щоб кожній стороні було виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом.  

Ознайомившись із висновком експерта кожна із сторін бажає отримати в натурі частину будинку визначену другим варіантом розподілу і призначену для співвласника № 1, тобто перший поверх. Суд також погоджується із сторонами, що саме зазначений варіант розподілу являється найбільш оптимальним, оскільки він найбільш наближений до рівності долей і не призводитиме у майбутньому до будь-яких конфліктів.

Стосовно виділення сторонам конкретних часток, то суд вважає, що вказану частину будинку, перший поверх, буде більш доцільним виділити позивачці, виходячи із того, що вона жінка, а в даній частині будинку уже є кухня, ванна і туалет, а відповідачу простіше як чоловіку або ж обладнати в своїй частині будинку приміщення кухні і ванни, або ж влаштувати їх у  приміщенні виділеної йому літньої кухні. Крім того відповідач в своїх поясненнях зазначав, що бажає вести домашнє господарство, а при вказаному варіанті у нього залишається сарай та літня кухня. Також батько позивачки став інвалідом першої групи, без ніг і звичайно він потребує постійного догляду і у майбутньому користуватиметься інвалідною коляскою, яку при  проживанні з донькою, легше буде використовувати мешкаючи на першому поверсі будинку.

Суд не вбачає можливості на даний час розподілити між сторонами земельну ділянку закріплену за спірним будинковолодінням, оскільки вони не представили ні експерту, ні суду жодних правовстановлюючих документів на неї. У випадку проведення реєстрації своїх часток у нерухомості та наявності між сторонами спорів по цьому питанню воно може бути вирішене додатково.                                              

На підставі наведеного та ст.ст.22, 28 КпШС України, ст..ст. 71, 74 СК України, ст.ст. 364, 370, 372 ЦК України керуючись ст.ст. 215, 223, 294 ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В :

           Позов задоволити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2  частину   АДРЕСА_3 в м. Коломиї та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 1345 грн. грошової компенсації за різницю вартості часток.

     Виділити :

              ОСОБА_1 – у АДРЕСА_3 в м. Коломиї Івано-Франківської області 51/100 частини від цілого, яка складається із описаних у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 листопада 2009 року та зображених на план-схемі долученій до нього приміщень :

           на першому поверсі   1 - І коридор  розміром 5.0 кв. м. вартістю 2890 грн., 1-1 коридор розміром 10,80 вартістю 6240 грн., 1 - 2 житлову кімнату 18,50 кв. м. вартістю 10690 грн., 1 - 3  житлову кімнату розміром 23,70 кв. м. вартістю 13693 грн., 1 - 4 житлову кімнату розміром 13.10 кв. м. вартістю 7569 грн., 1 - 5 кухню розміром 10,60 кв. м. вартістю 6125 грн., 1 - 6 ванну розміром 4,60 кв. м. вартістю 2658 грн., 1 - 7 коридор розміром 1,70 кв. м. вартістю 982 грн., Пд – підвал розміром 6,20 кв. м. розміром 3582 грн. - всього на суму 54429 грн.

          Із допоміжних приміщень - Б гараж вартістю 17380 грн., 1/2 огорожі під № 1 вартістю 1449 грн. Всього на суму 18829 грн;

         ОСОБА_2 – у будинковолодінні № 14 по вул.. Мостовича в м. Коломиї Івано-Франківської області 49/100 частини, які складаються із описаних у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 листопада 2009 року та зображених на план-схемі долученій до нього приміщень :

         на першому поверсі 1 - ІІ сходинкову клітину розміром 8,70 кв. м. вартістю 5028 грн., Пд підвал 13,0 кв. м. вартістю 7512 грн.

мезонін 1 - ІІІ сходинкову клітину розміром 14,0 кв. м. вартістю 8090 грн., 1 - ІV коридор розміром 12,10 кв. м. вартістю 6992 грн., 1 – V житлову кімнату розміром 20,90 кв. м. вартістю12076 грн., 1 – VІ  житлову кімнату розміром 25,10 кв. м. вартістю 14503 грн. - всього на суму 54201 грн.

Із допоміжних приміщень : В - літню кухню вартістю 6228 грн., Г - сарай вартістю 8690 грн., 1/2 огорожі під  № 1 вартістю 1449 грн. Всього на суму 16367 грн.  

Залишити у спільному користуванні сторін криницю вартістю – 1014 грн., зображену на план схемі під № 1.

          Відмовити ОСОБА_1 у встановленні порядку користуванні земельною ділянкою площею 0,06 га, яка виділена для обслуговування житлового будинку  за № 14 по вул. Мостовича в м. Коломия.

      Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення з наступним поданням апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження. У випадку не подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає чинності 30 квітня 2010 року.

              С У Д Д Я :