АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-1218 /2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Шудрик А.А.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітні 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валена», третя особа: Комишувавська селищна рада Оріхівського району Запорізької області про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухомість , -
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валена», третя особа: Комишувавська селищна рада Оріхівського району Запорізької області про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухомість.
В позовній заяві зазначали, що за договором купівлі-продажу укладеним між ними та відповідачем вони придбали у приватну власність майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За договором купівлі –продажу вона сплатили продавцю 30000 грн.
Між собою домовилися, що ОСОБА_3 належить 60% майнового комплексу ( 3/5 частки), а ОСОБА_4 – 40% ( 2/5 частки).
В порушенні п. 8 договору відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об’єкту нерухомості і це перешкоджає їм провести державну реєстрацію права власності.
Згідно державного акту на право постійного користування землею ЗП №001099 від 6 квтня 1995 року земельна ділянка , на якій розташований майновий комплекс належала Комишуваському колективному підприємству „Агробуд”. Комплекс розташований на земельній ділянці площею 0,5500 га. Вважали, що державному акту на право постійного користування землею відповідає державний акт на право приватної власності на землю.
Посилаючись на зазначені обставини , просили визнати дійсним договір купівлі-продажу від 16.12.2008 року за ст.. 220 ЦК України та визнати за ними право спільної часткової власності на нерухоме майно майнового комплексу., та визнати право спільної часткової власності на земельну ділянку за ст.ст. 377 ЦК України і ст.120 ЗК України.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітні 2009 року позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 16.12.2008 року, що укладений між ТОВ «Валена» та ОСОБА_3, ОСОБА_4.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної часткової власності на комплекс, нерухоме майно майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці площею 0,5500 га і складається з будинку охорони під літерою «Б», склад під літерою «В», вбиральня під літерою «Г», адміністративно-торгівельна будівля під літерою «Д», навіс під літерою «Нт», навіс під літерою «Нт-1», басейн під літерою «Е» , паркан № 1, ворота № 2, вказавши належні частки кожного: ОСОБА_3 – 3/5 частки, ОСОБА_4 - 2/5 частки, з правом реєстрації в органах БТІ.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної часткової власності на земельну ділянку загальною площею 0,5500 га, на якій розташоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, за цільовим призначенням «для розташування та обслуговування виробничо-господарських будівель і споруд» вказавши належні частки кожного: ОСОБА_3 – 3/5 частки, ОСОБА_4 - 2/5 частки, з подальшою реєстрацією в Запорізькій регіональній філії державного підприємства центру ДЗК та виготовлення державного акту на земельну ділянку на своє ім’я.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави. Прокурор зазначає, що судовим рішенням визнано право власності на нерухоме майно і земельну ділянку всупереч порядку, визначеному законом ,чим порушуються інтереси держави. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Учасники процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду справу, вручення повісток підтверджується поштовими повідомленнями, проте вони не використали передбачене процесуальним законодавством право на участь у судовому засіданні.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте ухвалене рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ,суд виходив з доведеності вимог позивачів про те, що вони набули у власність майновий комплекс, який складається з будинку охорони під літерою «Б», складу під літерою «В», вбиральні під літерою «Г», адміністративно-торгівельної будівлі під літерою «Д», навісу під літерою «Нт», навісу під літерою «Нт-1», басейну під літерою «Е» , паркану № 1, воріт № 2, за договором купівлі- продажу від 16 грудня 2008 року, укладеним з ТОВ «Валена» , який має бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ст.220 ЦК України.
Проте такі висновки суду суперечать нормам матеріального права.
Згідно з положеннями Конституції України , ст.ст.316,319,321 та 328 ЦК України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір в силу ч. 1 ст.220 ЦК України , є нікчемним.
Умови, за якими можна визнати такий договір дійсним, передбачені ч. 2 ст.220 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Як роз’яснив у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін .
Встановлено, що нотаріально посвідчений договір між позивачами та ТОВ «Валена» про купівлю нерухомого майна відсутній. В договорі від 16 грудня 2008 року, який позивачі просили визнати дійсним, не зазначені які конкретно будівлі входять в майновий комплекс, що є предметом продажу.
Зі змісту договору, вбачається, що від імені ТОВ«Валена» як продавця діяла директор ТОВ «Валена» ОСОБА_3 , вона ж ОСОБА_3 є і покупцем . Між тим, у відповідності до ч.3 ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи , яку він представляє у своїх інтересах.
Проте суд на ці обставини та вимоги закону уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продаж дійсним та визнання права власності на майновий комплекс за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу від 16 грудня 2008 року в силу ст..210 ч.1 ст.220, ст.ст. 657, 640 ЦК України не є укладеним і не створив для сторін прав та обов’язків.
Одночасно суд задовольнив позовні вимоги про визнання за позивачами права власності на земельну ділянку , посилаючись на положення ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України.
В силу ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
За правилами ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
З аналізу змісту ст. 120 ЗК і ст.377 ЦК вбачається, що зазначені норми закріплюють самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.
При набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд) перехід права власності (права користування - у разі відсутності у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти нерухомості) на земельну ділянку потребує окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди).
Як убачається з договору купівлі-продажу від 16 грудня 2008 року, щодо якого заявлено позов про визнання його дійсним, предметом купівлі-продажу є лише майновий комплекс, який належить ТОВ «Валена» згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 6 серпня 2004 року (а.с. 11). У матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази належності ТОВ «Валена» спірної земельної ділянки на праві власності чи на праві користування. Державний акт на право постійного користування видано Комишувахському колективному підприємству „Агробуд” (а.с.5).Позивачі самі зазначали в позовній заяві, що земельна ділянка виділена Комишувахському колективному підприємству „Агробуд”.
Земельна ділянка у власність позивачам не передавалася і в порядку, передбаченому ст.116 ЗК України
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували набуття позивачами права власності на землю в порядку, визначеному законом.
Визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку та на майновий комплекс без законних підстав порушує інтереси держави в цій сфері правовідносин , тому прокурор обґрунтовано порушив питання про перегляд судового рішення в апеляційному порядку відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України.
Оскільки при вирішенні позову фактичні обставини справи встановлені судом вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст.309 ЦПК України судове рішення скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляцій скаргу прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 02 квітні 2009 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валена», третя особа: Комишувавська селищна рада Оріхівського району Запорізької області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухомість .
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: