Справа № 2-84/2010

                                                                                                     № 2-549/09

                                                РІШЕННЯ

                                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    19 квітня 2010 року.                    Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:

    головуючого – судді Ритова В.І.

    при секретарі Бережній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Царичанська державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

                                                        В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ним та ОСОБА_2, завірений державним нотаріусом Царичанської нотаріальної контори Дніпропетровської області 14 березня 2008 року.

    На обгрунтування позовних вимог зазначив, що у 2008 році до нього оселилася в якості квартиранта відповідачка, яка стала допомагати йому з веденням домашнього господарства, готувати їсти, прибирати, поводила себе доброзичливо і співчутливо до стану його здоров’я, увійшовши до нього в довіру. Через деякий час вона запропонувала йому скласти на неї заповіт на домоволодіння за вказаною адресою, а вона в свою чергу обіцяла до кінця його життя доглядати за ним, готувати їжу, прибирати і т. ін.

    Він погодився, після чого на вимогу ОСОБА_2 отримав довідку з Бюро технічної інвентаризації і вони поїхали  в Царичанську державну нотаріальну контору для складання заповіту. Нотаріус надала йому документи на підпис, і, оскільки йому в силу свого віку читати важко, довірившись ОСОБА_2 і нотаріусу, підписав документи, будучи впевненим, що підписує заповіт. Після цього ОСОБА_2 змінила поведінку, перестала допомагати  по господарству, усі його прохання ігнорувала, провокувала сварки і у нього склалося враження, що вона його просто виживає з будинку. Вона сказала йому, що домоволодіння належить їй, так як він його їй продав. На його вимогу нотаріус сказала, що він підписав договір купівлі-продажу домоволодіння.

    Під час укладання угоди він не передбачав і не давав згоду на передачу майна у власність, а тим більше не отримував грошової суми від ОСОБА_2 за продаж домоволодіння. Він не міг продавати свого житла тому, що іншого житла у нього немає, також вважає абсурдним продавати житло разом із собою, тобто залишатися жити в ньому.

    Вважає, що з огляду на характер правовідносин між ним та відповідачем з оформлення домоволодіння він обіцяв переоформити домоволодіння на ОСОБА_2 шляхом оформлення заповіту, а вона в свою чергу обіцяла доглядати його, а тому в їхніх намірах вбачається договір довічного утримання. Підписуючи договір купівлі-продажу від 14.03.2009 року, він розраховував передати право власності ОСОБА_2 після своєї смерті за те, що вона його буде доглядати.

    Він помилився щодо обставин, що мають істотне значення: природи угоди, прав і обов’язків сторін у ній, тому, що договір купівлі-продажу передбачає права і обов’язки, на які він не мав волевиявлення.

    Посилаючись на ст. 229 ЦК України, просить визнати вказаний договір купівлі-продажу домоволодіння недійсним.

    В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з посиланням на доводи, викладені у позовній заяві.

    Відповідач позовні вимоги не визнала, пояснила, що між нею та позивачем укладався договір купівлі-продажу домоволодіння, за яке вона сплатила позивачу 39093 грн.

    Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, з Магдалинівської державної нотаріальної контори, яка виконує обов’язки Царичанської державної нотаріальної контори, надійшла заява з проханням справу розглядати у відсутності представника контори.

    Вислухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши надані суду докази та даючи їм оцінку в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

    Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Згідно вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами 14 березня 2008 року було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, що об’єктивно підтверджується самим договором, витребуваним з державної нотаріальної контори (а. с. 67). Проти даної обставини не заперечують сторони, але позивач ОСОБА_1 вважав, з його слів, що укладався договір довічного утримання, оскільки ОСОБА_2 обіцяла його доглядати до кінця його життя, а відповідач пояснила, що укладався договір купівлі-продажу домоволодіння, за будинок вона сплатила позивачу 39093 грн.

    Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 пояснили, що зі слів ОСОБА_2 їм відомо, що вона купила домоволодіння у ОСОБА_1, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що зі слів ОСОБА_1. їм відомо, що  у нього був намір укласти з ОСОБА_2 договір довічного утримання, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснили, що ОСОБА_1 шукав людей, які б його доглядали, свідок ОСОБА_10 пояснив, що зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що останній „переписав” домоволодіння на ОСОБА_2

        Допитана в якості свідка ОСОБА_11 пояснила, що вона працювала державним нотаріусом Царичанської державної нотаріальної контори і  14 березня 2008 року посвідчувала договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1. Вона впевнилася, що сторони бажають укласти саме договір купівлі-продажу домоволодіння, а не будь-який інший правочин.  Перед цим вона вияснила, що ОСОБА_1 вперше відчужує нерухомість, про що він підписав заяві, ще і з’ясовував, що означає слово нерухомість,  підписав заяву про те, що ні з ким не проживає однією сім’єю і ніхто не претендуватиме на житло. Ці покази об’єктивно підтверджуються заявами, підписаними позивачем (а. с. 72, 73). Далі ОСОБА_11 пояснила, що вона розповіла про те, що власником домоволодіння ОСОБА_2 стане лише після державної реєстрації договору, і ОСОБА_1 сказав, що зрозумів це. Вона дала обом прочитати проект договору, учасники угоди після прочитання погодились і підписали договір. Запам’ятала, що ОСОБА_1 довго і ретельно читав проект договору, задавав питання по незрозумілим словам.

    Даючи оцінку показам свідків, суд надає перевагу показам свідка ОСОБА_11 над іншими показами, оскільки вона являлась державним нотаріусом і являлась спеціалістом в справах  посвідчення договорів, вона сама посвідчувала договір, тобто являлась очевидцем подій, які відбувалися в нотаріальній конторі, як і ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а інші свідки тільки чули від сторін інформацію, в якій вони зацікавлені.

    Враховуючи вказане, суд приходить до висновку про те, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 мав місце саме договір купівлі-продажу домоволодіння, а не будь-який інший правочин, і суд не приймає до уваги доводи позивача та його представника в тій частині, що ОСОБА_1 помилився щодо обставин, що мають істотне значення: природи угоди, прав і обов’язків сторін у ній, оскільки він достовірно знав про те, що між ним та ОСОБА_2 укладається договір купівлі-продажу домоволодіння.

    Даний висновок суд робить ще і з тих підстав, що покази відповідача ОСОБА_2, допитаної в судовому засіданні в якості свідка, повністю співпадають з показами ОСОБА_11, допитаної також в якості свідка.

    Дана обставина, на думку суду, підтверджується і тим, що 13 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернувся з замовленням до ОКП „Царичанське БТІ”, в якому просить видати довідку – характеристику на своє домоволодіння за вказаною вище адресою для пред’явлення у нотаріальну контору на предмет оформлення договору купівлі-продажу, дарування, міни. Жодного слова в замовленні про те, що довідка треба для укладення договору  довічного утримання  або для складання заповіту не зазначено (а. с. 24 інвентаризаційної справи).

    Враховуючи все вказане вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволені бути не можуть.

    На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 208,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

                                                               В И Р І Ш И В:

    ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, третя особа Царичанська державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладеного 14 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченого Царичанської державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 614 відмовити.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з подачею апеляції через районний суд або шляхом подачі протягом десяти днів заяви про апеляційне оскарження рішення з послідуючою подачею протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення апеляційної скарги через районний суд.

    Головуючий                                                                           В.І.Ритов.