ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
20.04.2010 року Справа № 1/198пд
Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі :
головуючого судді Якушенко Р.Є.
суддів Бородіної Л.І.
ОСОБА_2
Склад судової колегії призначено розпорядженням від 18.03.2010. Розпорядженням від 16.04.2010 склад судової колегії змінено.
при секретарі
судового засідання Яковлевій І.А.
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_4, дов. №4800 від 11.10.2008
від відповідача Суркова А.Ю., дов. №479 від 07.08.2009
Розглянувши
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Рубіжне Луганської області
на рішення
господарського суду Луганської області
від 26.02.2010
у справі № 1/198пд (суддя –Зюбанова Н.М.)
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Рубіжне Луганської області
до відповідача Акціонерного банку
„Український комунальний банк”, м. Луганськ
про визнання недійсним п. 3.5 кредитного договору
за зустрічним позовом Акціонерного банку
„Український комунальний банк”, м. Луганськ
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, м. Рубіжне Луганської області
про стягнення 497254 грн. 72 коп.
Рішенням господарського суду Луганської області від 26.02.2010 у справі №1/198пд (суддя Зюбанова Н.М.) відмовлено у задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_7 до АБ „Укркомунбанк” про визнання недійсним пункту 3.5 кредитного договору, зустрічний позов АБ „Укркомунбанк” до ФОП ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з відповідача за зустрічним позовом 409000 грн. 00 коп. - борг за кредитом, 75457 грн. 70 коп. заборгованості по відсотках, 800 грн. 00 коп. пені за прострочений кредит, 460 грн. 00 коп. пені за прострочені відсотки, витрати зі сплати державного мита у сумі 4972 грн. 55 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп.
Рішення господарського суду з посиланням на норми статей 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) мотивоване необґрунтованістю заявлених вимог за первісним позовом та доведеністю вимог за зустрічним позовом в розмірі задоволених судом вимог.
Позивач у справі, ФОП ОСОБА_7, не погодився з прийнятим місцевим господарським судом вказаним рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права та постановити нове рішення, яким визнати недійсним пункт 3.5 кредитного договору №63/07-ю від 01.03.2007.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує наступне.
Суд першої інстанції в ході розгляду справи прийняв до провадження зустрічний позов АБ „Укркомунбанк” про стягнення існуючої заборгованості за кредитним договором, але предмет і підстави зустрічного позову не співпадають з первісним позовом, тобто позови між собою не пов”язані.
Отже, зустрічна позовна заява повинна була бути залишена без розгляду. Тим самим суд порушив норму процесуального права, а саме ч. 1ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.
Судом помилково тлумачиться зміст п. 3.5 кредитного договору на користь відповідача, а саме, суд вважає, що у банка є право розірвати договір тільки у тому випадку, коли позичальник не згоден з розміром запропонованої відсоткової ставки, але при цьому не враховує те, що у позичальника немає права вільного вибору і він змушений погоджуватися на умови банку, оскільки у разі незгоди банк в односторонньому порядку розриває договір і зобов”язує позичальника погасити кредит у сумі 409000 грн., відсотки за ним протягом п”яти днів –що нереально.
Отже, пункт 3.5 договору не враховує волевиявлення позичальника, як учасника правочину та підлягає визнанню недійсним.
Не можна погодитися з не прийняттям до уваги судом першої інстанції зміни позивачем підстав позову шляхом подання під час судового засідання заяви від 18.02.2010 про доповнення підстав позову.
Господарським судом не розглянуті зміни підстав позову, що суперечить ст. 22 ГПК України, а також порушені норми матеріального права ст. 58 Конституції України, ч.2 ст. 5 ЦК України, ч. 2,3 ст. 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст. 55 Закону „Про банки та банківську діяльність”.
Отже, пункт 3.5 кредитного договору №63/07-ю від 01.03.2007 підлягає визнанню недійсним.
Щодо розміру заявлених вимог за зустрічним позовом, то різниця між даними, які містяться у виписці банку та квитанціями позичальника за заявлений період складає 64056 грн. 04 коп.. враховуючи те, що банком не віднесена до розрахунку заборгованості сплачена ФОП ОСОБА_7 сума в розмірі 64056 грн. 04 коп., а також те, що у разі задоволення первісного позову суму заборгованості за відсотками слід розраховувати з 23%, яка у цьому випадку буде складати 66751 грн. 05 коп. Це означає, що заборгованість по відсотках за кредитом (з квітня 2009 по 15.12.2009) складатиме 2695 грн. 01 коп. (66751,05грн. –64056,04 грн.) , про що позивачем було повідомлено суд додатковими поясненнями з долученням первинних бухгалтерських документів (квитанцій).
Таким чином, господарський суд, введений в оману позивачем, використав розрахунок –таблицю у якості доказу, що суттєво вплинуло на прийняття рішення на користь позивача за первісним позовом. Тим самим були порушені норми процесуального права ст. 32, 33, 34, 36 ГПК України, а також норми матеріального права ст. 4, ч.1,5 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Відповідач за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її доводів заперечує, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційної інстанції
ВСТАНОВИЛА :
01.03.07 між сторонами за позовом укладено кредитний договір №63/07-ю за умовами пункту 1.1 якого банк, відповідач за первісним позовом, надає позичальнику, позивачу за первісним позовом, кредит на умовах відновлюваної кредитної лінії з лімітом 410000 грн. для придбання сировини, нерухомості, обладнання, та для будівлі складських приміщень на строк до 28.02.2010 зі сплатою 23% річних.
Пунктом 3.5 договору сторони обумовили, що банк має право переглянути розмір плати за користування кредитом при зміні ринку кредитних ресурсів в Україні, при зміні облікової ставки НБУ, а також розірвати цей договір в односторонньому порядку в разі незгоди позичальника з розміром запропонованої відсоткової ставки, після чого позичальник зобов‘язується погасити кредит, відсотки за його користування в термін до 5-ти днів.
Додатковою угодою від 10.10.2008 до цього договору сторони змінили редакцію пункту 1.1 договору та виклали його наступним чином:
„Банк надає позичальнику кредит на умовах відновлюваної кредитної лінії з лімітом 410000 грн. для придбання сировини, нерухомості, обладнання, та для будівлі складських приміщень на строк до 28.02.2010 зі сплатою 26% річних.”
Додатковою угодою від 01.12.2008 до цього договору сторони змінили редакцію пункту 4.1 договору та виклали його наступним чином:
„4.1 Використовувати кредит виключно на вказані в договорі цілі, забезпечити своєчасне зменшення ліміту кредитування згідно наступного графіку:
до 01.07.2009 на 60000 грн. (з 01.03.2007 по 30.06.2009 ліміт 410000 грн.)
до 01.11.2009 на 50000 грн. (з 01.07.2009 по 31.10.2009 ліміт 350000 грн.)
до 02.12.2009 на 150000 грн. (з 01.11.2009 по 01.12.2009 ліміт 300000 грн.)
до 02.01.2010 на 75000 грн. (з 02.12.2009 по 01.01.2010 ліміт 150000 грн.)
до 28.02.2010 на 750000 грн. (з 02.01.2010 по 28.02.2010 ліміт 75000 грн.)
та кожного місяця, в строк по перше число місяця, слідуючого за поточним, але не пізніше останнього робочого дня звітного місяця сплачувати відсотки в сумі, розрахованій за поточний місяць.”
24.11.2009 позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом з вимогами: визнати недійсним пункту 3.5. кредитного договору №63/07-ю від 01.03.2007 як такий, що суперечить статтям 203, 215 ЦК України, ч. 7 ст. 193, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України та не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості.
На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне.
Включення до договору умов, які надають кредитору в особі АБ „Укркомунбанк” право в односторонньому порядку розірвати договір, суперечить засадам цивільного законодавства.
Законом України № 661-VI були внесені зміни до статті 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, які підлягають застосуванню до цих правовідносин у зв”язку із конституційним принципом дії закону у часі та частини другої статті 5 ЦК України: зворотну силу має закон, який пом”якшує або скасовує відповідальність особи. Згідно з цими змінами банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків встановлених законом.
Відповідні зміни були внесені і до ЦК України, яки доповнено статтею 1056-1, яка визначає порядок сплати процентів за кредитним договором, а також передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
17.12.2009 відповідач у справі подав зустрічний позов (а.с. 16) до позивача з вимогами стягнути з ОСОБА_7 за кредитним договором №63/07-ю від 01.03.2007 заборгованість у сумі 497254 грн. 72 коп., з яких:
409000 грн. заборгованість по кредиту,
75457 грн. 70 коп. заборгованість за відсотками за період з квітня 2009 по 15.12.2009,
8181 грн. 60 коп. пеня за прострочення повернення кредиту за період з 01.07.2009 по 15.12.2009,
4615 грн. 42 коп. пеня за прострочені відсотки за період з 15.06.2009 по 15.12.2009. (розрахунок позовних вимог (а.с. 27).
Позивач за первісним позовом надав відзив на зустрічний позов (а.с. 51), в якому зазначив, що позов поданий банком, відповідачем за первісним позовом, не є зустрічним, оскільки не пов”язаний з первісним, а тому повинен бути залишений без розгляду.
18.02.2010 позивач за зустрічним позовом подав доповнення підстав до заявленого позову в порядку статті 22 ГПК України та зазначив, що за час розгляду справи вступив в дію Закону України №1822 від 21.01.2010 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором” на підставі якого статтю 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” доповнена двома новими частинами такого змісту:
"2. Фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.
3. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу".
Згідно розділу „Прикінцеві та перехідні положення” цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Положення цього Закону застосовуються до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом.
Додатковими запереченнями позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним подав заперечення щодо розрахунку суми зустрічного позову (а.с. 103) та зазначив, що заборгованість по відсотках за період з квітня 2009 по 15.12.2009 з урахуванням 23%, а не 26%, складає 66751 грн. 05 коп., сплачена сума відсотків –64056 грн. 04 коп., а тому в цій частині борг становить 2695 грн.01 коп.
Також відповідач за зустрічним позовом вважає, що згідно п. 5.1 кредитного договору не нараховується пеня одночасно і за кредитом і за відсотками.
Таким чином відповідач за зустрічним позовом, ФОП ОСОБА_7, визнав вимоги за зустрічним позовом в сумі 419876 грн. 61 коп., де:
409000 грн. борг по кредиту,
2695 грн. 01 коп. заборгованість по відсотках з квітня 2009 по 15.12.2009,
8181 грн. 60 коп. пеня за прострочення погашення кредиту за період з 01.07.2009 по 15.03.2009.
29.01.2010 відповідач за зустрічним позовом подав заяву (а.с. 62) в якій посилаючись на ч. 1. ст. 233 ГК України просить суд врахувати його тяжкий фінансовий стан та зменшити розмір штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду від 26.02.2010 у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково, задоволено клопотання відповідача за зустрічним позовом про зменшення розміру штрафних санкцій, зменшено пеню за прострочення повернення кредиту до 800 грн. та пеню за прострочені відсотки до 460 грн.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Предметом спору за первісним позовом є вимоги позивача визнати недійсним п. 3.5 кредитного договору № 63/07-ю від 01.03.07, відповідно до якого Банк має право переглянути розмір плати за користування кредитом при зміні ринку кредитних ресурсів в Україні, при зміні ставки НБУ, а також розірвати цей договір в односторонньому порядку в разі незгоди позичальника з розміром запропонованої відсоткової ставки, після чого позичальник зобов’язується погасити кредит, відсотки за його користування в термін до 5-ти днів.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відношення на власний розсуд.
Проте, вони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Як свідчать матеріали справи сторони за позовом, укладаючи 01.03.07 кредитний договір № 63/07-ю керувалися діючим законодавством в момент вчинення правочину, вільно виявили своє волевиявлення, підписали договір без зауважень та розбіжностей, приступили до його виконання.
Посилання позивача за первісним позовом на те, що укладений 01.03.07 кредитний договір №63/07-ю містить ознаки приєднання, визначення якого містяться в ст. 634 ЦК України, оскільки вказаний договір укладений на основі стандартної форми запропонованої банком для будь-яких клієнтів роздрібного (середнього та малого) бізнесу, не може бути підставою для визнання недійсним правочину, чи його частини.
Відповідно до ч. 2 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.
Ці підстави не є наслідком незаконності умов договору приєднання.
Законом України № 661 від 12.12.08 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку”, яким внесено зміни до статті 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, згідно з якими банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Відповідні зміни були внесені й до Цивільного кодексу України, який доповнено статтею 10561, якою визначено порядок сплати процентів за кредитним договором, а також передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Також зазначено, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Під час розгляду справи вступив в дію Закону України №1822 від 21.01.2010 „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором” на підставі якого статтю 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” доповнена двома новими частинами такого змісту:
"2. Фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.
3. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу".
Згідно розділу „Прикінцеві та перехідні положення” цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Положення цього Закону застосовуються до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що зазначені обставини є підставами для внесення змін до кредитного договору та приведення його у відповідність з діючим законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи викладене місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні первісного позову.
Щодо зустрічного позову колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У п. 22 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»зазначається, що згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, а тому зобов’язаний перевірити правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, в тому числі статті 60 ГПК України.
Відповідно до ст. 60 ГПК України відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно появ”заний з первісним.
Взаємна пов’язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:
а) обидва позови взаємно пов’язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенні спору. Взаємна пов’язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставі цих позовів або поданих доказах;
б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись;
в) задоволення зустрічного позову виключає повністю або часткового задоволення первісного позову.
Відсутність однієї з перелічених підстав прийняття зустрічного позову тягне за собою повернення зустрічної позовної заяви з посиланням на ст. 60 ГПК України.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач за первісним позовом подав зустрічний позов з вимогами про стягнення з позивача за первісним позовом заборгованості в сумі 497254 грн. 72 коп. за кредитним договором №63/07-ю від 01.03.07, що складається з: 409000 грн. –заборгованість за кредитом, 75457 грн. 70 коп. –заборгованість по відсотках, 8181 грн. 60 коп. –пеня за прострочений період, 4615 грн. 42 коп. –пеня за прострочені відсотки.
Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом, послався на те, що в порушення умов п. 4.1 кредитного договору, відповідач за зустрічним позовом, не виконує своїх зобов’язань за кредитним договором по поверненню кредиту, сплаті відсотків за його користуванням.
Умовами п. 3.7 кредитного договору передбачено право банку дострокового припинення дію договору та стягнути або вимагати повернення усієї заборгованості, включаючи суму кредиту, відсотки за його користування та пеню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги, що зустрічний позов не пов”язаний з первісним.
Умови пункту 3.5 кредитного договору, який є предметом розгляду первісного позову, не впливають на предмет зустрічного позову.
Матеріали справи свідчать, що розмір плати за користування кредитом в односторонньому порядку банком не змінювався.
Збльшення процентної ставки за користування кредитом з 23% до 26% відбулося за згодою обох сторін на підставі додаткової угоди від 10.10.2008 до кредитного договору №63/07-ю від 01.03.07, підписаної як банком, відповідачем за первісним позовом так і позичальником, позивачем за первісним позовом, без зауважень.
Отже, умови п. 3.5 кредитного договору не є підставою зустрічного позову і не впливають на розрахунок вимог за зустрічним позовом.
Задоволення зустрічного позову в даному випадку не є підставою відмови у первісному позові.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що первісний і зустрічний позови у даній справі є самостійними позовами взаємно не пов’язаними, а тому місцевий господарський суд як зазначено у листі Вищого господарського суду України від 12.03.09 № 01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм процесуального кодексу України” мав повернути зустрічну позовну заяву без розгляду з посиланням на пункти 3 частини першої статті 63 та статті 60 ГПК України.
Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу не передбачають можливості повернення зустрічної позовної заяви на стадії апеляційного провадження, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення зустрічного позову без розгляду з поверненням сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за зустрічним позовом –позивачу за зустрічним позовом.
Залишення зустрічного позову без розгляду не позбавляє можливості позивача за зустрічним позовом звернутися до господарського суду Луганської області з позовною заявою в загальному порядку.
Подане відповідачем за зустрічним позовом в судовому засідання клопотання про зменшення суми боргу за кредитним договором № 63/07-ю від 01.03.07 колегією суддів апеляційної інстанції залишається без задоволення, оскільки зустрічний позов по суті не вирішено.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені за зустрічним позовом підлягають поверненню позивачу за зустрічним позовом.
Враховуючи викладене апеляційна скарга позивача за первісним позовом підлягає задоволенню в частині доводів щодо зустрічного позову, а рішення господарського суду скасуванню в частині задоволення зустрічного позову.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати державного мита за апеляційною скаргою покладаються на відповідача за первісним позовом в частині задоволення вимог за апеляційною скаргою в сумі 377 грн. 50 коп.
Відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись статтями 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на рішення господарського суду Луганської області від 26.02.2010 у справі №1/198пд задовольнити частково
2. Рішення господарського суду Луганської області від 26.02.2010 у справі №1/198пд скасувати частково.
3. Зустрічний позов залишити без розгляду.
4. В решті рішення господарського суду Луганської області від 26.02.2010 у справі №1/198пд залишити без змін.
5. Доручити господарському суду Луганської області повернути позивачу за зустрічним позовом судові витрати, сплачені за подання зустрічного позову.
6. Стягнути з Акціонерного банку „Український комунальний банк”. ОСОБА_1, вул. Шевченко, буд. 18а, ід. код 24191588 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1 витрати зі сплати державного мита за апеляційною скаргою в сумі 377 грн. 50 коп.
7. Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у місячний строк через апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя Р.Є. Якушенко
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.В. Іноземцева