Справа № 22ц-20582/2010 Головуючий в суді першої
Категорія № 37 (4) інстанції – Князева Н.В.
Доповідач – Савіна Г.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю – відповідача ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 04 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Територіальної громади м. Кривого Рогу про визнання заповіту недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2007 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, територіальної громади в особі Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради про визнання заповіту недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік ОСОБА_6, під час подружнього життя ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, в якій разом мешкали, але з січня 2005 року прописаний там був лише померлий чоловік. Після його смерті, у встановлений судом строк для прийняття спадщини вона звернулась до нотаріальної контори та від нотаріуса дізналась, що існує заповіт, яким ОСОБА_6 24 квітня 2007 року заповів їхню спільну квартиру відповідачу по справі ОСОБА_2 Тому просила суд визнати за нею право спільної сумісної власності на АДРЕСА_1 як придбану подружжям під час шлюбу, визнати 1/2 частку померлого ОСОБА_6 у спільному сумісному майні, визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, посвідчений 24 квітня 2007 року, а також стягнути на її користь з відповідача судові витрати.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 04 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 від 24 квітня 2007 року на ім’я ОСОБА_2 на 1/2 частину АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що надані нею письмові докази в повному обсязі спростовують позовні вимоги ОСОБА_5, проте суд при ухваленні рішення не звернув на них уваги.
В своїх запереченнях позивач ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 18 грудня 1971 року по 10 вересня 2004 року позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6. До 03 серпня 2003 року ОСОБА_6 проживав у АДРЕСА_2, в якій були зареєстровані: його дружина – позивач (з 26 січня 1974 року по 10 січня 2005 року) та їх двоє синів.
23 червня 2003 року ОСОБА_6 за домовленістю з позивачем продали вказану квартиру. Із отриманої суми від продажу спільної квартири ОСОБА_6 передав позивачу 1000 доларів США.
Сімейні стосунки між позивачем та ОСОБА_6 було припинено приблизно в 2002-2003 роках.
11 жовтня 2002 року позивач ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбала двокімнатну АДРЕСА_3 (Дзержинський район), в якій вона стала проживати та в якій, як власник квартири зареєструвалася 14 січня 2005 року.
24 червні 2003 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу придбав однокімнатну АДРЕСА_1, в якій він зареєструвався 18 серпня 2003 року та на нього було відкрито особовий рахунок.
24 квітня 2007 року ОСОБА_6 склав нотаріально посвідчений заповіт, яким заповів належну йому однокімнатну квартиру ОСОБА_2 – відповідачу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавець ОСОБА_6 помер.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_5 та визнаючи заповіт ОСОБА_6 недійсним щодо 1/2 частини АДРЕСА_1 і визнаючи за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину вказаної квартири, суд виходив із того, що оскільки спірна квартира ОСОБА_6 була придбана в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_5, тому відповідно до ст. ст. 22, 28 Кодексу про Шлюб і Сім’ю України, це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Однак із таким висновком суду погодитися не можна, виходячи із наступного.
Суд першої інстанції практично вірно встановивши вище перелічені обставини по справі, які підтверджено поясненнями представників сторін, свідками та матеріалами справи, помилково дійшов висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_6, що свідчить про те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та суперечать положенням ст. ст. 22, 24, ч. 2 ст. 28 КпШС України , ч. 1 ст. 12 Закону України «Про власність», які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України майно, набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю. Однак для виникнення спільності майна подружжя недостатньо, щоб майно було набуте в період зареєстрованого шлюбу. Потрібно також, щоб подружжя сумісно проживали, вели спільне господарство, тобто наявність спільної праці подружжя. Необхідність спільної праці подружжя для виникнення їх права на приватну власність, зокрема на майно, випливає із ч. 2 ст. 28 КпШС України та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про власність».
Частиною 2ст. 28 КпШС України передбачено, що суд може визнати майно, набуте кожним із подружжя за час їх роздільного проживання, при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного із них.
Як вбачається із матеріалів справи позивач на час купівлі ОСОБА_6 спірної квартири (24 червня 2003 року) разом не проживали, позивач мешкала у належній їй на праві приватної власності двокімнатній квартирі в Дзержинському районі м. Кривого Рогу, а чоловік в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу, де працював з 19 січня 1998 року у ВАТ «ПГЗК». Факт роздільного проживання з 2002 року позивач не тільки не спростовувала, але й підтвердила його в першому судовому засіданні, а її представник в останньому судовому засіданні. Позивач на підтвердження доводів про те, що проживаючи з чоловіком з 2002 року окремо у різних квартирах, вони вели спільне господарство, мали єдиний сімейний бюджет, не надала суду будь-яких доказів.
На думку колегії суддів указані позивачем твердження, крім вищезазначених доказів, спростовуються, а факт набуття ОСОБА_6 права роздільної приватної власності на спірну квартиру підтверджується також відсутністю виникнення та вирішення в установленому законом порядку між подружжям як за час перебування у шлюбі, так і після його розірвання до настання смерті ОСОБА_6 спору, як щодо спірної квартири, так і квартири придбаної в 2002 році особисто позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України (який діяв на момент складання ОСОБА_6 заповіту) власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Наданим ст. 319 ЦК України правом скористався ОСОБА_6, заповівши за життя належну йому на праві приватної власності квартиру відповідачу.
Крім того, суд першої інстанції визнавши за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину спірної квартири (без визнання квартири спільною сумісною власністю позивача і ОСОБА_6.) вийшов за межі позовних вимог, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 11 ЦПК України.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що підстави для визнання за позивачем права спільної сумісної власності, на АДРЕСА_1 придбану подружжям, визнання 1/2 частки квартири за померлим ОСОБА_6, визнання недійсним заповіту ОСОБА_6, посвідченого 24 квітня 2007 року, відсутні. Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України про відмову ОСОБА_5 в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 04 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Територіальної громади м. Кривого Рогу про визнання заповіту недійсним, визнання за нею права спільної сумісної власності на АДРЕСА_1 придбану подружжям під час шлюбу, визнання 1/2 частини квартири за ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева