Справа №22-ц-256 Головуючий у 1-й інстанції Хитров Б.В.
Категорія 27 Суддя – доповідач Шевченко В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
12 лютого 2010 року м. Суми
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Шевченка В.А.,
суддів - Кононенко О.Ю., Білецького О.М.,
при секретарі – Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,
в с т а н о в и л а :
У травні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення 354 200 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що за договорами позики від 11 лютого та 21 березня 2006 року він передав відповідачеві відповідно 20000 і 26000 доларів США, які останній у добровільному порядку не повертає.
У подальшому, уточнивши свої вимоги, позивач просив стягнути на його користь 45650 доларів США з урахуванням того, що відповідач повернув йому 350 доларів США.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 грудня 2009 року у вказаній справі позов задоволено.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 45650 доларів США.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 11 лютого 2006 року позивач надав відповідачеві в борг 20000 доларів США, які боржник зобов’язувався повернути через 7 днів, а 21 березня 2006 року відповідач запозичив у позивача ще 26000 доларів США, що підтверджується розписками(а. с. 3).
Наведені дані свідчать про те, що між сторонами були укладені договори позики, за якими відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України позичальник повинен повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Із записів позивача на зворотному боці розписок слідує, що за договором від 11 лютого 2006 року відповідач повернув йому 300 доларів США(а. с. 60), а за договором від 21 березня 2006 року – 1250 грн. (а. с. 61), що за курсом НБУ на той час становило 257 доларів США.
Доводи відповідача про повернення ним всієї суми боргу позивачем не визнаються і не підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.
Таким чином, сума неповернутого боргу становить 45443 долари США, що в національній грошовій одиниці України за офіційним курсом валют, встановленим НБУ станом на 12 лютого 2010 р., складає 363998 грн. 43 коп.
Ухвалюючи ж рішення, суд невірно визначив еквівалент повернутих позивачеві 02 жовтня 2008 року 1250 грн. в іноземній валюті, і стягуючи остаточно суму боргу в іноземній валюті, не врахував положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, згідно з якими законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця гривня.
Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземні валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
З урахуванням наведеного рішення суду на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 363998 грн. 43 коп., а не 45 650 доларів США, як визначив суд першої інстанції.
Відхиляючи доводи відповідача щодо пропуску позивачем строків позовної давності, суд вірно виходив з їх безпідставності, навівши з цього приводу відповідні мотиви.
Так, за розпискою від 11 лютого 2006 року відповідач 02 вересня 2008 року повернув позивачеві 300 доларів США (250 грн. і 250 доларів)(а. с. 60), що об’єктивно підтверджується записами самого ОСОБА_1.( а. с. 47).
Ці дії відповідача свідчать про визнання ним свого боргу, що в силу ч. 1 ст. 264 ЦК перериває перебіг позовної давності.
За договором від 21 березня 2006 року строк виконання зобов’язання не встановлювався, отже відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач має право вимагати виконання відповідачем свого зобов’язання у будь-який час.
Крім того, за цим договором відповідач повернув позивачеві, як зазначалося вище, 1250 грн. 2 жовтня 2008 року (а. с. 47, 61).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду теж не спростовують, і не можуть бути підставою для скасування рішення суду і відмови в позові.
Згідно зі ст. 88 ЦПК України і враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню на 99,5 % з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 1940 грн. 25 коп. на компенсацію судових витрат при розгляді справи в суді першої інстанції, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 4 грн. 85 коп. судових витрат, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ст. ст. 314, 316 ЦПК України, колегія
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 363998 грн. 43 коп. заборгованості за договорами позики та 1940 грн. 25 коп. на компенсацію судових витрат при розгляді справи в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 грн. 85 коп. на компенсацію судових витрат при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий -
Судді -