Справа №22-ц-301 Головуючий у І інстанції – Собина О.І.
Категорія 20 Суддя-доповідач – Шевченко В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
16 лютого 2010 року м. Суми
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Шевченка В.А.,
суддів - Білецького О.М., Семеній Л.І.,
при секретарі судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок, стягнення грошових сум і відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 з позовом, в якому зазначав, що між ними 23 червня 2006 року був укладений договір купівлі-продажу, за яким він продав АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 придбала його за 25636 грн.
Під час оформлення договору відповідачка сплатила йому 2911 грн., а решту зобов’язувалася сплатити до 23 липня 2008 року.
23 червня 2008 року були внесені зміни до даного договору, відповідно до яких відповідачка того ж дня сплатила йому 15450 грн., а до 23 липня 2008 року повинна була сплатити 7275 грн. і 970 грн. неустойки.
Посилаючись на невиконання відповідачкою своїх зобов’язань і заподіяння йому моральних страждань, позивач, доповнюючи і змінюючи у подальшому позовні вимоги, остаточно просив розірвати договір, визнати за ним право власності на спірний будинок, стягнути з відповідачки на його користь 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а з нього на користь ОСОБА_3 – 16351 грн. 77 коп., отриманих ним за договором із застосуванням взаємозаліку понесених ним судових витрат (а. с. 53-54, 69).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 грудня 2009 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та інші порушення судом норм процесуального права і невірне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до нотаріально посвідченого договору з розстроченням платежу від 23 червня 2006 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила житловий АДРЕСА_1 за 25636 грн., з яких 2911 грн. покупець сплатила продавцю під час оформлення договору, а решту – 22725 грн., зобов’язувалася сплатити до 23 червня 2008 року (а. с. 5).
23 червня 2008 року сторони внесли зміни до вказаного договору, згідно з якими позивачка додатково сплатила 15450 грн., а ще 7275 грн. зобов’язувалася сплатити до 23 липня 2008 року з неустойкою в розмірі 970 грн.( а. с. 6).
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач сам ухилявся від виконання умов договору і не довів факту невиконання відповідачкою своїх зобов’язань.
Втім, з такими висновками суду погодитися неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи і ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права.
Так, на підтвердження висновку про те, що місцем остаточного розрахунку сторони визначили саме місце роботи нотаріуса, суд всупереч з вимогами ч. 3 ст. 213 та абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не навів відповідних доказів, а згідно з п. 3.2 договору, на який послався суд, виконання умов договору має в обов’язковому порядку підтверджуватися лише заявою продавця на ім’я нотаріуса, про що останнім повинна робитися відмітка на примірниках договору.
Умови ж щодо самої сплати коштів тільки за місцем роботи нотаріуса цей договір не містить.
З урахуванням того, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу будинку з розстроченням платежу, тобто в кредит, і факт передачі товару ними визнається – на спірні правовідносини мають поширюватися крім загальних норм щодо виконання зобов’язань та укладення, зміну і розірвання договорів(глави 48, 53 ЦК України) також положення ст. ст. 655, 692, 694, 695 ЦК України.
Доводи позивача про неповну сплату відповідачкою коштів за будинок слід визнати обґрунтованими.
За вказаними вище договорами від 23 червня 2006 року і 23 червня 2008 року з обумовленої сторонами ціни товару в розмірі 25636 грн. відповідачка сплатила лише 18 361 грн. (2911+15450 грн.)
Належних і допустимих засобів доказування відносно сплати нею позивачеві решти 7275 грн. вона не надала.
Факт отримання будь-яких телеграм чи інших повідомлень від ОСОБА_3 до 23 липня 2008 року з даного приводу позивач не визнає.
Наданий відповідачкою чек датований 24 липня 2008 року( а. с. 83).
Крім того, цей документ не свідчить про відправлення телеграми саме з питання сплати коштів та адресацію її позивачеві.
Нотаріально оформлену заяву від 11 серпня 2008 року(а. с. 29), на яку теж послався суд, теж до уваги брати не можна, оскільки її було підписано також поза межами обумовленого сторонами строку остаточного розрахунку.
До того ж, за умовами договору спосіб і місце фактичного розрахунку між сторонами конкретно не визначалися.
Поряд з цим, відповідачка не виконала своїх зобов’язань і значно пізніше, навіть і після пред’явлення позивачем вимоги про стягнення з неї заборгованості за договором в сумі 7275 грн. і неустойки в розмірі 970 грн. в судовому порядку. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 жовтня 2008 року про задоволення даних вимог було переглянуте і скасоване за її заявою (а. с. 1, 40-41, 49, 62).
У зв’зку з цим, позивач був вимушений змінити свої вимоги і ставити питання про розірвання договору.
Наведені дані спростовують посилання відповідачки на те, що позивач до зміни позовних вимог сам ухилявся від отримання від неї грошей за договором, і підтверджують доводи позивача про невиконання ОСОБА_3 своїх договірних зобов’язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 695 ЦК України якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.
В абз. 2 п. 3.2 договору від 23 червня 2006 року (а. с. 5) прямо передбачено, що невиконання умов договору щодо порядку, строків і розмірів платежів є підставою для розірвання даного договору в установленому порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення його другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
З викладеного слідує, що право позивача є порушеним відповідачкою і підлягає захисту в частині розірвання договору і стягнення з нього на користь відповідачки 18361 грн., отриманих ним від останньої.
Вимоги про визнання за ним права власності на спірний будинок і про відшкодування моральної шкоди, за таких умов, задоволенню не підлягають за їх безпідставністю.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то можливість її відшкодування не передбачена ні умовами договору, про який іде мова, ні законом, який регулює дані правовідносини.
Тому настання таких наслідків порушення зобов’язання з огляду на п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України є неможливим.
Таким чином, рішення суду на підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно до задоволених і відхилених вимог та з урахуванням реально понесених позивачем і підтверджених відповідними документами витрат.
Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. 3,4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316 ЦПК України, колегія
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 грудня 2009 року в даній справі скасувати.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Договір купівлі – продажу житлового АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 23 червня 2006 року зі змінами, внесеними договором від 23 червня 2008 року розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 18361 грн.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та визнання права власності на будинок відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави додатково 8 грн. 81 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 192 грн. 11 коп. (8 грн. 50 коп. + 183 грн. 61 коп.) на компенсацію витрат по сплаті судового збору при розгляді справи в суді І інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави додатково 8 грн. 48 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 96 грн. 06 коп. (4 грн. 25 коп. + 91 грн. 81 коп.) на компенсацію витрат по сплаті судового збору при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави додатково 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді І інстанції.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 60 грн. на компенсацію витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 185 грн. 88 коп. на компенсацію витрат, пов’язаних з явкою до суду на 19 червня і 16 вересня 2009 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 60 грн. на компенсацію витрат за розміщення оголошення про виклик до суду в газеті «Сумщина»
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 200 грн. на компенсацію витрат на оплату правової допомоги.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий -
Судді -