Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2010 року Справа № 2а-1103/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Ком’якович Г.М.
при секретарі –Колтуновій А.Ю.
за участю:
позивача –ОСОБА_1
відповідача –Мельниченко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: державного виконавця Ленінського відділу ДВС Кіровоградського міського управління юстиції Мельниченко Д.В.
про визнання дій державного виконавця Мельниченко Д.В. неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2010 року, суд -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до державного виконавця Ленінського відділу ДВС Кіровоградського міського управління юстиції Мельниченко Д.В. про визнання дій державного виконавця Мельниченко Д.В. неправомірними та визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у провадженні державного виконавця Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ Мельниченко Д.В. знаходиться виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми штрафу в розмірі 510 грн..
Крім того зазначив, що 17.02.2010 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку позивач отримав 24.02.2010 року.
На думку позивача постанова про відкриття виконавчого провадження винесена без урахування вимог п.4 ч.1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», тобто постанова ВДАІ про стягнення з нього штрафу пред’явлена для виконання з пропущеним терміном до виконавчої служби, а відтак державний виконавець незаконно винесла зазначену постанову, яка підлягає скасуванню, а дії державного виконавця при винесенні цієї постанови є неправомірними.
Позивач в судове засідання прибув та позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання з’явився, проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені в запереченні.
В поданих відповідачем запереченнях зазначила, що до державного виконавця 12.02.2010 року їй для розгляду передано після резолюції начальника ВДВС постанову № 055224 від 03.11.2009 року, що була видана МРЕВ ДАІ про стягнення з позивача штрафу в сумі 510 грн.
При надходженні вищевказаної постанови відповідачем було встановлено наступні обставини:
- строк пред’явлення виконавчого документу до виконання (3 місяці) не закінчився (відповідно до п.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження») виконавчий документ пред’явлений до виконання до органу ДВС за належним місцем виконання;
- виконавчий документ відповідає вимогам передбаченим Законом України «Про виконавче провадження»;
- виконавчий документ пред’явлено до виконання за належним місцем виконання рішення.
17.02.2010 року, тобто не пізніше 3-х днів з дня надходження виконавчого документу до державного виконавця (12.02.2010 року відповідачем було отримано зазначені документи, що підтверджується підписом в книзі переданих документів до державного виконавця –а. с. 31-32), відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №17425195, згідно вимог ст.24 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, 20.04.2010 року начальником Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ була винесена постанова про виправлення помилки, яка була допущена державним виконавцем при написанні постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме: в постанові про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2010 року по виконанню постанови №055224, виданої 03.11.2009 року ВДАІ про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 510 грн., було виправлено дату подання на примусове виконання документу з 12.02.2010 року на 21.01.2010 року, оскільки до Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ зазначена постанова ВДАІ відповідно до запису вхідної реєстрації поступила 21.01.2010 року. У той же час нею помилково дату пред’явлення документу до примусового виконання вказано 12.02.2010 року.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Суд, розглянувши долучені до справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступні обставини.
У відповідності до вимог ст.2 Закону України ”Про виконавче провадження ” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).
Згідно п.6 ст. 3 Закону України ”Про виконавче провадження” примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи, як постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Стаття 4 Закону України «Про державну виконавчу службу»зобов’язує державних виконавців здійснювати примусове виконання судових рішень, у порядку, передбаченому законом. Зокрема, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про державну виконавчу службу»державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу.
Відповідно до ст. 5 Закону України ”Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно ст. 11 Закону України ”Про виконавче провадження” сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору (державного мита) стягувачем є орган державної податкової служби. У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.
Згідно ст. 18 Закону України ”Про виконавче провадження” державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; в інших передбачених законом випадках.
Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи 21.01.2010 року до Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ було пред’явлено на примусове виконання постанову № 055224 від 03.11.2009 року, яка видана ВДАІ про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 510 грн., про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції та зазначення дати на супровідному листі ВДАІ разом із постановою до канцелярії ВДВС та копії журналу реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження Ленінського відділу ДВС згідно якого за вхідним реєстраційним номером № 38748 від 21.01.2009 року було зареєстровано постанову ВДАІ (а.с.16-17, 34-38).
Відповідно до ст. 19 Закону України ”Про виконавче провадження” у виконавчому документі повинні бути зазначені назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ, дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо.
Стаття 21 Закону України «Про виконавче провадження»передбачає, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років;
2) посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців;
3) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
4) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються:
1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;
2) для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили;
3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;
4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, - з дня винесення відповідної постанови.
По інших виконавчих документах строк пред'явлення їх до виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається із наведеного та як підтверджено матеріалами справи, постанова ВДАІ №055224 у справі про адміністративне правопорушення винесена 03.11.2009 року, строк подачі якої до ВДВС для примусового стягнення встановлений чинним законодавством протягом трьох місяців, тобто не пізніше 03.02.2010 року.
Докази, що містяться у матеріалах справи свідчать про те, що зазначена постанова ВДАІ дійсно пред’явлена для примусового виконання до ВДВС 21.01.2010 року, тобто своєчасно та без порушення строків пред’явлення встановлених ст.21 Закону України «Про виконавче провадження», що в свою чергу повністю спростовує доводи позивача ОСОБА_1, про те, що вона ніби - то пред’явлена до виконання у виконавчу службу з порушенням строку для пред’явлення до виконання, а тому не могла бути прийнята до виконання і державний виконавець не повинен був виносити постанову про відкриття виконавчого провадження та те, що дії державного виконавця при цьому є неправомірними.
Крім того, у позовній заяві позивач також посилається на те, що відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2010 року державним виконавцем зазначено, що документ про примусове виконання до ВДВС подано стягувачем, тобто ВДАІ 12.02.2010 року, тобто з порушенням строку пред’явлення до виконання.
Однак, як підтверджується матеріалами справи 20.04.2010 року начальником Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ була винесена постанова про виправлення помилки, яка була допущена державним виконавцем Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ Мельниченко Д.В. при написанні постанови про відкриття виконавчого провадження в зазначенні дати подання на примусове виконання документу, а саме: в постанові про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2010 року по виконанню постанови №055224, виданої 03.11.2009 року ВДАІ про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 510 грн., було виправлено дату подання на примусове виконання документу з 12.02.2010 року на 21.01.2010 року, оскільки до Ленінського ВДВС Кіровоградського МУЮ зазначена постанова ВДАІ відповідно до запису вхідної реєстрації поступила 21.01.2010 року, а не 12.02.2010 року.
Наведене також спростовує доводи позивача про порушенням строку пред’явлення до виконання постанови ВДАІ в справі про адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 24 Закону України ”Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Судом встановлено, що відповідно до ксерокопії журналу обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві за № 623 державному виконавцю Ленінського відділу ДВС Кіровоградського міського управління юстиції Мельниченко Д.В. 12 лютого 2010 року було передано після резолюції начальника ВДВС постанову № 055224 від 03.11.2009 року, що була видана ВДАІ про стягнення з позивача штрафу в сумі 510 грн. для розгляду (а.с. 16-17).
17.02.2010 року відповідачем на підставі постанови № 055224 від 03.11.2009 р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №17425195 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 510 грн., оскільки, як вбачається із матеріалів справи позивач в зазначений 15-денний термін у відповідності до вимог ч.2 ст. 308 КУпАП не сплатив штраф в розмірі 255 грн.. В зв’язку із чим зазначена постанова і була направлена до ВДВС для примусового стягнення штрафу уже в подвійному розмірі, тобто в сумі 510 грн.
Оскільки постанова у справі про адміністративне правопорушення була передана державному виконавцеві після її реєстрації у канцелярії ВДВС та накладення резолюції начальника Ленінського ВДВС до виконання державному виконавцеві Мельниченко Д.В. лише 12.02.2010 року, тобто перед вихідними днями (на 13.02 та 14.02.2010 року припадають вихідні дні субота та неділя), то державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження тільки 17.02.2010 року.
Формально державним виконавцем порушено вимоги ст. 24 Закону України ”Про виконавче провадження”, тому, що постанова про відкриття виконавчого провадження мала би бути винесена 16.02.2010 року, у той же час винесена 17.02.2010 року, тобто із запізненням на 1 день.
У той же час суд дійшов висновку, що права позивача діями відповідача при цьому ніяким чином не порушені, оскільки як уже було зазначено вище, постанова ВДАІ про стягнення штрафу до ВДВС була направлена своєчасно, порушення термінів її подачі для пред’явлення до примусового виконання не встановлено, підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження згідно ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»теж не встановлено, а відтак державний виконавець діяв правомірно.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративне суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливі дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд, проаналізувавши вимоги Закону України «Про виконавче провадження», встановив, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 7 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 86, 94, 159 –163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 квітня 2010 року.
Суддя Г.М. Ком’якович