Справа № 22-8955 /2006 p.

Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г.

Доповідач: Кравець В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

Головуючої: Кравець В.А.

Суддів: Мараєвої Н.Є., Кабанченко О.А.

При секретарі: Гладун X.

Розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ЗАТ «Український кредитний банк» про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2007 року позивачка звернулася суд з зазначеним позовом до відповідача, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила розділити грошові внески на депозитних рахунках на ім’я ОСОБА_3 в ЗАТ «Український кредитний банк» на рахунках № 04/18 0902 від 18.09.2002 року та на № 04/050302 від 01.03.2002 року в сумі 49814, 17 доларів США, що еквівалентні 251561, 56 гривень між нею та ОСОБА_3 в рівних частках, стягнувши з нього на її користь 125780, 78 гривень. Вказувала, що зазначені кошти є об»єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя та підлягають поділу в рівних частинах.

Рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення її позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не в повній мірі дослідив всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дав належної оцінка її доводам по суті спору та запереченням відповідача.

В судовому засіданні ОСОБА_1. апеляційну скаргу підтримала.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що спірні кошти не є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому не підлягають поділу.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з»ясуваши дійсні обставини спору без належної перевірки доводів і заперечень сторін та оцінки доказів. Тому таке рішення підлягає до скасування з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжями за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу).

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 г. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України», розглядаючи спори між подружжям щодо майна, необхідно встановлювати об’єм спільно набутого майна на час закінчення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело придбання вказаного майна. Якщо будь хто з подружжя зробив вклад в придбання спільного майна за рахунок особистого майна, то цей вклад повинен бути врахований при визначенні частки кожного з подружжя в спільній сумісній власності.

Як вбачається з матеріалів справи 18.09.2002 року відповідач, перебуваючи в шлюбі з позивачем, уклав із ЗАТ «Український Кредитний банк» договір про депозитний вклад на суму 50000 доларів США терміном до 19.09.2003 року.

В подальшому ОСОБА_3 у період шлюбу неодноразово укладав з банком додаткові угоди по договору від 18.09.2002 року.

10.12.2002 року відповідач отримав від третьої особи ОСОБА_4 у тимчасове користування кошти в сумі 40.000 доларів США для поповнення банківського рахунку, що підтверджується борговою розпискою.

Встановлено, що між відповідачем та Банком були також укладені додаткові угоди, зокрема від 28.12.2003 p., 19.09.2003 p., 06.01.2004 p., 17, 09.2004 p., 01.02.2004 p.

В період з 24.12.2002 p. і в подальшому ОСОБА_3 додатково вніс позичені кошти до договору від 18.09.2002 року, які на думку позивача, є спільним сумісним майном подружжя. Станом на 18.08.2003 року загальна сума вкладу становила 88794, 18 доларів США.

За останніми змінами, внесеними в договір від 18.09.2002 року відповідач вніс депозитний вклад на суму 98455, 58 доларів США терміном до 31.10.2003 року з нарахованими відсотками.

01.03.2002 року відповідач уклав з банком депозитний договір № 04/040302 на суму 8595, 36 доларів США терміном до 03.03.2003 року. В подальшому відповідач неодноразово 03.03.2003 p., 05.03.2004 p., 06.01.2004 p., укладав додаткові угоди до договору № 04/050302.

01.12.2004 року він додатково вніс 1368, 59 доларів США терміном до 31.03.2003 року.

Таким чином кошти на депозитних рахунках № 04/180902 в сумі 48445, 58 доларів США (98445, 58 50000 доларів США), а.також № 04/050302 від 01.03.2002 року в сумі 1368, 52 доларів США, загалом 49814, 17 доларів США, еквівалентні 251561, 56 доларів США, на думку позивача, є спільним сумісним майном подружжя. Саме така сума, за уточненою позовною заявою, є предметом поділу майна подружжя.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що 40.000 доларів США є коштами його батька третьої особи ОСОБА_4, які він повернув за борговою розпискою. Решта коштів є відсотками за кредитом, а сума 8 342, 45 доларів США була взаємозарахована за кредитним договором № 07/963/092004 р. від 16.09.2004 3., який міститься в матеріалах справи, ця сума пішла на погашення боргу за придбання автомобіля, який належить і яким користується позивач ОСОБА_1.

Між тим, з такими доводами суду колегія погодитись не може.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Оспорюючи спільність вкладу, які позивачка просить розділити, відповідач послався на те, що 40 000 доларів США 20.12.2002 року було отримано ним у батька для поповнення депозитного вкладу. При цьому від суду залежить вірне визначення юридично значимих фактів, які входять в предмет доказування і лише ці факти сторони повинні доводити.

За законодавством, яке діяло на час спірних правовідносин, передбачалося, що грошові суми внесені у вигляді вкладів до банків та інших кредитних установ одним з подружжя в період шлюбу, є їхнім спільним майном, незважаючи на те, що вклад міг оформлятися лише на їм я однієї особи. Ця обставина не є перешкодою для поділу такого вкладу. Чинне на той час законодавство прямо передбачало можливість винесення судом рішення про поділ вкладу, який є спільним майном подружжя ( ст.. 385 ЦК 1960 p.)

Між тим, суд не приймає як доказ відсутності спільності грошових коштів в сумі 48445, 58 доларів зазначену вище розписку, оскільки відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що саме отримані у батька гроші були внесені на депозит 24.12.2002 року, відсутня додаткова угода від 24.12.2002 року про збільшення суми депозиту в цей день. Відсутні і докази

того, що 8 342, 45 доларів США була взаємозарахована за кредитним договором № 07/963/ 092004 р. від 16.09.2004 року і пішла на погашення суми за придбання автомобіля позивачки, оскільки кредитний договір не містить вказівки на те, що кредит надається для придбання автомобіля позиваки, договір купівлі продажу автомобіля, що міститься в матеріалах справи, не підписаний ОСОБА_1, нічим не доведено факт проведення взаємозарахування за кредитним договором, як того вимагає Закон «Про банки та банківську діяльність». Отже, доводи на спростування доводів позивачки, надані відповідачем, не дають підстави для відмови в позові, оскільки не спростовують доказів, якими позивачка обгрунтувала свої позовні вимоги.

Таким чином, з врахуванням розміру позовних вимог, виходячи з уточненої позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання суми 48445, 58 доларів США, що еквівалентні 252 561, 56 грн. спільним сумісним майном подружжя, яке відповідно до ст.. 70 СК України підлягає поділу.

Оскільки зазначені кошти відповідачем зняті з рахунків 20.04.2007 року і використані ним на власний розсуд, що підтверджується повідомленням ЗАТ «Український кредитний банк» від 04.05.2007 року, суд вважає за необхідне 1/2 частину цих коштів стягнути з відповідача на користь позивачки.

На підставі викладеного, колегія суддів, дослідивши обставини спору, перевіривши доводи і заперечення сторін, дослідивши докази по справі, дійшла до висновку, що позов є обгрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст.. 23 КПШС Української РСР, ст.. 70 СК України, ст.. ст.. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 04 вересня 2008 року в справі скасувати та ухвалити нове рішення, в наступній редакції:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 125 780, 78 грн. в рахунок поділу спільного майна подружжя, 1257 грн. сплаченого судового збору та ЗО грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.