Справа №22ц-1821/10 Головуючий 1 інстанції:
Чернова Н.І.
Доповідач – Іванова І.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2010р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого – Іванової І.П
суддів:Коротенко Є.В., Украінцевої Л.Д.
при секретарі –Плотнікові Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.02.2010 р.
у справі за позовом ОСОБА_4 до ДП «Укрвуглеторфреструктуризація», третя особа – директор Луганської виконавчої дирекції по ліквідації шахт ВП ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за дні вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2009р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, на обґрунтування якого вказав що 04.01.2009 року його звільнено з роботи за скороченням штату, відповідно до ч. 1 ст. 40 КзпП України за наказом директора Луганської виконавчої дирекції по ліквідації шахт ОСОБА_5 Звільнення на думку позивача, відбулось з грубим порушенням діючого законодавства про працю, оскільки в цей час він знаходився у санаторії, під час вирішення питання про його вивільнення ні адміністрацією підприємства, ні профспілковим комітетом йому не було запропоновано будь-яке інше місце роботи у відповідності із новим штатним розписом. Просив поновити його на колишнє місце роботи, стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 04.01.2009 року по 07.12.2009 року у сумі 16386 грн. 18 коп., моральну шкоду в сумі 10000 грн. та відшкодувати витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 200 грн.
Рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 25.02.2010 р. у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись із рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. Вважаючи рішення незаконним і необґрунтованим, просив його скасувати та ухвалити нове, оскільки суд не застосував норми матеріального права, дав невірну оцінку обставинам справи.
Суд першої інстанції встановив наступні обставини. З 01.03.2007р. позивач працював в ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» на посаді інженера 2 категорії шахти “Краснопільєвська”. Наказом головного підприємства –ДП “Укрвуглеторфреструктурізація” від 04.09.2008р. №90 було зобов’язано Луганський ВДЛШ розробити заходи з припинення роботи підземного водовідливу ш. “Краснопільєвська”, а працівників шахти не зайнятих на роботах з ліквідації звільнити за п.1ст.40 КЗпП України. Скорочення численності робітників шахти було проведено з 24 грудня 2008р. До списку було внесено і посаду позивача, якого попередили про вивільнення наказом від 24.10.2008р. З 15 грудня 2008р. ОСОБА_4 було надано відпустку терміном 20 календарних днів. З 4 січня 2009р. ОСОБА_4 було звільнено.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Разом з тим, передбачено ч.3ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_4 адміністрацією підприємства було дотримано вимог закону.
З таким висновком можна погодитись лише частково.
Відповідно до наказу ДП “Укрвуглеторфреструктурізація” від 04.09.08р. №90 Луганська виконавча дирекція з ліквідації шахт 24.10.2008р. видала наказ №240-к про скорочення численності робітників шахти “Краснопільєвська” (а.с.11-12), цим наказом скорочувалась посада ОСОБА_4 Як пояснював позивач, його з цим наказом ознайомили в жовтні 2008р.
Згідно ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Виконуючи вимоги ст.43 КЗпП України адміністрація підприємства запросила згоду профспілкового комітету на вивільнення робітників. 23 грудня 2008р. профспілковий комітет дав згоду на звільнення ОСОБА_4 Однак в постанові профспілковий комітет зазначив, що робітників, які знаходяться у відпустці або на лікарняному, звільнити не з 24.12.08р., а відповідно до норм КЗпП України (а.с.13-15). А ОСОБА_4, згідно наказу від 11.12.2008р. №258-к знаходився у відпустці з 15.12.2008р. по 4 січня 2009р. тривалістю 20 календарних днів (а.с.26). На вказаний період випадав святковий день – 1 січня, що передбачено ч.1ст.73 КЗпП України. Якщо після 20 днів відпустки ОСОБА_4 повинен був вийти на роботу 4 січня, але за 1січня треба надати ще один день, згідно ч.3ст.67 КЗпП України , то звільнити його повинні були тільки 5 січня 2009р. Ч.5ст.241-1 КЗпП України передбачено, що коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий , вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Як вбачається з матеріалів справи, при звільненні ОСОБА_4 адміністрацією дотримано вимог трудового законодавства, а саме: за два місяця його попередили про наступне звільнення, профспілковий комітет дав згоду. Оскільки вакансії на підприємстві було значно менше, ніж вивільнених робітників, то робота пропонувалась тим, кому підходила за віком та спеціальністю. Згідно довідки (а.с.194) на час звільнення ОСОБА_4 (4 січня 2009р.) вакансій на підприємстві не було. При таких обставинах не вбачається підстав для поновлення на роботі ОСОБА_4 Однак, як викладено вище, його повинні були звільнити не з 4, а з 5 січня 2009р. Позов ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Необхідно вважати ОСОБА_4 звільненим з 5 січня 2009р. за п.1ст.40 КЗпП України та стягнути на його користь заробітну плату за один день у розмірі 69 гривень 14 копійок (а.с.18). Позов у частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Довід апелянта, про незаконне звільнення під час лікування у санаторії, не заслуговує на увагу, оскільки він не знаходився на лікарняному, а відпустку йому було надано по 4 січня 2009р. Наказ про надання відпустки він не оскаржував.
Керуючись ст.ст.40,43,49-2, 241-1 КЗпП України, п.2 ч.1ст. 307, ч.1ст. 309, ч.2ст.314,ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.02.2010 р. скасувати.
Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вважати ОСОБА_4 звільненим з 5 січня 2009р. за п.1ст.40 КЗпП України.
Стягнути з ДП “Укрвуглеторфреструктурізація” на користь ОСОБА_4 69,14 (шістдесят дев’ять гривень 14 копійок) заробітної плати.
В задоволенні інших вимог позову відмовити.
Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржено до Верховного Суду України безпосередньо протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: