Справа № 22/1367     Головуючий  в суді 1 інст.: Гришковець

Категорія  79     Доповідач: Микитюк

УХВАЛА

                                 Іменем України

19  квітня 2010 року        Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:    

                    головуючого                    Микитюк О.Ю.          

                            суддів                    Старовойта Г.С.,                                                                Омельчука М.І.

        при секретарі                   Пюра Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради про визнання неправомірними дій та стягнення коштів

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради

на постанову Коростенського міськрайонного суду від 20 січня 2010 року,

                    в с т а н о в и л а :

      Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача недоплачені за 2003-2009 роки кошти, виплата яких передбачена ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В обґрунтування позову зазначив, що є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період отримував в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836.

Постановою Коростенського міськрайонного суду від 20 січня 2010 року позов задоволено. З управління праці та соціального захисту Коростенської міської ради на користь позивача стягнуто 49246грн.15коп. коштів, передбачених ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 01.09.1996 року по 31.07.2009 року. Дії відповідача щодо відмови у виплаті цих коштів визнані неправомірними.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову і ухвалити нову постанову про відмову в позові. Апелянт посилається на те, що його дії є правомірними, оскільки він керується положеннями чинної Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також зазначає, що районне управління не має рахунків, що передбачають безпосереднє надходження коштів з державного бюджету для надання пільг та компенсацій для постраждалих від Чорнобильської катастрофи, не є розпорядником коштів, законами України про державний бюджет на відповідні роки не передбачалась виплата коштів у визначеному законом розмірі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

    Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV   "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що   суди застосовують при розгляді справ   Конвенцію  про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію)   та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland , 1996 рік   Azinas v Cyprus, 2002  Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік ).

Отже, постанова ухвалена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому залишається без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

    Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

    Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради відхилити.

Залишити без змін постанову Коростенського міськрайонного суду від 20 січня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

    Головуюча:

    Судді: