Справа № 22/1110     Головуючий  в суді 1 інст.: Діброва

Категорія  79     Доповідач: Микитюк

УХВАЛА

                                 Іменем України

19  квітня 2010 року        Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:    

головуючого                    Микитюк О.Ю.          

                            суддів                    Старовойта Г.С.,                                                                Омельчука М.І.

        при секретарі                   Пюра Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира про визнання неправомірними дій та стягнення коштів

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира

на постанову Народицького районного суду від 12 листопада 2009 року,

                    в с т а н о в и л а :

      Позивачка звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача недоплачені за 2008-2009 роки кошти, виплата яких передбачена ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та визнати дії відповідача щодо відмови у їх виплаті неправомірними. В обґрунтування позову зазначила, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи третьої категорії. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати у вказаний період отримувала в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836.

Постановою Народицького районного суду від 12 листопада 2009 року позов задоволено. Дії відповідача визнані неправомірними. З управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира на користь позивачки стягнуто 15149грн.66коп. за період  з 01.07.2008 року по 31.03.2009 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову і ухвалити нову постанову про відмову в позові. Апелянт посилається на те, що його дії є правомірними, оскільки він керується положеннями чинної Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також зазначає, що районне управління не має рахунків, що передбачають безпосереднє надходження коштів з державного бюджету для надання пільг та компенсацій для постраждалих від Чорнобильської катастрофи, не є розпорядником коштів, а законами України про державний бюджет на відповідні роки не передбачалась виплата коштів у визначеному законом розмірі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

    Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV   "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що   суди застосовують при розгляді справ   Конвенцію  про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію)   та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland , 1996 рік   Azinas v Cyprus, 2002  Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії 2000 рік ).

Отже, постанова ухвалена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому залишається без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

    Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

 у х в а л и л а:

    Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира відхилити.

Залишити без змін постанову Народицького районного суду від 12 листопада 2009 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

    Головуюча:

    Судді: