У Х В А Л А

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні 6 червня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою цивільного відповідача - директора Дитячого будинку № 2 у м. Севастополі на вирок Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 9 лютого 2004 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

            зазначеним вироком

                                   ОСОБА_1,

                                   7 грудня 1988 року народження,

                                   судиму 6 серпня 2003 року Ленінським районним судом

                                   м. Севастополя за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців

                                   позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільненої від

                                   відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

            На підставі ст. 71 КК України, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточне покарання ОСОБА_1 визначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

            Постановлено стягнути з Дитячого будинку № 2 у м. Севастополі на користь потерпілого ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 2 216 грн.

            Як визнав суд, 8 листопада 2003 року ОСОБА_1, знаходячись у буд. АДРЕСА_1, таємно викрала майно потерпілого ОСОБА_2 на загальну суму 2 216 грн.

            Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2004 року зазначений вирок змінено в частині посилання на попередню судимість ОСОБА_1, яка раніше судима Ленінським (а не Нахімовським) районним судом м. Севастополя.

У касаційній скарзі цивільний відповідач порушує питання про скасування згаданих судових рішень у частині розв'язання цивільного позову з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Посилаючись на ст. 1179 ЦК, доводить, що Дитячий будинок у цій справі є неналежним відповідачем, оскільки шкоду потерпілому заподіяно не з їхньої вини, в той час коли засуджена у їх закладі не перебувала, в зв'язку з чим вважає, що обов'язок відшкодувати шкоду в цій справі слід покласти на неповнолітню ОСОБА_1, яка відповідно до ч. 1 згаданої статті самостійно відповідає за заподіяну нею шкоду.

            Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу цивільного відповідача слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

            Із матеріалів цієї справи вбачається, що засуджена ОСОБА_1 на час вчинення злочину, яким було заподіяно майнову шкоду потерпілому ОСОБА_2, перебувала під наглядом Дитячого будинку № 2 у м. Севастополі - закладу, який за законом здійснював щодо неї функції піклувальника.

            З огляду на ч. 1 ст. 1179 ЦК України, неповнолітня ОСОБА_1 має самостійно відповідати за завдану нею шкоду, однак у засудженої достатнє для її відшкодування майно відсутнє, що перешкоджає здійсненню цієї норми Закону, а тому суд вірно виходив із ч. 2 згаданої статті, поклавши стягнення на відшкодування матеріальної шкоди в цій справі на піклувальника, тобто заклад, який за наведених обставин, зобов'язаний відшкодувати заподіяну неповнолітньою засудженою шкоду в повному обсязі.

            Що стосується доводів скарги цивільного відповідача про неможливість здійснення Дитячим будинком догляду за неповнолітньою засудженою, то на думку колегії суддів, приведені в скарзі аргументи для виключення відповідальності піклувальника, який за встановлених у справі обставин мав здійснювати догляд за неповнолітньою особою, в тому числі в разі її схильності до протиправної поведінки, згідно із ч. 2 ст. 1179 ЦК України є недостатніми.

            Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

            З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

            касаційну скаргу цивільного відповідача - директора Дитячого будинку № 2 у м. Севастополі в справі щодо ОСОБА_1 залишити без задоволення.

С у д д і:

Присяжнюк Т.І.                                        Пошва Б.М.                                    Нікітін Ю.І.