ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 липня 2009 року 16:15 № 2а-6818/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом ОСОБА_1

до Управління міграційної служби в м. Києві

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянин Ірану ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Управління міграційної служби в місті Києві (надалі відповідач) про скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, викладеного у повідомленні № 206 від 30 вересня 2008 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, спірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивачем, зокрема, у позовній заяві зазначено, що в країні громадянської належності його життя було б у небезпеці, він став би жертвою переслідувань та жорстокого поводження.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні. Представником Управління міграційної служби в місті Києві було зазначено, що фактів інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами позивача виявлено не було.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні тим самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.

Громадянин Ірану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за національністю азербайджанець, за віросповіданням -іслам.

10 вересня 2008 року позивач звернувся із заявою про надання статусу біженця до Управління міграційної служби в місті Києві. В заяві, ОСОБА_1 зазначив, що в країні постійного проживання, він знаходиться під загрозою жорстоких переслідувань, оскільки він виступав проти існуючого політичного режиму, відповідно до діючих законів Ірану -є злочином.

На співбесіді 23 вересня 2008 року заявник повідомив, що на його Батьківщині особа, яка бере участь у будь якій антиурядовій демонстрації і була зафіксована документально, потрапляє під загрозу жорстокого переслідування. ОСОБА_1 вказав, що він приймав участь проти існуючого політичного режиму є злочином, згідно з законами Ірану та не може повернутися до Ірану бо був зафіксований у демонстрації.

30 вересня 2008 року Управлінням міграційної служби в місті Києві було складено висновок про доцільність відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Ірану ОСОБА_1 та прийнято відповідний наказ № 833.

Повідомленням № 206 від 30 вересня 2008 року було відмовлено громадянину Ірану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Як вказано у висновку працівника Управління міграційної служби в місті Києві щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця стосовно Ірану ОСОБА_1 , серед причин, що змусили залишити країну, заявник називає переслідування невідомими йому людьми, які начебто є представниками „Басіджів" (псевдо-державне формування з охорони режиму устрою суспільства). Також слід зазначити те, що заявник не зміг навести конкретні приклади гасел, які вигукували люди на демонстрації, та після цих подій заявник мав тікати з країни постійного проживання.

До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами причетний не був.

Заявник не надав до Управління міграційної служби в місті Києві жодних документів чи матеріалів, які б підтверджували наявність умов для набуття ним статусу біженця, зокрема, не надав доказів звернення за захистом до компетентних органів країни походження.

Під біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як підтверджується матеріалами справи позивача, він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни походження в зв`язку із статевими переслідуванням в ДР Конго, проте суд встановив, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою.

Позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це, та враховуючи інформацію надану Позивачем, не підтверджується наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.

Посилання позивача на те, що при його поверненні на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.

Суд також звертає увагу сторін на те, що жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надав. Він не перебував ні в яких організаціях (політичних, громадських, військових). До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним не був.

Таким чином, позивач не довів, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд враховує те, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Водночас, таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Статтею 10 Закону України «Про біженців`передбачені умови, за яких статус біженця не надається, зокрема, статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.

У статті 1 цього Закону наведено визначення третьої безпечної країни - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколу про статус біженців 1967 року, враховуючи принцип невислання;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок.

Позивач, який за національністю є азербайджанцем, перебував близько 15 днів у країні Азербайджан, однак не звертався із заявами про надання йому статусу біженця у третій безпечній країні. У судовому засіданні позивач пояснив, що не звертався з тієї причини, що у Баку немає представництва Організації Об`єднаних націй, завдяки якому він міг би більш ефективно захистити свої права.

Натомість у Баку знаходиться представництво ООН у Азербайджані, яке розміщено за адресою: AZ1001, м. Баку 50-ти річчя ООН , 3.

Таким чином, Позивач не надав суду належних доказів, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача, щодо скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, викладеного у повідомленні № 206 від 30 вересня 2008 року та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця - позивачем не доведено.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -13.08.2009