КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_________________________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 753/5230/18 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Колесник О.М.

12 жовтня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

судді-доповідача - Саліхова В.В.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК Українив м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2019 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача 38 748,87 грн. - суму страхового відшкодування та судові витрати.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 38 748 грн. 87 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди завданої ДТП в порядку регресу, 1 762 грн. судового збору, а всього 40 510 грн. 87 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення та неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що у момент укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик приймає на себе зобов`язання відповідати за майнову шкоду, тобто приймає на себе фінансові ризики за шкоду завдану страхувальником. Зазначає, що відшкодування шкоди має здійснювати стразова компанія винної особи, враховуючи не перечищення такого ліміту. Звертає увагу на те, що рахунок-заказ не є належним доказом законного визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано доводи позивача, якими він обґрунтовує позовні вимоги, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9808/2020

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , 15.04.2015 близько 19 год. 40 хв., керуючи автомобілем «Опель Омега» д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись в м. Києві по Оболонському пр. - вул. Тимошенка по другорядній дорозі, в порушення вимог п. 16.11 ПДР, не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «Хундай» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 12.05.2015 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (а. с. 49).

Цивільно-правова відповідальність «Hyundai Santa Fe» д.н.з. НОМЕР_2 булла застрахована в ПрАТ Страхова компанія «ПЗУ Україна» згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ 094681 від 22.12.2014 (строк дії з 23.15.2014 по 22.12.2015).

15.04.2015 ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку по договору страхування Авто КАСКО та відшкодування шкоди заподіяної в результаті ДТП.

На підставі рахунку №КР-1000110 від 05.05.2015 та страхових актів №UA2015041500040/L01/01 від 22.04.015 та UA2015041500040/ L01/02 від 23.04.2015 позивач сплатив ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 39 248,87 грн.

Згідно відомостей Центральної бази даних МТСБУ від 07.04.2017 визначити статус полісу та страховика, що видав поліс за транспортним засобом: д.н.з. НОМЕР_1 станом на 15.04.2015 не виявилось можливим.

23.10.2015 на адресу ОСОБА_1 , ПрАТ СК «ПЗУ Україна» направлено вимогу в порядку суброгації №236/2015 про сплату страхового відшкодування у розмірі 39 248,87 грн.

Згідно квитанції №11С3А61А63 від 16.11.2015 ОСОБА_1 сплачено на рахунок позивача 500,00 грн. в порядку відшкодування суброгації за справою №236/2015.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона зобов`язується у разі настання певної події виплатити другій стороні або іншій особі визначену у договорі грошову суму, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника

Правова позиція висловлена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.02.2016 № 6-2471цс15.

Згідно із частинами другою, п`ятою ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини першої ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Матеріали справи свідчать, що ПрАТ СК «ПЗУ Україна» здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 (потерпілій особі) у розмірі 39 248,87 грн., що підтверджується рахунком №КР-1000110 від 05.05.2015 та страховими актами №UA2015041500040/L01/01 від 22.04.015 та UA2015041500040/ L01/02 від 23.04.2015 (а. с. 37-38, 42-43).

У даному випадку до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник, який отримав страхове відшкодування, мав до особи, відповідальної за завдані збитки.

В зв`язку з чим до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» перейшло право вимоги у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто до відповідача по справі.

Посилання апеляційної скарги на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 станом на 15.04.2015 була застрахована у ПрАТ «СК Україна», а тому позивач повинен звертатися із вимогами до страховика відповідача не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідачем ні при розгляді справи в суді першої, ні апеляційної інстанцій не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження застрахованої його цивільно-правова відповідальність у ПрАТ «СК Україна».

Доводи апеляційної скарги про те, що рахунок-заказ не є належним доказом законного визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля є необґрунтованими.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наявних в матеріалах справи та поданих позивачем щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля, а тому вищевказаний довід ОСОБА_1 не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: І.М. Вербова

О.В. Шахова