Справа № 22ц-53
Категорія: 40
Головуючий у 1 інстанції: Дупель Р.М.
Доповідач: Мойсюка М. І.
РІШЕННЯ
Іменем України
21 січня 2008 року місто Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справа х апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого - Зубарєвої К.П. Суддів - Мойсюка М. І., Мікуш Ю.Р. При секретарі - Терземан Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького міського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Львівської області за участю третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2007 року, -
встановила:
У лютому 2007 року ОСОБА_1 3вернулась з зазначеним позовом посилаючись на те, що з відповідачем перебувала у трудових відносинах, працювала на посаді завідуючої відділенням соціальної допомоги Дрогобицького міського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Львівської області (далі міський терцентр) та наказом № 7 від 9 січня 2007 року звільнена з роботи 5 січня 2007 року по п.1 статті 40 КЗпП України (у зв"язку з скороченням штатів).
Звільнення вважає незаконним, оскільки підстав для скорочення штатів не було, з порушенням процедури, без врахування її переважного права залишення на роботі.
А тому посилаючись на ці обставини просила про задоволення позову.
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2007 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позову покликаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права. Вважає невірним звільнення з посади завідуючої відділенням соціальної допомоги вдома, відсутності підстав для скорочення штатів, без врахування переваг залишення на роботі перед іншими працівниками, з порушенням процедури - (а.с. 94 - 96).
Заслухавши суддю-доповіда, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів, у межах їх доводів, дійшла висновку про задоволення скарги виходячи з наступного.
Відмовляючи у поновленні ОСОБА_1 на роботі, міськрайонний суд виходив з того, що звільнення відбулось у відповідності до закону, з дотриманням процедури.
Проте до такого висновку суд дійшов без з»ясування дійсних обставин справи, в порушення норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з міським терцентром, працювала завідуючою відділенням соціальної допомоги, наказом № 7 від 9 січня 2007 року звільнена по п.1 статті 40 КЗпП України (у зв»язку з скороченням штату) -{а.с. 4-5, 16, 33-34, 29-32, 67).
У відповідності з ч. 1-2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі працівника розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з роз»ясненнями п.п.18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9, (зі змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідності законові.
Розглядаючи трудові спори, пов»язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов»язані з»ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається з наказу № 96 від 26 жовтня 2006 р. міського терцентру, проведено реорганізацію з урахуванням директив щодо нормативів чисельності працівників -(а.с. 6, 40-47, 51 зв.).
З штатних розписів станом на 1 грудня 2006 і 1 січня 2007 p.p. видно, що по відділенню соціальної допомоги загальна кількість штатних одиниць зменшилась на 4, 75 (при цьому введено 38 одиниць робітників 1У кваліфікаційного розряду), разом з тим соціально-побутової реабілітації і організаційного надання натуральної та грошової допомоги збільшені і введені нові посади, всього на 1, 5 одиниць. Нововведених посад скаржниці не запропоновано.
Колегія суддів також вважає, що звільнення ОСОБА_1 проведено в порушення статті 42 КЗпП України, без врахування переважного права на залишенні на роботі та у період перебування її на лікуванні.
З наказу № 7 від 9 січня 2007 р. видно, що ОСОБА_1 3вільнена з 5 січня, хоча у відповідності з табелем обліку робочого часу і листком непрацездатності серії ААН № 223465 від 27 грудня 2006 р. вона перебувала на лікуванні -(а.с. 5, 65-66).
З досліджених особових карток і справ працівників відділення соціальної допомоги видно, що такі як ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6ОСОБА_7, ОСОБА_8ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ін. мають меншу кваліфікацію і стаж роботи в даній установі ніж у апелянта, а відтак у розумінні вимог статті 42 КЗпП України не мали переваг на залишення на роботі. Окрім цього у період спору в серпні 2007 року була прийнята на роботу ОСОБА_19
За таких обставин і вимог закону звільнення ОСОБА_1 не можна визнати законним, у зв»язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про поновлення її на роботі.
При вирішенні питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з вимог постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (зі змінами), визначає середній заробіток за останні два місяці (листопад-грудень 2006 р. така нарахована 276, 38 і відповідно 617, 15 гривень). Розрахунок середнього заробітку за час прогулу проводиться виходячи з визначення середньоденного заробітку помноженого на кількість днів прогулу. Сума заробітку за листопад-грудень 2006 р. становить 893, 53 гривень, відпрацьованих днів 27. Середньоденний заробіток становитиме 33, 09 гривень. Кількість робочих днів з 5 січня 2007 по 21 січня 2008 p.p. становить 257. Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу становитиме гривень (33, 09 х 257= 8504, 13 грн.), який і підлягає стягненню.
Враховуючи наведене рішення міськрайонного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким ОСОБА_1 поновити на роботі і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
А тому керуючись ст. ст. 307 ч. 1 п.2, 309 ч. 1 п.3-4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. ОСОБА_1 поновити на посаді завідуючої відділення соціальної допомоги Дрогобицького міського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Львівської області та стягнути з останнього у користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8504, 13 гривень (вісім тисяч п»ятсот чотири грн. 13 коп.).
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.