Апеляційний суд  Кіровоградської  області

Справа № 22—538   2010 р.             Головуючий у 1-й інстанції –  Охременко В.А.

Категорія –54                                       Доповідач – Черненко В.В.

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

02 березня   2010 року .                 Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                                              Головуючого судді – Черненко В.В.

                                       Суддів – Потапенко В.І. Кодрул М.А.

                                       при секретарі – Салабай М.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною     скаргою  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Новоукраїнського районного суду  Кіровоградської області  від 18 грудня 2009 року по справі за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків.

                                       В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3  звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення боргу.

В обґрунтування своїх позовних  вимог,  позивач зазначив , що  він є приватним  підприємцем та займається реалізацією продовольчої групи товарів  у магазині «Шанс» за адресою м. Новоукраїнка, вул.. Тельмана 35.

 Відповідачі по справі  працювали в нього реалізаторами товару   з 02.12.2008 року. З  ними було укладено  договір про повну матеріальну відповідальність . По обоюдній згоді  заробітна плата   відповідачам виплачувалась  продуктами харчування, які  відповідачі  брали самостійно  з товару , який  вони реалізовували..

За результатами   ревізії , від 02 липня 2009 року було встановлено, що  недостача товарно-матеріальних цінностей, підзвітних відповідачам, складає 13080 гривень.

Добровільно відшкодовувати завдану шкоду відповідачі відмовились.

Позивач, посилаючись на ст. 1190 ЦК України, просить суд солідарно стягнути з відповідачів 13080 гривень на його користь.

Крім того позивач зазначає, що  на протязі 01.06.2007 року  по 18.08.2009 року ОСОБА_1 взяла в магазині товарів  в рахунок майбутньої заробітної плати  на загальну суму 4237 гривень, за які   не розрахувалась. Факт наявності  вказаного боргу підтверджується розпискою від 18.08.2009 року.

Відповідач ОСОБА_2 в рахунок майбутньої заробітної плати взяла товарів   на загальну суму 8157,57 гривень за які також не розрахувалась. Факт наявності вказаного боргу підтверджується розпискою від 20.09.2009 року.

 До судового  розгляду  по суті,  позивач  звернувся до суду  із заявою про залишення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів частини боргу в сумі  6540 гривень без розгляду. Про  що було винесена ухвала судом,  від 01.12.2009 року.

Позивач просить  стягнути з відповідачів на його користь  зазначений борг з  ОСОБА_4 в розмірі  8157,57 гривень з  ОСОБА_1   4237 гривень.

 Рішенням Новоукраїнського  районного суду Кіровоградської області   від  18 грудня 2009 року суд стягнув з ОСОБА_1  на користь позивача 4000 гривен та судові витрати по справі,  з ОСОБА_4  на користь позивача 8157, 57 копійок та судові витрати по справі.

 В апеляційній   скарзі  ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

               Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної   скарги, відповідно до статті 303 ЦПК України, колегія суддів апеляційного  суду  дійшла  висновку, що апеляційна скарга  підлягає  задоволенню,  рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким в задоволені позовних вимог  відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції  встановив , що відповідачі по справі працювали у позивача   реалізаторами товару, відповідно: ОСОБА_4 з 02.12.2008 року, ОСОБА_1 з 1.06.2007 року.  З відповідачами було укладено  договір про повну матеріальну відповідальність.

Суд встановив, що  відповідно до акту ревізії від 02.07.2009 року за період роботи відповідачів з 30.10.2008 року по  02.07.2009 року, різниця між  отриманим товаром в рахунок заробітної плати  та фактично недостачею товару становить у ОСОБА_1 - 4237,84 гривні, ОСОБА_4 8157,57 гривень.  ОСОБА_1 частково сплатила   борг у сумі 237 гривень.

 Суд вказав, що борг відповідачів  підтверджується розписками , які написані добровільно, що свідчить  про те , що  відповідачі визнали борг перед позивачем.. Виходячи із даних обставин суд першої інстанції , дійшов висновку ,  що позовні вимоги  підлягають задоволенню.

Колегія суддів  вважає, що висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив дійсні обставини по справі  і як наслідок дійшов  помилкового висновку.

Відповідно до ст.. ст.. 10 ,  11  ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та  на підставі наданих доказів.

 Відповідно до  ст..213 ЦПК України обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин , на які  сторони посилаються,  як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами  які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст..215 ЦПК України  в рішенні суду  повинно бути вказано на підставі яких доказів та  з яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення .

З матеріалів справи вбачається, що предметом розгляду справи є   відшкодування  матеріальної шкоди, завданої працівниками під час виконання трудових обов’язків.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України працівники  несуть матеріальну відповідальність у повному  розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі  організації, у випадках коли  між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1  КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості  майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України  письмові договори про повну  матеріальну відповідальність  може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем(відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад, робіт, а також типовий договір про  повну  індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку . який визначається КМ України.

Як вбачається з матеріалів справи,   договір  про повну матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства в матеріалах справи відсутній і як пояснив  позивач по справі , під час розгляду апеляційної скарги, такий договір  з відповідачами  не укладався.

Також в з матеріалів справи вбачається , що   на а. с. 17, знаходиться  акт, на який позивач посилається як на належний доказ по справі і який позивач   називає актом  ревізії.

Колегія суддів вважає. що зазначений акт не може бути визнано як  акт ревізії, оскільки зазначений  акт не несе в собі інформації,  яка б дала можливість суду   встановити  фактичну недостачу товару , який було передано відповідачам по справі у підзвітність.

Також  встановлено , що товар, яким відповідачі торгували, працюючи у позивача  у підзвітність, відповідачам,  документально не передавався..

Зазначені обставини свідчать , що  позивачем  не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог  , а тому в задоволені позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із встановлених обставин, колегія суддів вважає, що  рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню, в зв’язку з недоведеністю  позовних вимог.

Також колегія суддів вважає, що посилання суду першої інстанції на розписки , які знаходяться в матеріалах справи і  які  на думку суду першої інстанції є доказом,  на підтвердження позовних вимог,  є помилковим,  оскільки   предметом спору є не  боргові зобов’язання  , а відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівниками під час виконання трудових обов’язків, про що викладено позовній заяві.

 Відповідно до ст.. ст.. 10 ,  11  ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та  на підставі наданих доказів.

Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням  норм процесуального права.

          Таким чином,  колегія суддів дійшла висновку, що рішення Новоукраїнського    районного  суду Кіровоградської області від 18 грудня 2009 року     підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення , яким  в задоволені позовних вимог -  відмовити..

 Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України , колегія суддів Апеляційного суду Кіровоградської області:

                                            ВИРІШИЛА:

 Апеляційну    скаргу   задовольнити.

 Рішення Новоукраїнського   районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2009 року   -  скасувати.

   Постановити нове рішення,  яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3  до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків відмовити.

      Судові витрати покласти на сторони   по фактично понесеним витратам. .

 На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Рішення апеляційного суду набирає  законної сили з моменту його проголошення.

                              Головуючий

                                        Судді