Апеляційний суд  Кіровоградської  області

Справа № 22—474-  2010р     Головуючий у 1-й інстанції -  Дьомич Л.М.    

Категорія                                      Доповідач - Черненко В.В.

                               УХВАЛА

                              ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 березня  2010  року .             Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                                                                            Головуючого судді – Черненко В.В.

                                                       Суддів – Кодрул М.А. Потапенко В.І.

                                                        при секретарі – Салабай М.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною  скаргою ЗАТ КБ «ПриватБанк»  на рішення Кіровського  районного  суду м. Кіровограда  від 17.12.2009 року  по справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ЗАТ КБ «ПриватБанк»   про визнання права власності на житло.

                                  ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_1  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа  ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності  на житло.

В обґрунтування позовних вимог , позивач зазначила, що    в серпні 2000 року  вона з  відповідачем по справі почала проживати  однією сім’єю. В березні 2001 року вони придбали квартиру  АДРЕСА_1 вартістю 15120 гривень, яка була зареєстрована на ОСОБА_2, а 25 травня 2001 року  зареєстрували  шлюб у відділі реєстрації актів громадського стану Кіровського районного управління юстиції.

Позивач зазначила , що відповідно до  ст.17  Закону України «Про власність» , яка діяла на час придбання  квартири,  майно придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю.

В період з 2004 року  по січень 2008 року   спільними коштами було проведено  капітальний ремонт квартири, що суттєво збільшило  вартість квартири.

Позивач зазначила , що відповідно  до ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка  за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач просила  суд, визнати квартиру АДРЕСА_2, вартістю 56033,89 гривень, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, та визнати за ОСОБА_1 , право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, вартістю 28016,90 гривень.

Рішенням Кіровського  районного суду   м. Кіровограда  позовні вимоги  задоволено повністю.

В апеляційній   скарзі  ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обгрунтованність   рішення суду першої інстанції  в межах доводів апеляційної   скарги  та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів  апеляційного суду дійшла висновку, що  апеляційна скарга підлягає задоволенню частково , рішення суду першої інстанції  підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд  з наступних підстав.              

Задовольняючи позовні вимоги   , суд першої інстанції встановив, що згідно договору купівлі –продажу від 15.03.2001 року  між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , останній придбав квартиру АДРЕСА_3.

25.05.2001 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадського стану Кіровського районного управління юстиції.

Сторони мають двох неповнолітніх дітей.

Згідно довідки КРЕП № 6  №1561, сімя у складі чотирьох чоловік – ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5 ОСОБА_6 проживають і зареєстровані у АДРЕСА_1.

В період  з 2004 року по 2008  сторони провели капітальний ремонт  у спірній квартирі.

Суд зазначив :  підстава заявленого предмету позову про спільний вклад в придбання квартири, в наслідок спільного проживання сторін у справі, доводиться  письмовими матеріалами та поясненнями свідків.

Суд першої інстанції дійшов висновку,  що позовні вимоги визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, при цьому суд першої інстанції послався  на ст. 17 ЗУ «Про власність», який наданий час втратив чинність, але діяв на час придбання спірної квартири, відповідно до якої  майно придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено  письмовою угодою між ними.

Суд визнав квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 56033,80 гривень , об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Суд також визнав  за ОСОБА_1 право власності  на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

 Відповідно до статті 10 ЦПК України  суд сприяє всебічному  і повному  з’ясуванню обставин  справи: роз’яснює особам , які беруть  участь у справі , їх права та обов’язки попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках , встановлених цим Кодексом.

 Відповідно до ст..11 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог  і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

 Відповідно до статті 215 ЦПК України в своєму рішенні суд повинен вказувати мотиви з яких суд вважає встановленою наявність , або відсутність  фактів , якими обґрунтовувались  вимоги чи заперечення, бере до уваги  або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні  нормативно правові  акти. В резолютивній частині суд повинен  зазначити  висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, висновки суду по суті позовних вимог, розподілу судових витрат.

 Крім того при розгляді справи  суд повинен дотримуватись норм ЦПК України .

 З матеріалів справи вбачається , що при розгляді справи  судом першої інстанції  було допущено порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було розглянуто в повному обсязі , вимоги викладені в позовній заяві.

З позовної заяви вбачається, що  позивач по справі  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа  ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності  на житло,  мотивуючи свої вимоги тим , що в серпні 2000 року  вона з  відповідачем по справі почала проживати  однією сім’єю. В березні 2001 року вони придбали квартиру  АДРЕСА_1 вартістю 15120 гривень, яка була зареєстрована на ОСОБА_2, а 25 травня 2001 року  зареєстрували  шлюб у відділі реєстрації актів громадського стану Кіровського районного управління юстиції.

Позивач зазначила , що відповідно до  ст.17  Закону України «Про власність» , яка діяла на час придбання  квартири,  майно придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю.

Також позивач,  на обґрунтування  своїх  вимог зазначила  ,  що  в період з 2004 року  по січень 2008 року   спільними коштами було проведено  капітальний ремонт квартири, що суттєво збільшило  вартість квартири і посилаючись  на ст. 62 СК України, відповідно до якої якщо майно дружини, чоловіка  за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином  вбачається, що позовні вимоги ґрунтуються  на нормах    матеріального права,  які діяли  на час придбання квартири і  які діють  в частині визнання  права спільної сумісної власності  з підстав визначених в ст. 62 СК України.  Зазначені норми права  регулюють  спірні  правовідносини про  визнання  спірного  майна,  об’єктом спільної сумісної власності, з різних  правових підстав і мають різну доказову базу.

 Суд першої інстанції  в порушення ст.ст.10,11 ЦПК України  належним чином не визначився з  фактичним  предметом  спору, не уточнив  конкретно позовні вимоги позивача по справі  та  не визначився  з  нормами  матеріального права,  якими  необхідно керуватись виходячи із  встановлених обставин.

Суд першої інстанції  дійшов висновку, що відповідно до  ст.17  Закону України «Про власність» , яка діяла на час придбання  квартири,  майно придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю і  визнав квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 56033,80 гривень , об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та  також визнав  за ОСОБА_1 право власності  на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1

При цьому суд першої інстанції не звернув вагу, що ст.17  Закону України «Про власність», на яку послався суд першої інстанції  визначає  об’єктом  спільної сумісної власності майно, яке придбане  за рахунок  спільної праці членів сімї, але не визначає частки, які  належать членам сімі в результаті придбання спірного  майна.

 Як вбачається з рішення суду першої інстанції, суд визнаючи  право власності на Ѕ частину спірного майна за  позивачем, в мотивувальній частині рішення  не послався  на норми матеріального права та докази, які  підтверджують позовні вимоги , що позивачу належить Ѕ частина квартири , яка є предметом розгляду в суді. Фактично, суд  в цій частині,  позовні вимоги   не розглянув .

Крім того  відповідно до ст. 3 ЦПК України  кожна особа має право в порядку, встановленого  цим Кодексом звернутись до суду  за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

 З позовної заяви вбачається, що фактично спір  між сторонами  відсутній, оскільки позивач не зазначила , яким чином відповідач  порушив її законні права, та яким чином вони повинні бути  поновлені. Суд же в порушення  цивільно -  процесуального законодавства не з’ясував ці обставини.

Виходячи із встановленого колегія суддів вважає, що судом першої інстанції  не було з’ясовані дійсні  обставини справи, зокрема , яким чином відповідач порушив права позивача,  не визначився із спірними правовідносинами , якщо такі існували і не розглянув всі позовні вимоги  та не вирішив спір відповідно до вимог  ЦПК України , зокрема ст.ст.10,11, 60, ЦПК України.

           Відповідно до ст.. 303 ЦПК України  апеляційний суд не обмежений  доводами апеляційної скарги, якщо під час  розгляду справи  буде встановлено неправильне застосування норм матеріального  права або порушення норм процесуального  права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

 Виходячи із встановленого,  колегія суддів вважає , що  судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права  при розгляді даної справи так , як судом першої інстанції  не було розглянуто всі позовні вимоги викладені в позовній заяві.

 Рішення суду першої інстанції  підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд відповідно до ст..311 ч.1  п.5 ЦПК України.

  Керуючись ст.ст. 304, 307, 311, 314, 315 ЦПК України , колегія суддів апеляційного суду Кіровоградської області,-

                                                      УХВАЛИЛА:

      Апеляційну скаргу – задовольнити частково.

  Рішення Кіровського районного суду  м. Кіровограда від 17 грудня 2009 року  скасувати, а справу направити на новий  судовий  розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

            На ухвалу  може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Ухвала  апеляційного суду набирає  законної сили з моменту її  проголошення.

                          Головуючий

                          Судді