Апеляційний суд  Кіровоградської  області

Справа № 22—606-   2010 р.             Головуючий у 1-й інстанції –  Паламарчук М.С.

Категорія –   51                                                                   Доповідач – Черненко В.В.

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

07 квітня   2010 року .                 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                                              Головуючого  судді – Черненко В.В.

                                       Суддів – Потапенко В.І. Кодрул М.А.

                                       при секретарі – Животовській С.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною   скаргою ПП «Стиль-Сервіс»    на рішення Олександрійського  міськрайонного суду  Кіровоградської області   від 04 січня 2010  року по справі за позовом ОСОБА_1  до ПП «Стиль-Сервіс» про стягнення  сум заборгованості при звільнені та моральної шкоди.

                                                                В С Т А Н О В И Л А :

       ОСОБА_1   звернулась  до суду з позовом до ПП «Стиль-Сервіс» про стягнення  сум заборгованості при звільнені.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила , що 20.04.2004 року  була прийнята на роботу в ПП «Стиль-Сервіс» старшим оперативним черговим.

         07 липня 2006 року  вона була звільнена  по ст. 40п.1 КЗпП України. За час роботі на підприємстві  їй  двічі надавались  щорічні відпустки тривалістю  по 24 робочих дні.  При надані щорічних відпусток їй було відмовлено в надані додаткової соціальної відпустки тривалістю 7 робочих днів як одинокій матері, мотивуючи це тим , що це не передбачено  КЗпП України.

 Позивач зазначає, що на день її звільнення , відповідач по справі не зробив повного розрахунку по нарахованій  заробітній платі в день звільнення , а  переказав грошові суми  поштовим переказом. Також зазначає, що  після   звільнення, вона декілька разів зверталась  в бухгалтерію підприємства з вимогою надати  роз’яснення  про те , які кошти було виплачено їй при звільнені, але їй  такої інформації  вчасно не надано було і тільки  в липні  2007 року вона отримала таку інформацію.

Позивач зазначала , що як одинока мати вона мала право на  додаткову оплачувану відпустку тривалістю 7 робочих днів, а так як їй  така відпустка не була надана то вона мала право на компенсацію за невикористану   додаткову відпустку. Компенсація за невикористані додаткові відпустки, за період роботи на підприємстві, складає 195 гривень 72 копійок , недоплачена середня  заробітна плата  при скорочені складає 65 гривень 24 копійки, відповідно загальна  сума не нарахованої та невиплаченої заробітної плати складає 260 гривень 95 копійок. На день звернення до суду  сума середнього заробітку, який  відповідач зобов’язаний сплатити, відповідно до ст. 117 ч.1 КЗпП України,  за час затримки розрахунку  становить  6163 гривні 36 копійок ( 440 гривень середній заробіток х 14 місяців  затримки виплат).

Позивач також зазначала , що незаконними діями відповідача по справі їй заподіяно моральну шкоду,  яку вона оцінює в 1000 гривень.

Позивач просила   стягнути з відповідача  260 гривень 95 копійок не нарахованої та не виплаченої заробітної плати та  6163 гривні 36 копійок середнього  заробітку  за час затримки розрахунку при звільнені за період з 07 липня по 30 серпня 2007 року та 1 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Олександрійського  міськрайонного суду Кіровоградської області  від 29 жовтня 2007 року позовні вимоги було задоволено частково.

Ухвалою колегії суддів  судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області  від 22 травня 2008 року  апеляційна скарга на зазначене рішення була  залишена без задоволення,  а заочне  рішення  Олександрійського  міськрайонного суду Кіровоградської області  від 29 жовтня 2007 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного суду України  від 09 вересня 2009 року касаційну скаргу ПП «Стиль Сервіс» було задоволено частково. Заочне  рішення  Олександрійського  міськрайонного суду Кіровоградської області  від 29 жовтня 2007 року та ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2008 року були  скасовані ,  а справа була передана на новий розгляд до суд першої інстанції.

Під час розгляду справи позивач  доповнила позовні вимоги  і просила суд  стягнути з відповідача на її користь  не нараховану та невиплачену заробітну плату за період роботи з 20.04.2006 року по 07.07.2006 року в сумі 224 гривні 91 копійку, та середній заробіток за час  затримки розрахунку  при звільнені за період 10 червня 2006 року по день постановлення рішення в сумі 14844 гривні 37 копійок.

25 грудня 2009 року позивач доповнила  позовну заяву і  просила стягнути з відповідача 15220 гривень 58 копійок середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільнені станом на 25 грудня 2009 року.

04 січня 2010 року позивач доповнила  позовну заяву і зазначила , що  середній заробіток за час   затримки  виплат  становить 15334 гривні 88 копійок станом на 04.01.2010 року,  а сума  не нарахованої  та невиплаченої  заробітної плати , компенсації за невикористану відпустку становить 224 гривні 91 копійку.

  Рішенням Олександрійського   міськрайонного суду  Кіровоградської області   від 04 січня 2010  року позовні вимоги було задоволено частково. Суд першої інстанції стягнув на користь позивача з відповідача  102 гривні 59 копійок компенсації за невикористану додаткову відпустку та 15025 гривень 48 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього 15025 гривень 48 копійок. В задоволені інших позовних вимог  відмовив.

В апеляційній   скарзі  ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

               Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної   скарги, відповідно до статті 303 ЦПК України, колегія суддів апеляційного  суду  дійшла  висновку, що апеляційна скарга  підлягає  задоволенню,  рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

 Відповідно до ст.. ст.. 10 ,  11  ЦПК України  суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та  на підставі наданих доказів.

 Відповідно до  ст..213 ЦПК України обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин , на які  сторони посилаються,  як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами  які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст..215 ЦПК України  в рішенні суду  повинно бути вказано на підставі яких доказів та  з яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення .

Задовольняючи позовні вимоги  частково, суд першої інстанції  встановив , що позивач   працювала  в ПП «Стиль – Сервіс»  з 20.04.2004 року до 07.07.2006 року. За вказаний період додаткові відпустки, як одинокій матері їй не надавались.

Суд дійшов висновку , що позивач відповідно до  ст. 182-1 КЗпП України,  як одинока матір мала право щорічно  на додаткову оплачувану  відпустку тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів, а оскільки така відпустка позивачеві не була надана то  при звільнені  позивача, компенсації підлягали  102 гривні 59 копійок за  10 днів  додаткової відпустки, яка не була надана позивачеві.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що позовні вимоги  в частині стягнення середнього заробітку за час  затримки розрахунку при звільнені  підлягають  задоволенню, при цьому суд посилався  на встановлені обставини з яких вбачається , що   відповідач  відповідно до  ст. 116 КЗпП України  вчасно не надав інформацію позивачу   про суми, які підлягають виплаті при звільнені  і  не провів вчасно розрахунок з позивачем відповідно  до ст. 116 КЗпП України . Докази, на які посилався  відповідач по справі в частині  затримки виплат,  суд першої інстанції  не прийняв  до уваги,  як достовірні докази, а тому  суд стягнув  на користь позивача 15025 гривень 48 копійок за весь час затримки виплат.

Суд  першої інстанції відмовив в задоволені  позовних  вимог про   стягнення моральної шкоди в зв’язку з недоведеністю  позовних вимог.

Колегія суддів  вважає, що суд  першої інстанції  дійшов правильного висновку,  що позивач мала право на додаткову відпустку, в період роботи у відповідача як одинока матір та на  грошову компенсацію за невикористану відпустку при її звільнені.. Також колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції  в частині   відмови в  компенсації за спричинену моральну шкоду. Проте колегія суддів не погодилась с  висновком  суду першої інстанції  в частині  задоволення  позовних вимог про  стягнення з відповідача  середнього заробітку за весь час  затримки   виплат при звільнені в зв’язку з тим, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та  не ґрунтуються на нормах матеріального права , які  регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України  при звільнені працівника виплати всіх сум , що належать йому від підприємства, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені  суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач була звільнена  07.07.2006 року. В день звільнення  позивач  не працювала,  оскільки знаходилась у відпустці. Вказані обставини сторонами не заперечуються. Позивач по справі була  попереджена про день звільнення і достовірно знала , що вона звільняється 07.07.2006 року, що також підтверджується матеріалами справи і поясненнями сторін, а  тому позивач  мала можливість  з’явитись на підприємство і отримати розрахункові суми. Позивач по справі таким правом не скористалась. В подальшому   вимог  про розрахунок від позивача, відповідно до ч.1  ст. 116 КЗпП України, не надходило, що підтверджується матеріалами справи,  а  тому  відповідач  вимушений був  направити  розрахункові суму поштою.

 Таким  чином  колегія суддів вважає, що  доводи позивача , що в діях відповідача  вбачається   вина в  затримці виплат при звільнені не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, відповідно  позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки   відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а таких доказів  позивачем не надано.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України,   працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний  строк з дня  коли він дізнався  або повинен був дізнатись про порушення його права.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є  ненадання  додаткових відпусток  позивачеві, як одинокій матері і як наслідок стягнення  компенсації за не отримані вчасно  відпустки в грошовому еквіваленті ,при  звільнені.

Як вбачається з матеріалів справи , зокрема позовної заяви,  та пояснень позивача, що  в  2005 році позивач дізналась , що  вона має право на отримання додаткових відпусток, як одинока матір  але їй було відповідачем відмовлено в наданні такої відпустки. Проте позивач, достовірно знаючи , що її право порушується  не зверталась за захистом своїх прав у передбаченому  законом порядку. Після звільнення позивач звернулась до суду  тільки  05.09. 2007 року , фактично через рік після звільнення , з вимогами про  виплату  заборгованості по заробітній платі в зв’язку  ненаданням  додаткових відпусток, як одинокій матері.

Посилання позивача на обставини  , що вона не звернулась вчасно до суду  з позовом  оскільки  не знала, що її право порушене , а дізналась  про  її порушене право тільки18.07.2007 року після того як  отримала направлене  на її адресу відповідачем повідомлення в якому зазначалась  розшифровка нарахування отриманої заробітної плати за період з 01.06.2006 року  по 01.08.2006 року  і після цього вона   звернулась до суду, колегією суддів не  прийнято, як належний доказ  на підтвердження того , що термін  звернення до суду починає текти з 18.07.2007 року  в зв’язку з тим, що   позивач достовірно знала ще  в 2005 році  , що відповідач  заперечує проти надання їй  додаткової відпустки, як одинокій матері то відповідно не могло бути і мови про те що відповідач при звільнені  буде виплачувати  компенсацію за не використану відпустку, що підтверджується  і відповіддю  відповідача від 18.07.2007 року (а. .с 5).

Таким чином  , колегія суддів вважає , що позивач пропустила термін звернення до суду передбачений ст.233 КЗпП України в частині стягнення компенсації за не отриману додаткову  відпустку в розмірі 102 гривні 59 копійок, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.  

Колегія суддів також зазначає, що компенсація за невикористану відпустку не відноситься до заробітної плати , а  є тільки  грошовою  компенсаційною  виплатою  в зв’язку  з не отриманою відпусткою, а тому  по даних спорах застосовується  тримісячний  строк звернення до суду з дня  коли працівник   дізнався  або повинен був дізнатись про порушення його права  .

Відповідно до ст.. 60 ч.4 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином  колегія суддів дійшла висновку, що  в задоволені позовних вимог необхідно відмовити  за недоведеністю позовних вимог та в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

 Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України , колегія суддів апеляційного суду Кіровоградської області:

                                            ВИРІШИЛА:

 Апеляційну скаргу задовольнити частково.

  Рішення Олександрійського  міськрайонного  суду Кіровоградської  області  від  04 січня 2010 року    -  скасувати.

Постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог  ОСОБА_1  до ПП «Стиль-Сервіс» про стягнення  сум заборгованості при звільнені  та  моральної шкоди -  відмовити.

Судові витрати покласти на сторони   по фактично понесеним витратам.

  На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Рішення апеляційного суду набирає  законної сили з моменту його проголошення.

                              Головуючий

                                        Судді