Апеляційний суд  Кіровоградської  області

Справа № 22—367-  2010р     Головуючий у 1-й інстанції -  Шевченко І.М.    

Категорія –  45                                      Доповідач - Черненко В.В.

                               УХВАЛА

                              ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23  лютого 2010  року .             Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                                                                            Головуючого судді – Черненко В.В.

                                                       Суддів – Кодрул М.А. Потапенко В.І.

                                                        при секретарі – Сегал О.П.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною  скаргою Кіровоградської міської ради    на рішення Ленінського районного суду  м. Кіровограда  від 30 листопада 2009 року    по справі за позовом  ОСОБА_1 до Кіровоградської міської ради про визнання  права власності на земельну ділянку.

                                  ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_1  звернулась до суду з позовом до Кіровоградської міської ради про визнання  права власності на  земельну ділянку, мотивуючи свій позов тим , що її чоловік, ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримав спадкове майно свого батька, ОСОБА_3, а саме 3/10 частини домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1.

Вказане  домоволодіння  розташоване на земельній ділянці загальною площею 675,5  кв.м. Зазначена земельна ділянка, була приватизована , що підтверджується  довідкою №877 від 16.04.2009 року, з якої вбачається, що   ОСОБА_3 було видано державний акт  на право власності на земельну ділянку , запис №872 серія КР №00001396, але спадщину  її чоловік на вказану земельну ділянку не оформив.

09.07.2008 року  позивач  оформила право власності  на 3/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_1,після смерті свого чоловіка

Позивач зазначає, що оскільки вона  стала власником  зазначеної частини будинку , то відповідно до ст. 377 ч.1 ЦК України  до неї перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розмішене  вказане домоволодіння

Посилаючись на ст. 120,125,152,153 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України просила визнати  за нею право власності на земельну ділянку загальною  площею 675,5 кв.м. на якій розташоване 3/10  частини домоволодіння з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Під час судового розгляду позивач  надала  зміни та доповнення до позовної заяви, вказавши при цьому, що 11 серпня 2009 року вона звернулась до  Першої Кіровоградської нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1, після смерті чоловіка, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, який не оформив своїх спадкових  прав на земельну ділянку після смерті свого батька, ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, але державний нотаріус виніс постанову про відмову  у вчинені нотаріальної дії, в зв’язку тим, що відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку.

Позивач посилаючись на ст. 1296, ч.3 ЦК України, яка передбачає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, та ст. 1225 ч.2,3 ЦК України , просила суд  визнати за нею  право власності на 3/10 частини земельної ділянки площею 657,5 кв.м. , що знаходиться в АДРЕСА_1, на якій розташоване 3/10 частина домоволодіння з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, та яка належить їй на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчене 27.05.2008 року, державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за №1-815.

Рішенням Ленінського районного   суду м. Кіровограда  від 30.11.2009 року  позовні вимоги   було задоволено.

В апеляційній   скарзі  ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема зазначалось, що Кіровоградська  міська рада не може бути відповідачем по даній справі виходячи із тих позовних вимог які викладені в позовній заяві. Крім того вказали, що на спірну земельну ділянку вже виданий Державний акт на землю і визнавати право власності на вказану земельну ділянку з тих підстав,  які зазначила позивач не можливо.

Перевіривши законність та обгрунтованність   рішення суду першої інстанції  в межах доводів апеляційної   скарги  та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів  апеляційного суду дійшла висновку, що  апеляційна скарга підлягає задоволенню частково , рішення суду першої інстанції  підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд  з наступних підстав.              

Задовольняючи позовні вимоги   , суд першої інстанції зазначив , що 11 серпня 2009 року  позивачка звернулась до Першої Кіровоградської  державної нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищезазначену земельну ділянку  після смерті свого чоловіка, який не оформив своїх спадкових прав на земельну ділянку після смерті свого батька. Цього ж дня державним нотаріусом було винесено постанову  про відмову у вчинені нотаріальної дії, відповідно до змісту якої  позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею  657,5 кв. м. , яка розташована за адресою АДРЕСА_1. Причиною відмови є відсутність державного акту на  право власності на земельну ділянку.

Суд зазначив , що відповідно до ч.3 ст. 1296 ЦК України відсутність  свідоцтва про право на спадщину не позбавляє   спадкоємця права на спадщину.

Суд першої інстанції  посилаючись на ст.ст. 377,1225,1296 ЦК України, ст.125 ЗК України  позовні вимоги задовольнив, зазначивши в резолютивній частині рішення , визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини земельної ділянки площею 657,5 кв.м. передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд(присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_1

Відповідно до статті 10 ЦПК України  суд сприяє всебічному  і повному  з’ясуванню обставин  справи: роз’яснює особам , які беруть  участь у справі , їх права та обов’язки попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках , встановлених цим Кодексом.

 Відповідно до ст..11 ЦПК України  суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог  і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

 Відповідно до статті 215 ЦПК України в своєму рішенні суд повинен вказувати мотиви з яких суд вважає встановленою наявність , або відсутність  фактів , якими обґрунтовувались  вимоги чи заперечення, бере до уваги  або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні  нормативно правові  акти. В резолютивній частині суд повинен  зазначити  висновки суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, висновки суду по суті позовних вимог, розподілу судових витрат.

 Крім того при розгляді справи  суд повинен дотримуватись норм ЦПК України .

 З матеріалів справи вбачається , що при розгляді справи  судом першої інстанції  було допущено порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було встановлено  дійсний   предмет спору, яке  право позивача було порушено ким і коли,  і як наслідок  судом не було розглянуто  позовні вимоги.  

З позовної заяви вбачається, що  позивач посилаючись на ст. 1296, ч.3 ЦК України, яка передбачає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, та ст. 1225 ч.2,3 ЦК України , просила суд  визнати за нею  право власності на 3/10 частини земельної ділянки площею 657,5 кв. м. , що знаходиться в АДРЕСА_1, на якій розташоване 3/10 частина домоволодіння з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, та яка належить їй на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчене 27.05.2008 року, державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за №1-815. При цьому відповідачем по справі зазначено Кіровоградську міську раду.

Суд першої інстанції, в порушення норм процесуального правам  не з’ясував ,  яким чином відповідач порушує право позивача  та  які докази надані позивачем в цій частині.

Крім цього в резолютивній частині рішення  суд першої інстанції зазначив, визнати   за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини земельної ділянки площею 657,5 кв.м. передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд(присадибна ділянка), яка знаходиться в  АДРЕСА_1

 Із викладеного , можливо зробити висновок, що  суд першої інстанції  розглядав питання  про  визнання  права власності  позивача  на земельну ділянку  , яка передана їй  для будівництва  та  обслуговування житлового будинку і яка знаходиться  в АДРЕСА_1, в той час як  в позовній заяві таких вимог не було викладено, а позивач зазначала  , що  позивачу нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку в  зв’язку з тим , що не було  надано позивачем до нотаріальної контори  право установчого документу на земельну ділянку, як підлягала спадкуванню  і позивач  ставила питання про визнання права власності  за нею на земельну ділянку , яка знаходиться під частиною будинку за адресою АДРЕСА_1 і  яку вона отримала у спадщину після смерті свого чоловіка.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції  вимоги  викладені в позовній заяві належним чином  не були розглянуті. Суд першої інстанції не з’ясував  дійсний   предмет спору, зокрема , яке  право позивача було порушено і ким , не встановив хто є  належним відповідачем по справі  і не вирішив питання  по сутті позовних вимог.

  Вказане свідчить про те , що суд першої інстанції в порушення ст..10,11 ЦПК України не розглянув позовні вимоги  в повному обсязі .

Відповідно до ст.. 303 ЦПК України  апеляційний суд не обмежений  доводами апеляційної скарги, якщо під час  розгляду справи  буде встановлено неправильне застосування норм матеріального  права або порушення норм процесуального  права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

 Виходячи із встановленого,  колегія суддів вважає , що  судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права  при розгляді даної справи..

 Рішення суду першої інстанції  підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд відповідно до ст..311 ч.1  п.5 ЦПК України.

  Керуючись ст.ст. 304, 307, 311, 314, 315 ЦПК України , колегія суддів Апеляційного суду Кіровоградської області:

                                                    УХВАЛИЛА:

      Апеляційну скаргу – задовольнити частково.

 Рішення Ленінського районного   суду м. Кіровограда від 30 листопада 2009 року        скасувати, а справу направити на новий  судовий  розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

            На ухвалу  може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Ухвала  апеляційного суду набирає  законної сили з моменту її  проголошення.

                          Головуючий

                          Судді