Справа № 22ц-2075/2007 Головуючий у 1 інстанції Реутової В.І.
Категорія 21 Доповідач Ігнатова Л.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Краснощокової Н.С., суддів Ігнатової Л.Є., Маширо О.П., при секретарі Андрусь B.C., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області на рішення Центрально-Міського районного суду Донецької області від 7 грудня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Центрально-Міському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди,-
встановив:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Центрально-Міському районі м. Горлівки звернулось до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 7 грудня 2006 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 8 000 грн. В апеляційній скарзі відділення ФСС у Центрально-Міському районі м.Горлівки оспорює обгрунтованість зазначеного судового рішення і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим більше, що позивач пропустив строк на звернення з позовом до суду і відділення ФСС не є належним відповідачем по справі.
В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, а позивач заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
19 вересня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював на підприємствах вугільної промисловості на підземних роботах, має біля 20 років професійного стажу.
20.05.2004 року, працюючи на ш. ім. „Комсомлець" ДП "Артемвугілля" у якості ІНФОРМАЦІЯ_1 та виконуючи свої обов"язки, з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму і визнав трудове каліцтво.
Висновком МСЕК від 23.09.2004 року вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності в зв"язку з трудовим каліцтвом 20.05.2004 року.
Висновком МСЕК від 31.07.2006 року ОСОБА_1 встановлено по сукупності 40 % втрати професійної працездатності: 20% по трудовому каліцтву і 20% по вібраційній хворобі.
За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою працездатності внаслідок цього йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби та трудового каліцтва додавати багато зусиль для організації свого життя.
Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 75 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що апеляційнй скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 7 грудня 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 8000грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що висновком МСЕК від 23.09.2004 року йому вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності в зв"язку з трудовим каліцтвом 20.05.2004 року, а також і із того, що висновком МСЕК від 31.07.2006 року йому вперше було встановлено по професійному захворюванню 20% втрати професійної працездатності, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди. Разом з тим судом першої інстанції не враховано, що згідно п.27 ст.77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинено дію абзацу 4 ст.1, п. п."є" п.1 ч.І ст.21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
За таких обставин призупинення дії зазначеного закону не дає підстав для його застосування у 2006 році, а тому суд безпідставно взяв до уваги зазначене професійне захворюваня при визначенні права позивача на відшкодування моральної шкоди.
Між тим при розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок трудового каліцтва позивачеві було завдано стійку втрату працездатності.
За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок трудового каліцтва моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість трудового каліцтва та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров"я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого життя.
Конституційним Судом України в п.4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року визначено, що ушкодження здоров"я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких підстав немає вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди з урахуванням 20% втрати професійної працездатності через трудове каліцтво, суд не врахував межі достатньості та справедливості. При цьому суд правильно врахував, що право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв"язку з трудовим каліцтвом, виникло ще до зупинення дії вказаної норми закону в 2004 році і регламентовано ст. 1167 ЦК України, що на час розгляду справи є чинною в повному обсязі.
Доводи скарги, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю, не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають жодного відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.
До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.
Не можна визнати спроможними і доводи скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду, оскільки відповідно до вимог ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом та на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я.
Не грунтуються на вимогах чинного законодавства доводи скарги щодо притягнення судом неналежного відповідача.
Відповідно до вимог ст. ст. 1167, 1187 ЦК України дійсно шкода, завдана джерелом підвищенної небезпеки, до яких віднесено і копальні, відшкодовується особою, яка на відповідні правовій підставі володіє цим джерелом.
Разом з цим, відповідно до вимог вказаного Закону державою встановлено спеціальний порядок щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю потерпілого умовами виробництва - через відділення ФСС України.
З урахуванням наведеного та усіх обставин по справі, апеляційний суд вважає, що рішення суду є законним і підстав для його скасування чи зміни немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу відділення викрнавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у Центрально-Міському районі м.Горлівки відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Горлівки Донецької області від 7 грудня 2006 року без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.