Справа № 22ц-1491 /2007 Головуючий у 1 інстанції Маркєлова Р.І.
Категорія 21 Доповідач Ігнатова Л.Є.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Краснощокової Н.С., суддів Ігнатової Л.Є., Маширо О.П., при секретарі Андрусь B.C., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Вугледарі Донецької області на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 29 листопада 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Вугледарі Донецької області про відшкодування моральної шкоди .
встановив:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вугледарі звернулося до Апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 29 листопада 2006 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково і на його користь з відповідача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 18 000 грн. В апеляційній скарзі відділення ФСС у м. Селідове просить змінити рішення та ухвалити нового, яким зменшити суму стягнуту на користь позивача в рахунок відшкодування шкоди, оскільки вважають, що судом задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 без доказив наявності у нього моральної шкоди, чим порушені норми матеріального та процесуального права.В матеріалах справи відсутній висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.
Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим більше, вони є неналежною стороною по справі.
В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю підтримав доводи апеляційної скарги, а позивач заперечував проти доводів скарги, просив її відхилити та залишити судове рішення без зміни.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював на підприємствах вугільної промисловості більш 20 років. При виконанні трудових обов'язків отримав професійне захворювання - хронічну вертеброгенну попереко-крестцову радикулопатію.
Висновком МСЕК від 20.04.2004 року в нього встановлено 45% втрати працездатності безстроково внаслідок вказаного професійного захворювання.
За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.
Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 70000 грн.
Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 29 листопада 2006 року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 18000грн.
Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню. При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності і визнано інвалідом безстроково.
За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок професійного захворювання моральних страждань.
При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість професійного захворювання та характер спричинених ним моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого життя.
Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.
За таких обставин, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди суд не врахував межі достаньості та справедливості.
Та обставина, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю, не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають жодного відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначає лише порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових висновків суду.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло в нього ще до зупинення дії вказаної норми закону в 2004 році і регламентовано ст. 1167 ЦК України, що на час розгляду справи є чинною в повному обсязі.
До того ж згідно з п. 3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.
Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.
Не грунтуються на вимогах чинного законодавства доводи скарги щодо притягнення судом неналежного відповідача.
Відповідно до вимог ст.ст. 1167,1187 ЦК України дійсно шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, до яких віднесено і копальні, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє цим джерелом.
Разом з цим, відповідно до вимог вказаного Закону державою встановлено спеціальний порядок щодо відшкодування шкоди, завданої здоров"ю потерпілого умовами виробництва - через відділення ФСС України.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Селідові Донецької області відхилити.
Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 29 листопада 2006 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.