Справа №22ц-7530/2006 рік

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД

Дніпропетровської області

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

м.   Дніпропетровськ                                                                                06  грудня  2006  року

 

 

Судова колегія

судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Дніпропетровської області

 

 

в складі:

 

судді -        головуючої - БАРАННІКА О.П.

суддів  - ЧУБУКОВА О.П.,  ГОКОВА П.В.

при секретарі    -                  АГАПОВІЙ В.Г.

 

 

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні

справу за апеляційною скаргою

представника позивача ОСОБА_2

на рішення

Павлоградського міськрайонного

суду Дніпропетровської області

від 02 жовтня 2006 року

по цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань

в м. Павлограді Дніпропетровської області

про стягнення страхової виплати За спричинену моральну шкоду, -

 

 

2

 

ВСТАНОВИЛА:

 

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань в м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення на його користь за рахунок відповідача відшкодування завданої йому, внаслідок набуття ним професійного захворювання, моральної шкоди в розмірі 70000грн. відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції як безпідставного, посилаючись на те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою 50% професійної працездатності як наслідок професійного захворювання та визнання його з цієї ж причини інвалідом третьої групи, не дивлячись на те, що втрату працездатності йому встановлено МСЕК в 1995 році.

Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заслухавши доповідь судді-доповідача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до п.4 ч.1-ст. 309 ЦПК України з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції однак дійшов правильного висновку, що в зв'язку з набутим ним на виробництві професійним захворюванням, наслідками якого стала втрата позивачем відповідного відсотка професійної працездатності, йому було спричинено моральну шкоду.

Проте, вирішуючи питання про стягнення на користь позивача відповідного розміру грошового відшкодування за її спричинення, суд виходив не з вимог діючого на той час матеріального закону, а з вимог ст.ст. 21, 28 та 34 Закону України від 23 вересня 1999 року „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

З матеріалів справи вбачається, що первинно втрату позивачем 50% працездатності було встановлено МСЕК 04 липня 1995року.

З встановлених судом першої інстанції обставин справи виходить, що вказані в позові спірні між сторонами правовідносини регулюються вимогами ст.12 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та п.11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації, або уповноваженим ним органом, шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків»,затверджених постановою Кабінету Міністрів України

 

3

від 23 червня 1993 року за №472, які були чинними на момент встановлення МСЕК 04 липня 1995 року позивачу 50% втрати професійної працездатності та визнання його інвалідом третьої групи внаслідок професійного захворювання.

Відносно додержання позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, судова колегія вважає можливим його поновити як пропущений з поважних причин: позивач, будучи хронічно хворим з визнанням його інвалідом третьої групи, довгий час проходив відповідне лікування в різних лікувальних установах.

Вирішуючи . питання про розміри відшкодування спричиненої  позивачу моральної шкоди, судова колегія . виходить з дійсних обставин справи та наслідків нещасного випадку, що стався з ним на виробництві і приходить до висновку задовольнити його позовні вимоги частково: у розмірі 2250грн.

Зазначена сума підлягає стягненню з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань в м. Павлограді Дніпропетровської області на підставі вимог ст. 2 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.п.1 і 2 його постанови за №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», оскільки в даному випадку йдеться мова не про заборгованість по відшкодуванню моральної шкоди, а про не використане позивачем право на відшкодування спричиненої йому наслідками професійного захворювання моральної шкоди.

Виходячи з вимог ст.ст. 7 9, 80 та 88 ЦПК України та ст.ст.3 та 4 Декрету Кабінету Міністрів України   «Про державне мито» судові  витрати по справі  слід віднести за рахунок держави, оскільки відповідача по справі Фонд соціального страхування від оплати судових витрат звільнено.

Задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, судова колегія не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать виходить з того, що згідно Закону України за №1105 - XIV від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року, обов'язок по відшкодуванню шкоди у вигляді страхових виплат покладено на спеціально створений для цього Фонд.

Відсутність відповідного медичного висновку не є перешкодою для відшкодування фактично завданої позивачу моральної шкоди.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст.303, 307 та 309 ЦПК України, -

 

ВИРІШИЛА:

 

Апеляційну  скаргу  представника  позивача  ОСОБА_1 ОСОБА_2  задовольнити частково.

Рішення      Павлоградського      міськрайонного      суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2006 року - скасувати.

 

4

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань в м. Павлограді Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 2250грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж моменту може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.