Справа № 463/1146/20 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 33/811/1229/20 Доповідач: Гуцал І. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду Гуцал І.П., за участі особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 та його представника - адвоката Балуш М.Б., потерпілої ОСОБА_2 та її представника - адвоката Федькович Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Федькович Галини Володимирівни на постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2020 року про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,

в с т а н о в и в:

вищенаведеною постановою провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно з постановою судді, з протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 від 25 січня 2020 року вбачається, що 25 січня 2020 року близько 20:00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив психологічне та фізичне домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_2 , а сааме: ображав її нецензурною лайкою, виштовхав за двері квартири, тілесних ушкоджень не заподіяв, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Федькович Г.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2020 року скасувати та постановити нову, якою встановити наявність у діях ОСОБА_1 , вчинених 25 січня 2020 року щодо ОСОБА_2 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Подану апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова судді місцевого суду є необгрунтованою та такою, що не відповідає вимогам закону. Зокрема, вказує, що суддя проігнорував її пояснення та пояснення потерпілої ОСОБА_2 .

Зазначає, що потерпіла ОСОБА_2 пояснила у судовому засіданні, що саме ОСОБА_1 25 січня 2020 року вчинив щодо неї насильство, саме вона викликала поліцію. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звинувачує потерпілу у вчиненні насильства щодо нього протягом тривалого періоду часу, однак він заперечував проти розірвання шлюбу. ОСОБА_2 пояснила також, що колишній чоловік почав звертатися з заявами у поліцію щодо неї після того, як вона попросила його виїхати з квартири після розірвання їх шлюбу.

Крім того, суддя прийняв рішення на підставі показів свідка ОСОБА_3 , не зважаючи на те, що він повідомив суду, що у нього погані стосунки з матір`ю, після того як її коханець завдав йому тілесних ушкоджень. При цьому було проігноровано пояснення потерпілої, що ставлення сина змінилось не після заподіяння тілесних ушкоджень, а після втручання її колишнього чоловіка у розслідування кримінального провадження.

Також не враховано, що свідок ОСОБА_3 сам вчиняв насильство щодо матері ОСОБА_2 . Зокрема, Личаківським ВП ГУ НП у Львівській області здійснюється досудове розслідування щодо нанесення 24 лютого 2020 року ОСОБА_3 тілесних ушкоджень своїй матері ОСОБА_2 .

Тобто суддя прийняв рішення на підставі показів свідка, який перебуває з потерпілою у неприязних стосунках та сам вчиняв насильство щодо неї, з приводу чого вона зверталась у поліцію.

14 вересня 2020 року особою, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 подано заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких вказує, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою.

Зазначає, що 10 березня 2020 року Личаківським районним судом м. Львова винесено постанову, якою визнано винною ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення (протокол серії АПР18 №525957 від 25 січня 2020 року), передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та наклав на неї адміністративне стягнення у виді штрафу. Крім того, її визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення (протокол серії ВАБ №303115 від 12 лютого 2020 року), передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та наклав на неї адміністративне стягнення у виді штрафу. Також 16 березня 2020 року Личаківським районним судом м. Львова винесено рішення, яким видано обмежувальний припис на 6 місяців щодо ОСОБА_2 .

Заслухавши потерпілу ОСОБА_2 та її представника - адвоката Федькович Г.В. на підтримання поданої апеляційної скарги, особи, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 та його представника - адвоката Балуш М.Б., на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення.

Частиною 7 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

В силу вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст.173-2 КУпАП, яка ставиться ОСОБА_1 у провину, правопорушенням є вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно з п. 14 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п. 17 ст. 1 даного Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди.

Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

При цьому фізичне насильство має проявлятися у конкретних діях - ляпасах, штовханні, щипанні, шмаганні, кусанні тощо, тобто має проявлятися у конкретних діях насильницького характеру.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 від 25 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 вміняється вчинення у відношенні до ОСОБА_2 наступних дій: ображання нецензурною лайкою та виштовхування за двері.

Разом з тим, наведені дії стверджуються лише заявою та письмовими поясненнями ОСОБА_2 , які вона підтримала в судах першої та апеляційної інстанцій. Інших об`єктивних доказів вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення матеріали справи не містять.

На противагу цьому, допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 , який був присутнім під час складення протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 від 25 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 , вказав, що останнім 25 січня 2020 року не було вчинено жодного фізичного чи психологічного насильства щодо ОСОБА_2 .

Пояснення свідка ОСОБА_3 підтверджують пояснення, надані ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на наведене, суддя апеляційного суду погоджується із висновком судді першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_4 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та які б підпадали під ознаки домашнього насильства.

На переконання апеляційного суду, суддя відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, та дійшов правильного висновку про те, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_4 не хотів розривати з нею шлюб та не бажає виїжджати з її квартири, суддя апеляційної інстанції до уваги не бере, оскільки зазначені обставини не становлять об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, жодним чином не впливають на кваліфікацію дій ОСОБА_4 та не доводять його вини у вчиненому правопорушенні.

Доводи апелянта в частині того, що ОСОБА_4 неодноразово вчиняв щодо ОСОБА_2 домашнє насильство не можуть бути вирішені у межах розгляду даної апеляційної скарги, оскільки суддя першої інстанції розглядає справу лише в межах протоколу про адміністративне правопорушення, а суддя апеляційної інстанції - лише в межах апеляційної скарги.

Посилання апелянта на те, що свідок ОСОБА_3 перебуває у поганих відносинах з матір`ю, а тому його покази не варті уваги, не береться до уваги суддею апеляційної інстанції, оскільки свідок суддею першої інстанції давав покази під присягою та був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, що може мати наслідком відповідальність, передбачену ст. 384 КК України.

Таким чином доводи апеляційної скарги під час апеляційного розгляду підтвердження не знайшли, а тому є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

З урахуванням наведеного, постанова судді першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду

у х в а л и в:

постанову судді Личаківського районного суду м. Львова від 14 серпня 2020 року, якою провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Федькович Галини Володимирівни - без задоволення.

Постанова судді апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Гуцал І.П.