22-ц/804/2638/20

                                                                                265/7923/19

Головуючий у 1-й інстанції Козлов Д.О.

Суддя-доповідач: Попова С.А. 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 вересня  2020 року                                                                                 місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:  

головуючого судді       Попової С.А.,

             суддів                             Биліна Т.І., Зайцевої С.А.,

за участю секретаря     Галстяна Г.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження 

апеляційну скаргу ОСОБА_1  

на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2020 року, ухваленого у складі судді Козлова Д.О., повний текст рішення складено 26 червня 2020 року,

у цивільній справі 

за позовом ОСОБА_1  

до ОСОБА_2   

про вселення,

  В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до колишньої дружини ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власним майном і вселення його до квартири АДРЕСА_1 , співвласниками якої на праві спільної сумісної власності є він і відповідачка. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачка після розірвання шлюбу не надає можливості йому проживати у спірній квартирі, порушуючи його право власності, унормоване ст. 321 ЦК України. Зазначив, що іншого власного житла не має. В позасудовому порядку спір вирішити не вдається.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 34-36) відповідачка посилалася на існування між сторонами  договору про поділ майна між колишнім подружжям від 4 січня 2016 року, за яким ОСОБА_1   отримав від неї грошову компенсацію за 1/2 свої частки у спірній квартирі, тим самим добровільно відмовився від цього житлового приміщення. В подальшому ж позивач не виконав умови угоди в строк до 10 січня 2016 року подарувати свою ? частину квартири їй, що змусило її позиватись до суду про визнання права власності на цю ? частину квартири – рішенням суду від 16.06.2020 у справі № 265/7633/19 її позов задоволено і визнано за нею право власності на спірну ? частину квартири, що належала колишньому чоловікові. Крім того, рішенням суду від 29 червня 2016 року (справа № 265/7173/14-ц), залишеним без змін апеляційним судом 11 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 відмовлено у проведенні поділу майна колишнього подружжя, в тому числі спірної квартири АДРЕСА_1 з підстав виявленої волі сторін, втіленої в нотаріально посвідченому договорі між ними від 04.01.2016р. Також,  рішенням суду від 17.10.2016 (справа № 265/4011/16-ц), залишеним без змін судом апеляційної інстанції 23.11.2016 і касаційним судом 18.10.2018  ОСОБА_1 відмовлено у визнанні недійсним договору про поділ майна між колишнім подружжям від 04.01.2016.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував положення ст. 358 ЦК України, за якими сторони мали право домовитися про порядок володіння спірною квартирою АДРЕСА_2 , і мали право відповідно до ст.ст. 64, 69 СК України укласти між собою договори щодо поділу спільного майна, що відбулося за нотаріально посвідченим договором від 04.01.2016. Ухвалюючи рішення, суд взяв до уваги чинне судове рішення про відмову у визнанні цього договору від 04.01.2016 недійсним (справа № 265/4011/16-ц), друге чинне рішення про відмову у поділі майна подружжя ОСОБА_3 , включаючи спірну квартиру АДРЕСА_2 (справа № 265/7173/14-ц), а також зміст третього заочного рішення від 16.06.2020  (справа № 265/7633/19) про задоволення вимог ОСОБА_2 і припинення частки ОСОБА_1 у спірній квартирі, визнання права власності за позивачкою на цю ? частку квартири. Суд встановив, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_3 На підставі наведеного суд дійшов висновку, що права ОСОБА_1 не порушені і не підлягають захисту шляхом його вселення в судовому порядку до спірної квартири. 

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про  задоволення позову.

Апеляційна скарга (а.с. 121-124) вмотивована наступними доводами.

Судом не було враховано, що станом на дату прийняття рішення по даній справі (26.06.2020) інше рішення (заочне) у справі № 265/7633/19  від 16.06.2020 про припинення частки ОСОБА_1 в спірній квартирі і визнання права власності ОСОБА_2 на його частку не набрало законної сили, ОСОБА_1 подана заява про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції. Тому суд не мав права приймати вказане судове рішення, що не набрало законної сили, за належний доказ.

Суд не зупиняв розгляд даної справи в порядку п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України про вселення до вирішення справи про визнання права власності ОСОБА_2 і припинення частки у спільній власності ОСОБА_1 .

Суд дійшов невірного висновку, що позивач маючи зареєстроване місце проживання за іншою адресою (відомості про що суд здобув з власної ініціативи), не має права на усунення порушених його прав, а саме на усунення перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до спірної квартири АДРЕСА_2 .

Суд не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є  співвласниками спірної квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2002.

Зазначає, що йому на даний час ніде жити, іншого жилого приміщення не має, висловлює намір вселитись в належну йому частку житлового приміщення в спірній квартирі АДРЕСА_2 . Наявність реєстрації в іншому приміщенні не дає жодної підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд не послався на норми права, які застосовані при прийнятті неправомірного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 (а.с. 147-149) наголошує на невідповідності дійсним матеріалам справи доводів апеляційної скарги, зокрема, вказує на тому, що позивач має у власності двохкімнатну квартиру, яку він оформив на свою матір ОСОБА_4 ; суд прийняв до уваги, що за договором від 04.01.2016 ОСОБА_1 зобов`язався передати свою частку у її власність, однак домовленості не дотримався; позивач зловживає своїми правами і не виконує чинного договору між колишнім подружжям від 04.01.2016, в добровільному порядку не з`являється до нотаріуса для укладення договору дарування своїй ? частки квартири АДРЕСА_2 .  

Процедура розгляду справи апеляційним судом

Враховуючи положення ч. 1 ст. 368  ЦПК України, розгляд даної справи, що є малозначною згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження.

Справа розглядається за участю представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , який підтримав доводи скарги, відповідачки ОСОБА_2 і її представника – адвоката Бубнової Л.В., які заперечували проти задоволення скарги.

Неявка належним чином повідомленого про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_1 в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою до її розгляду судом апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як встановлено судом, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , що являються колишнім подружжям, є співвласниками на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2002, посвідченого приватним нотаріусом за реєстр. № 6135. Право власності набувачів зареєстровано Маріупольським БТІ 10.12.2002 (а. с. 8, 9).

04.01.2016 між сторонами було укладено договір про поділ майна між колишнім подружжям, посвідчений нотаріально за реєстр. № 1, який мав на меті припинення права спільної сумісної власності подружжя щодо визначеного у цьому договорі майна. За п. 2.6 договору у власність ОСОБА_2 переходить кв. АДРЕСА_4 . При цьому сторони дійшли згоди, що до 10.01.2016 буде укладено нотаріально посвідчений договір дарування ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини такої квартири (п. 2.6.2). Також договором передбачено (п. 2.6.3), що в разі ухилення сторонами виконання умов п. 2.6.2 договору, інша сторона має право визнати у судовому порядку право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 на підставі такого договору. За п. 3 договору внаслідок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та передачі частини майна ОСОБА_1 ОСОБА_2 остання виплатила ОСОБА_1 компенсацію у сумі 356967грн  до підписання цього договору, про що свідчить підпис позивача у такому договорі. Зі змісту такої угоди вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення суду від 13.11.2014р. (а. с. 38-39).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29.06.2016р. (справа № 265/7173/14-ц) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (включаючи спірну квартиру АДРЕСА_2 ) відмовлено. Рішення набуло чинності на підставі ухвали суду апеляційної інстанції від 11.10.2016р. (а.с. 54-56, 57-60).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області 17.10.2016р. (справа № 265/4011/16-ц) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна між колишнім подружжям від 04.01.2016р. недійсним - повністю відмовлено (а.с. 43-44). Рішення  було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23.11.2016р., яка 18.10.2018р. постановою Верховного Суду була залишена без змін (а.с. 45-48, 49-53).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16.06.2020 (справа № 265/7633/19 позов ОСОБА_2   задоволено: визнано за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 за умовами договору від 4 січня 2016 року про поділ майна сторін із відповідним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 (а.с. 100-105).

2. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржене рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з подальшим постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно із ч.ч. 1, 3, 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За положеннями ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В ході апеляційного перегляду справи з`ясовано, що висновки суду про непорушення житлових прав позивача і необґрунтованість заявлених ним вимог базуються на трьох підставах: перша - наявність у позивача іншого, аніж спірне, зареєстрованого місця проживання по АДРЕСА_3 ; друга – існування чинного і обов`язкового для виконання сторонами договору про поділ спільного майна подружжя від 04.01.2016, за яким позивач, отримавши від відповідачки грошову компенсацію за 1/2 частку належної йому кв АДРЕСА_2 не дотримався свого зобов`язання передати за договором дарування свою частку відповідачці; третя – прийняття судом 16.06.2020 у справі № рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на частку ОСОБА_1 , як припинено за вказаним судовим рішенням.

Але з такими висновками колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

За положеннями ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Встановлено, що сторонами укладено такий договір про поділ майна між колишнім подружжям 04.01.2016 (а.с. 38-39). Даний договір містив відкладальну в часі умову в п. 2.6.2: в строк до 10.01.2016р. укласти нотаріально посвідчений договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_2 від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , в рахунок чого ОСОБА_2 виплачує ОСОБА_1 грошову компенсацію під час підписання цього договору від 04.01.2016 (а.с. 39).

З`ясовано, що отримавши грошову компенсацію, обумовлену договором, ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання, не прибув до нотаріуса на призначений для укладення угоди дарування день на 03.04.2019 (а.с. 42), і в подальшому ініціював звернення до суду із низкою позовів з оспорювання дійсності договору про поділ майна від 04.01.2016, з розподілу майна подружжя в судовому порядку (включаючи спірну квартиру АДРЕСА_2 ).   

Таким чином, між сторонами не була завершена передбачена договором від 04.01.2016  процедура передання частки квартири АДРЕСА_2 , що є їх спільним майном, ОСОБА_1 колишній дружині ОСОБА_2 .

На цей випадок сторони передбачили у договорі від 04.01.2016 спосіб захисту прав особи, щодо якої допущено порушення, в п. 2.6.3 договору: у разі ухилення сторонами від виконання умов п. 2.6.2 договору, інша сторона має право визнати у судовому порядку право власності на 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 шляхом звернення до суду із позовною заявою про визнання права власності на частину квартири на підставі цього договору (а.с. 39).

На виконання цієї умови ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про припинення частки ОСОБА_1 в спірній квартирі і визнання права власності за нею цю частку колишнього чоловіка. Заочним рішенням Орждонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16.06.2020 по справі  № 265/7633/19 задоволено позов ОСОБА_2 .

Однак, на сьогодення триває процедура перегляду заочного судового рішення за заявою відповідача ОСОБА_1 , поданою в порядку ст. 284 ЦПК України, що прийнята до провадження суду за ухвалою від 21.07.2020. Заява на теперішній час не розглянута. Вказане заочне рішення від 16.06.2020 не набрало законної сили.

Відповідно до ст. 283 ЦПК України відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Станом на момент прийняття оскарженого у даній справі судового рішення від 26.06.2020 ще не сплив тридцятиденнний строк, унормований ч. 2 ст. 284 ЦПК України, на подачу відповідачем заяви про перегляд заочного рішення у справі № 265/7633/19. Отже, у суду були відсутні підстави спиратися на заочне рішення від 16.06.2020р. про визнання права власності ОСОБА_2 на спірну частку у спільному нерухомому майні, як на таке, що набуло чинності.

Посилання в оскаржуваному судовому рішенні у даній справі про чинність вказаного судового рішення від 16.06.2020р. не відповідає фактичним обставинам і суперечить вимогам наведених положень процесуального закону, що регламентують порядок набуття чинності рішення і порядок оскарження заочного судового рішення. Таке рішення не створює факту, що має преюдиційне значення в розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України, для вирішення спору про вселення ОСОБА_1 до спірної квартири. 

Суд в змісті мотивувальної частини рішення навів положення ст.ст. 317, 319, 383, за системним аналізом яких на зміст права власності не впливає місце проживання власника, оскільки він вправі розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, включаючи і можливість власного проживання.

Проте, суд перелічивши вказані норми, фактично їх не застосував до існуючих прав ОСОБА_1 у спірних відносинах і не зважив, що на момент прийняття рішення позивач не був позбавлений своєї власної частки у спірному майні, оскільки заочне рішення суду від 16.06.2020 не набуло чинності. Разом з тим, суд застосував положення ст. 391 ЦК України, захистивши право одного зі співвласників – ОСОБА_2 , тим самим порушивши баланс майнових прав сторін.

Прийняті судові рішення у інших справах, хоча і доводять непослідовність дій і рішень ОСОБА_1 щодо долі спільного нерухомого майна (квартири АДРЕСА_2 ), але ж не підміняють собою узгодженого сторонами в договорі від 04.01.2016 способу захисту прав сторони, права якої будуть порушені діями іншої сторони, що відображені в п. 2.6.3 і зводяться до необхідності здобуття судового рішення про визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .  

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що реєстрація позивача з травня 2019 року в іншому помешканні, аніж спірній квартирі АДРЕСА_2 , не може бути, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 317 ЦК України, завадою для реалізації позивачем його права власності на частку у спірній квартирі АДРЕСА_2 , якого він на сьогодення не позбавлений у встановленому законом порядку. Спірна квартира, з урахуванням незавершеної процедури передання у власність відповідачки частки квартири і тривання судових спорів з приводу договору між колишнім подружжям від 04.01.2016,  і по теперішній час перебуває у спільній сумісній власності сторін. Права кожного зі сторін на спірне майно зареєстровані органом технічної інвентаризації (а.с. 6).

Власність за своїм визначенням у ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 383 ЦК України передбачає можливість використання помешкання для власного проживання.

Тож, по суті ухвалене судом першої інстанції рішення, яким відмовлено позивачеві у захисті його існуючого і не скасованого права власності на частку в квартирі АДРЕСА_2 , куди він прагне вселитись, є опосередкованим обмеженням і втручанням у здійснення власником ОСОБА_1 права власності, що заборонено ч. 6 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Таким чином, за доведенням факту створення відповідачкою умов, за яких позивач не може потрапити до квартири АДРЕСА_2 , частка в якій йому належить на праві власності, безумовно, як переконалася колегія суддів, порушені житлові права позивача, що підлягають захисту шляхом усунення таких перешкод і вселення ОСОБА_1 до спірної квартири.

Враховуючи ухвалення рішення внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, таке рішення згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення згідно вищевказаного мотивування про задоволення позову про вселення ОСОБА_1 до спірної квартири АДРЕСА_2 .  

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення його до квартири АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2020 року.

Головуючий          С.А.Попова

   Судді         Т.І.Биліна

С.А.Зайцева