Справа №2 -3373/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2008 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді - Літвіної Н.М.
при секретарі - Царіциній Я.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерста оборони України, Київського міського військового комісаріату про відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму сплаченої ним вартості проїзду залізницею в розмірі 1 38 4 грн. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 8 0 000 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є інвалідом першої групи Великої Вітчизняної війни і має право на безкоштовний проїзд залізницею один раз на рік, відповідно до ст. 2 Угоди глав держави СНД «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни».
Також позивач стверджує про те, що в 2006 році він звернувся до Київського міського військового комісаріату для отриманням талонів на безкоштовний проїзд, але у видачі даних талонів йому було відмовлено, в зв»язку із їх відсутністю.
Однак, так як позивачу необхідно було терміново виїхати до Російської Федерації, він вимушений був купити квиток за власні кошти.
21.08.2006 року позивач звернувся до відповідача Київського міського військового комісаріату з вимогою відшкодувати вартість проїзду залізницею в сумі 1 38 4 грн., в чому йому було відмовлено.
Одночасно, позивач стверджує про те, що діями відповідача Міністерста оборони України йому була завдана значна матеріальна шкода в сумі 80 000 грн., яка полягає в тому, що в результаті боротьби за свої законні права різко погіршився стан його здоров»я, а саме починаючи з 21.06.2006 року по 06.04.2007 року він 6 разів лікувався в госпіталях.
Враховуючи вищевикладене позивач просить позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Міністерста оборони України в судове засідання не з»явився, хоча неодноразово належним чином був повідомлений по слухання справи. Суд вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами.
Представник відповідача Київського міського військового комісаріату проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, оскільки вважає, що виплата компенсації за витрачені кошти на проїзд у грошовому еквіваленті не передбачено чинним законодавством.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача Київського міського військового комісаріату, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач є інвалідом першої групи Великої Вітчизняної війни. (а.с. 88)
Встановлено, що в 2006 році з метою взяти участь у судовому засіданні в Російській Федерації позивач за власні кошти придбав квитки для проїзду залізницею.
(а.с.89,90)
22.08.2006 року позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою про відшкодування йому та особі, що його супроводжувала вартості проїзду залізницею.
(а.с. 64)
Встановлено, що листом від 26.09.2008 року Київського міського військового комісаріату позивачу було відмовлено у виплаті компенсації, оскільки компенсація вартості проїзду можлива лише до санаторно-курортного закладу, а також можлива компенсація виплати санаторно-курортного лікування, замість путівки, інші компенсаційні виплати не передбачені законодавством.
(а.с.63)
З відповіді Київського міського військового комісаріату позивачу від 20.03.2007 року № 973 вбачається, що незважаючи на подані заявки до Департаменту фінансів Міністерства оборони України лише в липні 2006 року Київський міський військовий комісаріат був забезпечений листами талонами для проїзду по країнам СНД.
(а.с. 69)
В судовому засіданні позивач підтвердив, що станом на сьогоднішній день він забезпечений листами талонами для проїзду.
Відповідно до ст. 2 Угоди «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також особам прирівняним до них» інвалідам Великої Вітчизняної війни І та II груп та особам, прирівняним до них, надається право безкоштовного проїзду залізницею один раз на рік (туди і назад). Особам, які супроводжували в поїздах інвалідів Великої Вітчизняної війни І та II груп та осіб, прирівняних до них надається 50% знижка вартості проїзду залізничним транспортом.
Згідно з ст. 7 Угоди «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також особам прирівняним до них» підставою для придбання пільгового проїзного квитка є посвідчення та аркуш талонів на пільговий проїзд видані відповідними органами колишнього Союзу РСР або сторонами за формою, що діяла на 01 січня 1992 року, за місцем постійного проживання особи, яка має право на пільговий проїзд».
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус Ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 13.01.2005 року № 2344-IV інвалідам війни 1 групи надається право тільки на компенсаційні виплати санаторно-курортного лікування, замість путівки і компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу туди і назад. Інші компенсаційні виплати законодавством не передбачено.
Враховуючи норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача Міністерства оборони України суми сплаченої позивачем вартості проїзду залізницею в розмірі 1 384 грн. не підлягає до задоволення, оскільки компенсація пільги щодо права безкоштовного проїзду грошовими виплатами чинним законодавством не передбачена.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода завдана фізичній особі, як це передбачено статтею 1167 Цивільного кодексу України неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, а згідно ч.2 п.5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди. Протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Встановлено, що позивач обґрунтовує завдану йому моральну шкоду саме відмовою відповідача Міністерства оборони України компенсувати йому суму вартості проїзду залізницею в розмірі 1 384 грн.
Враховуючи дане обґрунтування завдання позивачу моральної шкоди та той факт, що суд дійшов до висновку про те, що компенсація пільги щодо права безкоштовного проїзду грошовими виплатами чинним законодавством не передбачена, суд не вбачає передбачених законом підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача Міністерства оборони України моральної шкоди.
Згідно вимог ст.ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, оцінивши всі докази в їх сукупності та на підставі чинного законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість позову та неможливість його задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, Угодою «Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також особам прирівняним до них», Законом України «Про статус Ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"ст. ст. 27-30,57, 58, 59, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_1 до Міністерста оборони України, Київського міського військового комісаріату про відшкодування шкоди відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.