Справа №2-5023/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2009 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Бужак Н.П. при секретарі Очалюк М.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 2.07.2004 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та пояснила, що договір позивачка уклала внаслідок помилки, оскільки під час оформлення його думала, що після смерті одного із подружжя, частина квартира залишиться тому подружжю, який ще живий, а друга половина померлого перейде у власність відповідачу.

Проте, після смерті чоловіка, вона звернулась до нотаріальної контори за оформленням документів, де дізналась, що в зв’язку з заповітом, не може оформити документів на належну їй половину квартири. Також представник пояснила, що позивачка не мала намірів дарувати сину належної їй частини квартири, а тому просить визнати заповіт недійсним.

Відповідач в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень на позов не подав, про причини неявки не повідомив, а тому суд вважає за можливе слухати справу у його відсутності за наявними у справі доказами, ухваливши у справі за згодою представника позивача відповідно до ст..224-226 ЦПК України, заочне рішення.

Третя особа в судове засідання також не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому суд вважає за можливе слухати справу у відсутності третьої особи.

Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

02 липня 2004 року ОСОБА_4, який є чоловіком позивачки та сама позивачка ОСОБА_1 склали заповіт подружжя, відповідно до якого заповідали їх сину ОСОБА_2 належну їм квартиру АДРЕСА_1.

Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за №3051.

Як вбачається і заповіту, нотаріусом роз’яснено, що після смерті одного з подружжя, частка у праві спільної власності переходить до другого з подружжя, який його пережив, а у разі смерті останнього право на спадщину має ОСОБА_2 Також нотаріусом роз»яснено, що за життя дружини чи чоловіка кожен з них має право відмовитись від заповіту і, що така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть (а.с. 15).

Відповідно до ст. 1243 ЦК України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі складення такого заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

Оспорюючи зазначений заповіт подружжя, представник позивачки пояснила, що позивачка за своїм віком на час укладення договору не зрозуміла його суті та наслідків, а тому має місце помилка.

Стаття 229 ЦК України передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін.

Позивачка народилася в ІНФОРМАЦІЯ_2 році. На момент укладення правочину досягла 78 річного віку, а тому з урахуванням віку, незважаючи на роз’яснення нотаріуса, не зрозуміла природи самого правочину, передбаченого ст. 1243 ЦК України - заповіт подружжя, прав та обов’язків, які настають після посвідчення такої угоди, тобто помилялась, укладаючи такий заповіт, так як, заповідаючи квартиру, не мала намірів позбавляти себе права на належну їй частку в спільній власності, а також не мала намірів позбавляти себе права змінити заповіт в разі потреби чи вирішити питання розпорядитися належною їй часткою у майні..

Крім того, суд враховує, що вчинення заповіту подружжя, позбавляє позивачку можливості розпорядитися належною їй частиною майна при житті на власний розсуд, що також вказує, що помилка має істотне значення щодо природи правочину - заповіту, прав позивачки, передбачених законом.

Як пояснила представник позивачки, позивачка не заперечувала проти того, щоб чоловік заповідач належну йому частину квартиру синові і на цю частину квартири вона не претендувала.

Будь-яких доказів, які б свідчили, що позивачка, укладаючи заповіт подружжя, зрозуміла його наслідки, відповідач в судовому засіданні не надав.

Враховуючи, що на час звернення до суду з даним позовом, чоловік позивачки помер, а тому вирішити питання про визнання заповіту недійсними в частині не є можливим. Тому суд вважає за необхідне визнати недійсним заповіт у повному обсязі, так як вчинений внаслідок помилки з боку позивачки.

Керуючись ст. 229, 1243 ЦК України, ст. 10, 659, 60, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 02 липня 2004 року, відповідно до якого останні заповідали квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 3051.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили на загальних підставах, визначених ЦПК України.