УХВАЛА
іменем України
21 квітня 2009 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі: головуючого Омельченка А.Ф.
суддів Юненка М.О
Саліхова В.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Сичова Є.Б. та заявника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за скаргою ОСОБА_3 на постанову прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи, за апеляцією прокурора на постанову військового місцевого суду Одеського гарнізону від 22 травня 2008 року,
встановила:
24 жовтня 2000 року прокурором відділу військової прокуратури Південного регіону України, за погодженням з ТВО військового прокурора Південного регіону, винесено постанову про закриття кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого п. „а" ст. 254 Кримінального кодексу України (1960 року) відносно ОСОБА_3 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України.
29 лютого 2008 року ОСОБА_3 звернувся до військового місцевого суду Одеського гарнізону зі скаргою на вказану постанову, у якій просив поновити йому процесуальний строк на її оскарження та скасувати її як незаконну, відновивши досудове слідство по справі.
В обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що рішення про закриття справи було санкціоновано особою, яка на той час не була наділена таким правом (про що йому стало відомо лише 29 лютого 2008 року) під час провадження досудового слідства, посадовими особами були порушені процесуальні строки на його ознайомлення з постановою про зміну обвинувачення, тим самим порушено його право на захист, особа, яка виносила цю постанову, не прийняла остаточне рішення по речовим доказам, фальсифікувала факт самої події та неправомірно визнала його винним у скоєнні інкримінованого злочину.
справа № 11-14/2009 головуючий у суді 1-ї інстанції Деркачов О.В.
Постановою судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня 2008 року заявнику було поновлено процесуальний строк на оскарження вищезгаданої постанови, а постановою від 22 травня 2008 року скаргу ОСОБА_3 було задоволено, постанова про закриття справи відносно нього скасована, а матеріали кримінальної справи повернуті військовому прокурору Південного регіону України для відновлення досудового слідства.
Ухвалою військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 10 липня 2008 року постанови військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня та 22 травня 2008 року були скасовані. Приймаючи такі рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявнику безпідставно було поновлено процесуальний строк на її оскарження, а рішення про задоволення вимог заявника приймалося без врахування вимог ст. 216 КПК України.
Рішенням колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України від 28 січня 2009 року ухвала військового апеляційного суду Військово-Морських Сил була скасована, а справа направлена на новий апеляційний розгляд в зв'язку з тим, що військовим апеляційним судом не були перевірені доводи заявника з приводу виконання органом досудового слідства вказівок суду касаційної інстанції, та обставин про надання його згоди щодо застосування відносно нього акту амністії.
В апеляції прокурор відділу військової прокуратури Південного регіону України вважає постанови суду першої інстанції незаконними, у зв'язку з чим просить їх скасувати, а скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що ТВО військового прокурора Південного регіону України БОГУЦЬКИЙ П.П. мав право санкціонувати 24 жовтня 2000 року постанову про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_3. Суд першої інстанції безпідставно поновив заявнику строк на оскарження зазначеної постанови і не врахував вимоги ст. 216 КПК України, а також не прийняв до уваги, що строк притягнення заявника до кримінальної відповідальності сплинув у 2003 році.
Заслухавши доповідь судді САЛІХОВА В.В., пояснення прокурора в підтримку апеляції, думку заявника про залишення постанов судді без зміни, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах апеляційної скарги, колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню за таких підстав.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що вироком військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року ОСОБА_3 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 168 КК України (1960 р.)
Ухвалою військової колегії Верховного суду України від 13 квітня 1999 року, вирок було скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування з причин неповноти досудового та судового слідства з зазначенням які слідчі дії повинні бути проведені.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 вересня 1999 року, ухвала військової колегії Верховного суду України була залишена без змін.
Незважаючи на вказівки військової колегії Верховного суду України, орган досудового слідства, після поновлення слідства, без виконання вказаних в постанові суду касаційної інстанції дій, перекваліфікував інкримінований ОСОБА_3 злочин з ч. 3 ст. 168 КК України (1960 р.) на п."а" ст. 254 , 28 лютого 2000 року виніс постанову про відмову в
порушенні кримінальної справи за вказаною статтею на підставі п.4 ст. 6 КПК України, а 10 березня 2000 року закрив провадження по справі на підставі п.4 ст. 6 КПК України.
23 червня 2000 року вищезгадана постанова була скасована, в тому числі і з причин невизнання ОСОБА_3 своєї провини в скоєнні інкримінованого йому злочину, та його наполяганні на закриття провадження по справі лише з реабілітуючих обставин.
17 жовтня 2000 року органом досудового слідства була винесена постанова про притягнення ОСОБА_3 в якості обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених п."а" ст. 254 та ч. 2 ст. 143 КК України (1960 р.)
19 жовтня 2000 року ОСОБА_3 подав до органу досудового слідства заяву про застосування щодо нього акту амністії, зазначивши в ній, що своєї провини у вчиненні злочину, передбаченого п."а" ст. 254 КК України (1960 р.), не визнавав та не визнає.
23 жовтня 2000 року постановою прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України було прийняте рішення про закриття кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченому ст. 143 ч. 2 КК України на підставі п.2 ч.1.ст. 6 КПК України.
24 жовтня 2000 року прокурором відділу військової прокуратури Південного регіону України, за погодженням з ТВО військового прокурора Південного регіону, було винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у скоєннні злочину передбаченого п."а" ст. 254 КК України (1960 р.) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Відповідно до ст. 236-5 КПК України, постанова слідчого про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, до суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на постанову без задоволення.
Пропущений з поважних причин строк, згідно з ч. 1 ст. 90 КПК України, повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою судді.
Рішення суду першої інстанції про поновлення строку на оскарження ОСОБА_3 постанови про закриття кримінальної справи від 24 жовтня 2000 року є законним і обгрунтованим.
В супереч доводам в апеляції прокурора про те що заявник мав можливість оскаржити зазначену постанову раніше не відповідає фактичним обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ретельно дослідив причини пропуску заявником строку на оскарження постанови про закриття кримінальної справи та правильно дійшов висновку про поважність їх пропуску, з чим в судовому засіданні погодився і прокурор.
Що стосується твердження прокурора в апеляції про те, що перший заступник прокурора Південного регіону України 24 жовтня 2000 року виконував обов'язки прокурора регіону, то воно не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, військовий прокурор регіону відбув у відпустку 25 жовтня 2000 року, а відповідно до ст. 15 Закону України „Про амністію" від 16 липня 1999 року, саме прокурору було надано прово на затвердження вказаної постанови.
Що стосується рішення суду першої інстанції про задоволення скарги ОСОБА_3 по суті, то колегія суддів вважає його також законним і обгрунтованим оскільки, факти зазначені заявником ОСОБА_3 у частині винесення оскаржуваної ним постанови не уповноваженою особою, порушенням під час проведення досудового слідства його прав на захист, на об'єктивний і всебічний розгляд справи, написання ним заяви про застосування щодо нього акту амністії під примусом, знайшли своє підтвердження як в суді першої інстанції так і при апеляційному розгляді скарги.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при скасуванні постанови про закриття справи не врахував вимоги ст. 216 КПК України, в частині неможливості поновлення досудового слідства по справі відносно ОСОБА_3, є безпідставними, оскільки відповідно до діючого законодавства, суддя, розглядаючи скаргу на постанову про закриття кримінальної справи, перевіряє лише її обґрунтованість і законність і у разі поновлення заявнику процесуального строку на її оскарження не обмежений будь-якими обставинами, в тому числі і закінченням строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Таким чином військовий апеляційний суд приходить до висновку, що постанови суду першої інстанції від 18 березня 2008 року та 22 травня 2008 року за скаргою ОСОБА_3 винесені з дотриманням кримінально-процесуального Закону і є законними та обґрунтованими.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 366, 377, 382 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
ухвалила:
Постанову судді військового місцевого суду Одеського гарнізону від 18 березня 2008 року про поновлення ОСОБА_3 строку на оскарження постанови про закриття кримінальної справи та Постанову від 22 травня 2008 року про скасування постанови прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України від 24 жовтня 2000 року про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого п. "а" ст. 254 КК України 1960 року, на підставі п. 4 ч. 2 ст. 6 КПК України, залишити без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення.
Матеріали справи відносно ОСОБА_3 направити в військову прокуратуру Південного регіону України на додаткове розслідування.