АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22 - 2627 / 2009 р.

Головуючий у 1-й інстанції: Мусієнко Н.М.

Суддя-доповідач: Сапун О.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 17" червня 2009 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Пільщик Л.В.

Суддів: Сапун О.А.

Краснокутської О.М.

При секретарі: Тахтаул О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 07 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: ВДВС Ленінського району Запорізького МУЮ, про затвердження розміру заборгованості по аліментам та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, -

ВСТАНОВИЛА:

11 червня 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: ВДВС Ленінського району Запорізького МУЮ, про затвердження розміру заборгованості по аліментам та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Зазначала, що згідно рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2006 року з ОСОБА_3 на її користь стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів прибутків щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 27 лютого 2004 року. На підставі рішення суду вона отримала виконавчий лист, з яким 15 серпня 2006 року звернулася до Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. Оскільки відповідач ухиляється від сплати аліментів, з його вини станом на 01 травня 2008 року утворилася заборгованість в розмірі 10 170 грн. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 в добровільному порядку не намагається погасити заборгованість, щомісячні платежі по аліментах не здійснює, просила затвердити розмір визначеної державним виконавцем заборгованості та стягнути пеню (неустойку) за затримку виплати аліментів в сумі 2 910 грн. 61 коп.

07 липня 2008 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах. Вважає, що заборгованість виникла не з його вини, а з вини ОСОБА_4 Крім того, зазначав, що постійно опікується дитиною, купує необхідні речі, оплачує навчання та оздоровлення сина. Просив позов ОСОБА_4 залишити без задоволення, зустрічний позов задовольнити і звільнити його від сплати заборгованості по аліментах.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Затверджено розмір заборгованості ОСОБА_6 по аліментам в сумі 10 170 грн.

Стягнуто с ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 неустойку (пеню) у розмірі 1500 грн. за прострочення сплати аліментів.

8 решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам відмовлено.

ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції не оскаржила.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду наданим доказам та вимогам закону, просить рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 07 квітня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким звільнити його від сплати заборгованості по аліментам та пені.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апелянта, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 308 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог у разі невідповідності висновків суду обставинам справи.

Судом з’ясовано, що на підставі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2006 року ОСОБА_3 з 27 лютого 2004 року зобов’язаний сплачувати ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак по причині несплати аліментів на 01 травня 2008 року утворилась заборгованість в сумі 10170 грн. Розмір заборгованості обчислений державним виконавцем, як то передбачено частиною 4 статті 195 СК України, і боржником не оспорюється (а. с. 6-9, 27).

Частиною 2 статті 197 СК України передбачено, що суд може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

ОСОБА_3, посилаючись на ті обставини, що від сплати аліментів він не ухилявся, постійно опікувався сином, купував одяг, оплачував навчання тощо, просив звільнити його від сплати заборгованості за аліменти.

Відмовляючи ОСОБА_3 в цій частині у задоволенні позову, Ленінський районний суд м. Запоріжжя обгрунтовано виходив з того, що викладені платником аліментів обставини не є такими, що дають суду право звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Рішення в цій частині відповідає вимогам закону, наданим доказам, підстав для його скасування колегія не вбачає.

Частиною 1 статті 196 СК України передбачено, що одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, районний суд, виходячи з положень частини 2 статті 196 СК України та враховуючи матеріальний стан платника аліментів, зменшив розмір неустойки з 2 910 грн. 61 коп. до 1 500 грн.

Однак суд не взяв до уваги надані докази, з яких вбачається, що заборгованість по аліментах у ОСОБА_3 утворилася не з його вини. У даному випадку заборгованість є результатом безвідповідальних дій самої позивачки, яка тривалий час приховувала місце її проживання, доводила до державного виконавця недостовірну інформацію, що утруднювало проведення виконавчих дій щодо своєчасного стягнення аліментів.

Крім того, з’ясовано, що на теперішній час ОСОБА_3 сумлінно виконує обов’язки по сплаті аліментів за рішенням суду.

Виходячи з наведеного, а також враховуючи конкретні обставини справи, колегія судді приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_4 в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Рішення в цій частині необхідно скасувати, а в задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення неустойки слід відмовити. Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2009 року про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 і стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 неустойки в розмірі 1 500 грн. за прострочення сплати аліментів скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.