АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«20» листопада 2008р. м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Троїцької Л.Л.,
суддів - Сидоренко І.П., Каранфілової В.М.,
при секретарі - Басовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Ізмаїльський морський торгівельний порт" на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 15 серпня 2008р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства „Ізмаїльський морський торгівельний порт" про стягнення заробітку за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, матеріальної та моральної шкоди. –
ВСТАНОВИЛА:
Позивач неодноразово змінюючи вимоги, остаточно просив суд стягнути з відповідача суму недоплаченої заробітної плати у розмірі 9969,34грн. за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 2-ій зоні небезпеки з 21.07.1986р. по 20.08.1986р. та з 13.09.1986р. по 21.10.1986р. При цьому зазначив, що згідно з наказами відповідача його було відряджено до порту Чорнобиль у розпорядження Головрічфлоту на роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, де він працював докером-механізатором на плавкрані у 30-километровій зоні Чорнобильської АЕС у вищевказані періоди часу. Після повернення з відряджень він продовжував працювати у Ізмаїльському морському торгівельному порту до 2000р., коли вийшов на пенсію за пільговими умовами. У передбаченому законом порядку 24.03.2004р. він був визнаний інвалідом II групи безстроково, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Вважав, що за період роботи у небезпечній зоні ЧАЕС йому відповідачем не була в повному обсязі сплачена заробітна плата, що також вплинуло у подальшому і на розмір призначеної йому пенсії. Такими діями відповідач заподіяв матеріальну та моральну шкоду.
З урахуванням того, що відповідач вирішити спірні питання у добровільному порядку відмовився, він був вимушений звернутись до суду із відповідними вимогами, які і просив суд задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 15 серпня 2008р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Суд стягнув з ДП „Ізмаїльський морський торгівельний порт" на користь позивача заробітну плату за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 2-ій зоні небезпеки з 21.07.1986р. по 20.08.1986р. та з 13.09.1986р. по 21.10.1986р. у сумі 9969грн. 34коп., 19 589грн 30коп. - у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 5 000грн. - у відшкодування заподіяної моральної шкоди, а всього 34 558грн. 64коп.
Суд також стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 30грн. судових витрат, а також 345грн. 59коп. держмита на користь держави.
Справа №22ц - 4599 /2008р. Категорія ЦП : 53
Головуючий у першій інстанції - Дудник В.І. Доповідач - Троїцька Л.Л.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав доводи апеляційної скарги, зміст рішення, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заробітку за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що під час роботи в небезпечній зоні ЧАЕС йому відповідачем не була в повному обсязі сплачена заробітна плата, що в подальшому вплинуло на розмір призначеної пенсії, а саме: при розрахунку заробітної плати неправильно застосована кратність до тарифної ставки, замість 3-х кратного розміру застосовано 2-кратний розмір; не проведена оплата за понадурочну роботу; не враховувались нічні, премія; не нараховувалась надбавка за класність; невірно був розрахований збережений заробіток за основним місцем роботи.
При цьому позивач посилався на копію табеля обліку робочого часу за вересень 1987р., копію книг по нарахуванню заробітної плати, копію довідок про заробіток, копію довідки встановлення ступеню втрати працездатності, копію довідки Ренійського ПФУ про призначення пенсії, показання свідків, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 13.06.2000р., яким був встановлений факт перебування в тридцяти кілометровій зоні по ліквідації наслідків аварій на ЧАЕС з 15.07. по 15.08.1986р. та інше.
До заяви позивач неодноразово надавав розрахунки недонарахованої заробітної плати і остаточно просив стягнути з відповідача суму заробітної плати в розмірі 9969,34грн. за період роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 2-ій зоні небезпеки з 21.07.1986р. по 20.08.1986р. та з 13.09.1986р. по 21.10.1986р., матеріальну шкоду в розмірі 19 589грн 30коп. у вигляді недоотриманої пенсії і компенсації за невиплачену заробітну плату, а також моральну шкоду - 5 000грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що у Ізмаїльського порту перед позивачем немає будь-якої заборгованості по заробітній платі. Зарплата виплачувалась позивачу повністю і своєчасно відповідно до діючого на той час законодавства.
По справі в якості третьої особи було залучено Управління Пенсійного фонду України в Ренійському районі, яке просило розглянути справу у його відсутність (а.с.227,229,239).
Задовольняючи повністю вимоги позивача, суд першої інстанції порахував їх обґрунтованими і доведеними.
Суд першої інстанції порахував встановленим неправильне нарахування заробітної плати за період роботи з 21.07.1986р. по 20.08.1986р. та з 13.09.1986р. по 21.10.1986р. ОСОБА_1 при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Суд прийшов до висновку про те, що заробітна плата позивача проводилась ні в двократному розмірі, а в однократному. Нічні, премія, надбавка за класність взагалі не нараховувались. При цьому посилався на копію книги по нарахуванню заробітної плати за 1987р. Неправильно відповідачем була встановлена погодинна тарифна ставка 0,821 рубль, замість 0,932 рубля.
З урахуванням наведеного, суд вважав доцільним погодитися із розрахунком позивача щодо неотриманної ним заробітної плати, виходячи з середньої ставки 2,45 рубля, що привело до нарахування позовної суми заробітної плати 9969,34грн.
При цьому керувався вимогами ст.ст.67,68,73,94,107,121 КЗпП УРСР та нормативними актами про умови оплати праці та матеріального забезпечення робітників підприємств та організації зони ЧАЕС.
Суд порахував необгрунтованими доводи представника відповідача про відмову в позові з підстав пропуску позивачем строку позивної давності, оскільки відповідно до ст.ст.233,238 КЗпП України вимоги про стягнення заробітної плати можуть пред'являтися без обмеження будь-яким строком.
Стягуючи на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 19 589грн.30коп., суд керувався положеннями Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 (із змінами та доповненнями), згідно з яким підлягає виплаті компенсація частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати.
Відшкодовуючи моральну шкоду на підставі ст.237-1 КЗпП України та встановлюючи її розмір у 5000грн., суд прийшов до висновку, що незаконні дії відповідача по неправильному нарахуванню заробітної плати в наступному привели до неправильного нарахування розміру пільгової пенсії, а потім пенсії за інвалідністю. При цьому виходив з того, що заподіяна моральна шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із спірною ситуацією.
Між тим, з такими висновками суду колегія погодитись не може.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено і фактично не оскаржується сторонами, що ОСОБА_1 працював в Ізмаїльському порту на посаді докера-механізатора.
Наказами порту №109-ОК від 15.07.1986р., №138-ОК від 10.09.1986р. та №122-ОК від 06.08.1987р. позивач направлявся у відрядження в складі екіпажу плавкрана №10 в розпорядження Головрічфлота УСРСР в Київську область (а.с.58,165,168). В свою чергу Головрічфлота УСРСР давав конкретні завдання на виконання роботи в зонах по ліквідації аварії на ЧАЕС.
Конкретні дні роботи ОСОБА_1 в 30-ти км зоні по ліквідації наслідків на ЧАЕС з 21.07.1986р. по 20.08.1986р. таз 13.09.1986р. по 21.10.1986р. були встановлені позивачем та судом першої інстанції з урахуванням заперечень відповідача та ухвалених судових рішень Ренійського районного суду Одеської області від 13.06.2000р. та Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.03.2008р. (а.с.299;247).
За вказаний період часу ОСОБА_1 своєчасно отримував заробітну плату і її розмір не оскаржував аж до пред'явлення позову.
Відповідно до вимог абзацу 4 п.п.І.п.1 Постанови РМ УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986р. №207-7 згідно з якими встановлено, що оплата праці працівників підприємств, відряджених у зони відчуження для виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в зоні відчуження і запобіганням забрудненню навколишнього середовища, проводилась у 3,2,1 зонах небезпеки у 4,3,2 - кратному розмірах тарифної ставки понад середньомісячної заробітної плати, яка відповідно до чинного на той час законодавства зберігалась за основним місцем роботи.
Згідно Порядку оплати праці за роботу в зоні відчуження, оплата праці працівникам проводилася 2,3,4,5-кратному розмірі за фактично відпрацьований час на відповідній території, за даними табеля обліку робочого часу по зонах небезпеки. Перелік об'єктів встановлювався щомісячно 1-го числа за даними радіаційної обстановки на підставі даних Управління радіаційного контролю Виробничого об'єднання „Комбінат" і цеху радіаційної безпеки ЧАЕС.
Точна кількість відпрацьованих днів (змін) в 30-ти км зоні по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС фіксувалась в табелях урахування робочого часу, нарядах, довідках Головрічфлота УСРСР, виданих по закінченню відрядження.
Вказані первинні документи по нарахуванню заробітної плати позивачу не збереглися у зв'язку зі спливом 3-річного строку зберігання.
При викладених обставинах, колегія приходить до висновку про те, що розрахунки по заробітній платі, представлені позивачем, носять припускний характер, оскільки ніяких допустимих доказів по неправильному нарахуванню заробітної плати ОСОБА_1 не представив, а суд безпідставно погодився з висновками позивача.
Висновки суду про те, що ДП „Ізмаїльський торгівельний порт'" зробив оплату праці ОСОБА_1 в однократному розмірі та не нарахував премію, надбавку за класність за період роботи у 2-їй зоні на ЧАЕС у 1986р. також є безпідставними і не підтверджуються ніякими доказами.
Крім того, сам позивач вказував на те, що заробітна плата йому нараховувалась в 2-кратному розмірі, а не в 3-кратному, як він вважав. Більш того, наданою в апеляційну інстанцію позивачем постановою Ренійського районного суду Одеської області від 27.02.2007р., яка набрала законної сили, встановлено, що оплата праці за період перебування у відрядженні ОСОБА_1 проводилась з відповідною кратністю.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що заробітна плата виплачувалась позивачу в повному обсязі і своєчасно, тому вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 19 589,30грн. є безпідставні. Більш того, положення Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 (із змінами та доповненнями), на які послався суд в своєму рішенні не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами в 1986р.
Щодо вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди, то можливість її відшкодування у сфері трудових правовідносин передбачена ст.237-1 КЗпП України. Однак згадана норма діє лише з 13.01.2000р., тобто з моменту набрання чинності Закону України від 24.12.1999р. №1356-ХІУ „Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" й не поширюється на правовідносини, які виникли до її прийняття.
На вказані обставини суд першої інстанції також не звернув уваги.
Проаналізувавши зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1 до ДП „Ізмаїльський морський торгівельний порт" про стягнення заробітку за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, матеріальної та моральної шкоди.
При цьому колегія не приймає до уваги доводи відповідача про пропуск ОСОБА_1 строку позивної давності, встановлений ст.ст.233,238 КЗпІІ України, у зв'язку з відмовою йому в позові по суті.
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Ізмаїльський морський торгівельний порт" задовольнити.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 15 серпня 2008р. скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства „Ізмаїльський морський торгівельний порт" про стягнення заробітку за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, матеріальної та моральної шкоди -відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, однак, може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі 2-ох місяців з дня його проголошення.