АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2393
2009 р.
Головуючий у 1 інстанції: Ніколова І.С.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Онищенка Е.А. Суддів: Прокопенка О.Л.
Маловічко С. В. При секретарі: Семенчук О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, третя особа - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поновлення строку позовної давності, та визнання договору займу укладеним, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу. третя особа приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2004 року ОСОБА_3 3вернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, про визнання недійсними угоди дарування.
В позові зазначала, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. 13 березня 2004р. між нею та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір дарування цієї квартири, який просить визнати недійсним.
Позивач зазначала, що вимушена була укласти цей договір під впливом тяжкої обставини, через яку в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати. Вона є інвалідом 2 групи, безстроково, з 2000р. перебуває на обліку у Запорізькому обласному клінічному онкологічному диспансері через рак шкіри правої голені, страждає астено-невротичним синдромом. В зв’язку з цими захворюваннями позивач постійно переносить сильний біль, тому з січня 2004р. змушена за призначенням лікаря приймати седативні анальгетики для знеболювання та транквілізатори, їй показано оперативне лікування. Перебуваючи під впливом зазначених лікарських препаратів позивач, згідно її пояснень, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, призначене їй лікування потребувало значних коштів, тому позивач 13 березня 2004р. уклала з ОСОБА_4 договір дарування належної їй квартири АДРЕСА_1, за 5 700 доларів США. Зазначена угода була укладена позивачем на вкрай невигідних для неї умовах, тому що після відчуження квартири вона змушена мешкати в комунальній квартирі, де відсутні умови для нормального проживання в зв’язку з наявним у позивача тяжким захворюванням.
У листопаді 2004 року позивач звернулася до суду з доповненою позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу.
27 лютого 2008р. позивач подала суду уточнену позовну заяву, де зазначила, що приблизно взимку 2004р. між нею та відповідачем ОСОБА_4 в уснш формі був укладений договір займу на суму 28 100 грн., та, на ії вимогу, у якості забезпечення повернення цих коштів передала у власність ОСОБА_4 свою квартиру шляхом укладення на її користь договору дарування.
Остаточно просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_4 13 березня 2004р.; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 14 липня 2008р.; а також поновити строк позовної давності та визнати укладеним 13 березня 2004 р. між позивачем та ОСОБА_4 договір займу на суму 28 100 грн.
12 березня 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, третя особа приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6
В позові зазначала, що наприкінці 2003 р. почала підшукувати для себе квартиру. В лютому 2004 р. вона по оголошенню знайшла собі однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, за 5 500 доларів США.
15 лютого 2004 р. ОСОБА_4 дала позивачу завдаток за квартиру в сумі 400 доларів США, про що склала розписку, переписавши номери купюр, зазначивши в розписці, що суму 5 300 доларів США виплатить при оформленні квартири, та що вона згодна почекати з виїздом ОСОБА_3 з квартири до травня 2004 p., оскільки позивач 3 500 доларів повинна була передати своєму племіннику ОСОБА_7 для придбання житла, натомість ОСОБА_7 випишеться та разом з членами своєї родини переїде з квартири, де планує жити позивач після укладення договору. Крім того, позивач просила деякий час не виписувати її, оскільки вона хоче продати телефонний номер, який обслуговує її квартиру.
13 березня 2008 р. між ними був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1. Того ж дня в нотаріальній конторі ОСОБА_4 в присутності своєї знайомої ОСОБА_8, позивача та її подруги передала
ОСОБА_3 5 300 доларів США, тобто остаточно розрахувалася з ОСОБА_3, про що написала розписку, зазначивши на звороті номери купюр, що передавала для розрахунку.
Просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13.03.2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який був оформлений договором дарування. Стягнути з ОСОБА_3 на її користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 287 грн. 85 коп. та ІТЗ 30 грн.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 березня 2009 року відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено., зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 13 березня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим номером № 1727, договором купівлі-продажу.
Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, працює в дитячому садку № 43 Управління освіти Мелітопольської міської ради, розташованого в м. Мелітополі вул. Осипенко, буд. 96, мешкає: АДРЕСА_4, на користь ОСОБА_4, мешкає: АДРЕСА_2, судові витрати по справі в сумі 38 гривень 50 копійок.
Повернуто ОСОБА_4, яка мешкає: АДРЕСА_2, іпн НОМЕР_1, надміру сплачений нею судовий збір в сумі 287 гривень 85 копійок по квитанції № 146 від 11 березня 2008 року.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове.
Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Згідно п.1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив.
Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Судом першої інстанції встановлено і про це свідчать матеріали справи, що позивач ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що її волевиявлення при укладанні договору дарування від 13.03.2004 року не було вільним, та вона не давала оголошення в газету про продаж своєї однокімнатної квартири. Позивачка працювала в дитячому садку вихователем, щорічно проходила медичне обстеження, психічних захворювань у неї виявлено не було. ОСОБА_3 отримала гроші саме за продану нею квартиру про що свідчить її розписки і пояснення свідка ОСОБА_9.
15.02.2004 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 завдаток саме за продаж своєї квартиру в сумі 400 у.о. і 13.03.2004 року всю суму 5300 у.о. (т. 2 а.с. 16).
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідно ст. 235 ч. 1 ЦК України договір дарування квартири який був укладений 13.03.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є удаваним тому, що його вчинено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а тому відповідно до частини 2 цієї статті відносини між сторонами слід регулювати за правилами правочину, який ними вчинений насправді є правильним, про що свідчать матеріали справи.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову в позові ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним.
Окрім того, в лютому 2008 року ОСОБА_3 3вернулась до суду з позовом про визнання укладеним 13.03.2004 року між нею та ОСОБА_4 договору займу на суму 28100 грн. Однак при цьому причину пропуску строку позовної давності ніяким чином не мотивувала.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції також дійшов до вірного висновку про відмову позивачці і в цьому позові.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 304, п.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 24 березня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.