АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-719/2009 р.

Головуючий у 1-й інстанції: Васенька В.В.

Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2009року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Пільщик Л.В.

Суддів: Краснокутської О.М.

Сапун О.А.

При секретарі: Тахтаул О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, Запорізька міська рада про визнання дійсним договору купівлі-продажу, права власності на зупинковий комплекс, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, права власності на зупинковий комплекс.

В позові зазначав, що згідно з рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2005 року ПП ОСОБА_4 в оренду строком на 5 років виділено земельну ділянку площею 0, 0153 га по АДРЕСА_1 для розташування зупинкового комплексу. На підставі вказаного рішення ПП ОСОБА_4 уклала договір оренди земельної ділянки від 21.03.2004 року з Запорізькою міською радою на 5 років.

18.09.2006 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю міста Запоріжжя їй надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва торговельного комплексу поАДРЕСА_1.

14 квітня 2006 року, він передав ОСОБА_4 гроші у сумі 41120 грн., що еквівалентно 8 000 доларів США в рахунок продажу зупинкового комплексу.. У розписці відповідач зазначила, що після отримання паспорту буде укладено договір купівлі-продажу Будівництво проводилося за його кошти, крім переданих коштів, ним на будівництво комплексу було витрачено 26904, 91 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач вказує на те що, між ним та відповідачем по справі фактично був укладений договір купівлі-продажу торгівельно-зупиночного комплексу, тому вважає, що після завершення будівництва він набув право власності на вказаний об’єкт, просив суд визнати укладений договір 14 квітня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 попередній договір купівлі-продажу торговельно-зупинкового комплексу дійсним та визнати за ним право власності нього.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Постановляючи рішення про відмову у позові про визнання дійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_3 не грунтуюється на вимогах закону.

Висновки суду відповідають наявним у справі на доказам, які досліджені у судовому засіданні і оцінені за правилами ст. 212 ЦПК України, фактичним обставинам справи. Фактична сторона справи встановлена з додержанням вимог процесуального права.

За правилами ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Вимоги позивача про набуття права власності на транспортний зупинковий комплекс з підстав укладення 14 квітня 2006 року попереднього договору купівлі-продажу, взагалі суперечать ст. 635 ЦК України, оскільки право власності покупець набуває на підставі основного договору, а не попереднього.

До того ж по справі встановлено, що сторони не укладали і попередній договір. Позивач на підтвердження укладання 14 квітня 2006 року попереднього договору купівлі-продажу з ОСОБА_6 посилався на розписку і заяву ОСОБА_7

Суд дав правильну правову оцінку розписці та заяві, які за своєю юридичною природою не є попереднім договором у розумінні ст. 635 ЦК України і обгрунтовано визнав, що сторони не укладали попередній договір (ах.5, 6).

Згідно статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Умови, зокрема домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору, передбачені зазначеною нормою, при розгляді справі не встановлені.

Закон не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу зупинкового комплексу, тому взагалі не може бути застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 220 ЦК України.

Посилання на ст. 392 ЦК України ОСОБА_3 безпідставне. Дана норма передбачає способи захисту права власника. Проте ОСОБА_3 не є власником і до спірних правовідносин ст. 392 ЦК не може бути застосована.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що будівництво велося виключно за його кошти не спростовують висновки суду, оскільки зазначена обставина, і в разі її доведеності, не свідчить про укладання сторонами договору купівлі-продажу, а тому не має значення для заявленого позову про набуття права власності з підстав визнання дійсним договору купівлі-продажу.

Суд при ухвалені рішення дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала, набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протята двох місяців.