ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"17" липня 2007 р. | Справа № 26/78-07-1433 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Бритавська Ю.С.
за участю представників сторін:
від позивача Гамарц О.С. за довіреністю від 12.12.2006р. №440
від відповідача Крижановський В.Б. за довіреністю від 21.06.2007р. №175;
Постригач М.Й. за довіреністю від 22.06.2007р. №178
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії
на рішення господарського суду Одеської області від 23 травня 2007 року
у справі №26/78-07-1433
за позовом Одеської залізниці
до Відкритого акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії
про стягнення 13578,60 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Одеською залізницею поданий до господарського суду Одеської області позов про стягнення з ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” в особі Одеської філії збитків в сумі 13578,60 грн. за подачу й забирання навантажених і порожніх вагонів локомотивом позивача.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23 травня 2007 року у справі №26/78-07-1433 (суддя Никифорчук М.І.) позов Одеської залізниці задоволений, з огляду на встановлені судом обставини щодо правомірності нарахування позивачем збору за подачу і забирання навантажених і порожніх вагонів локомотивом позивача згідно Таблиці №2 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Мінтрансу №551 від 15.11.1999р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999р. за №828/4121.
Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким залишити позов Одеської залізниці без задоволення, з посиланням при цьому на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також допущено порушення норм матеріального і процесуального права.
За доводами відповідача судове рішення про стягнення збитків є законодавчо необґрунтованим, оскільки відповідач не порушував умов укладеного з позивачем договору на експлуатацію залізничної під’їзної колії від 18.01.2002р. №4444, своєчасно оплачував надані позивачем послуги згідно Таблиці №1 Тарифного керівництва №1, як це передбачено умовами договору, а тому ніяких збитків позивачу не спричиняв, вина відповідача також відсутня. Також відповідач посилається на те, що додаткова угода про зміну умов договору щодо нарахування плати згідно Таблиці №2 не підписувалася відповідачем, а тому суд першої інстанції порушив вимоги ст.188 ГК України. Той факт, що додаткова угода так і не була підписана відповідачем зазначений також і у чинній постанові Одеського апеляційного господарського суду від 15.08.2006р. у справі №1/134-06-4157. Не прийнявши до уваги цю постанову апеляційного господарського суду суд першої інстанції порушив вимоги ст.35 ГПК України.
У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також уточнили вимоги, заявлені в апеляційній скарзі, а саме просили скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити Одеській залізниці у задоволені позовних вимог.
Представник позивача у судовому засіданні просив оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення, з посиланням при цьому на її безпідставність, а також на те, що саме відповідач був зобов’язаний господарським судом Одеської області укласти додаткову угоду про нарахування зборів по Таблиці №2, але цього не зробив.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, з наступних мотивів:
Як випливає із матеріалів справи, 18.01.2002р. між Одеською залізницею (позивач) і ВАТ Одеське ПММЗТ (правонаступником якого згідно із реєстраційними і статутними документами є відповідач) укладений договір на експлуатацію залізничної під’їзної колії, що належить ВАТ Одеське МППЗТ (ділянка№3) і примикає до станції Одеса-Вантажна. Цей договір прийнятий до обліку НФ 18.02.2002р. за №4444.
Умовами укладеного між сторонами договору передбачена експлуатація під’їзної колії, яка належить відповідачу, що примикає до станції Одеса-Застава-2 Одеської залізниці через стрілочні переводи №12,14 (подача вагонів робиться від вихідної стрілки №23 станції Одеса-Вантажна).
У п.2 цього договору встановлено, що розгорнута довжина під’їзної колії складає 5,5 км.
Згідно з п.6 цього договору, вагони подаються локомотивом позивача на колію №1 ділянки №3 відповідача, що має довжину 954 п.м. Подальший рух вагонів провадиться локомотивом відповідача.
Відповідно до умов п.16 договору, відповідач сплачує позивачу плату за користування вагонами, а також інші збори і плати згідно з Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифного керівництва №1. При цьому, збори і плати вносяться централізовано через ТехПД з урахуванням діючого коефіцієнту.
Термін дії договору встановлений сторонами до 18.01.2007р. включно.
На виконання умов цього договору позивач власним локомотивом у період з 31.03.2006р. по 28.04.2006р. надав відповідачу послуги з подачі та забирання вагонів, що відповідачем не заперечується. Наявні у матеріалах справи накопичувальні картки свідчать, що збір за надані позивачем послуги становить 36721,70 грн. При цьому, цей збір нарахований позивачем на підставі Таблиці №2 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Мінтрансу №551 від 15.11.1999р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999р. за №828/4121 (а.с.12-17).
Відповідач вважає, що збір за надані послуги з подачі та забирання вагонів необхідно нараховувати на підставі Таблиці №1 Розділу 2 Тарифного керівництва №1, оскільки це передбачено умовами укладеного між сторонами договору та здійснювалося позивачем за весь період дії цього договору. Збір за надані позивачем послуги з подачі та забирання вагонів нарахований по Таблиці №1 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 становить 25406,10 грн. і проти цієї суми відповідач не заперечує.
Різниця між збором, що нарахований позивачем на підставі Таблиці №2 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 та збором, який за доводами відповідача необхідно нараховувати на підставі Таблиці №1 Розділу 2 Тарифного керівництва №1 становить 13578,60 грн., в т.ч. ПДВ, яку позивач і простить стягнути з відповідача у позові, як спричинені збитки.
Оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору від 18.01.2002р. і продовжують існувати після набрання чинності положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., то відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, п.4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України застосуванню в даному випадку підлягають положення саме означених кодексів.
В силу вимог ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Ч.3 ст.180 ГК України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч.1 ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Як вище встановлено апеляційним господарським судом, в укладеному між сторонами договорі передбачено, що відповідач сплачує позивачу збори (в т.ч. й збір за подачу та забирання вагонів) згідно із Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифного керівництва №1.
Втім, положеннями Розділу 2 Тарифного керівництва №1 передбачено справляння збору за подачу й забирання вагонів локомотивом залізниці як за ставками Таблиці №1 „Ставки зборів за подачу й забирання вагонів локомотивом залізниці на (з) під’їзні(их) колії(й) незагального користування”, так і за ставками Таблиці №2 „Ставки зборів за подачу й забирання вагонів локомотивом залізниці на (з) під’їзні(их) колії(й) незагального користування, що перебувають на балансі залізниць”.
При цьому, в силу вимог п.1.1. Розділу 2 Тарифного керівництва №1 збір за ставками Таблиці №1 справляється якщо під’їзна колія перебуває на балансі власників, що не відносяться до залізниць України, а збір за ставками Таблиці №2 справляється, якщо під’їзна колія перебуває на балансі залізниць України.
Але, в укладеному між сторонами договорі взагалі не встановлено за якими саме ставками (Таблиця №1 або Таблиця №2 Розділу 2 Тарифного керівництва №1) відповідач сплачує позивачу збір за подачу й забирання вагонів локомотивом позивача. Також у цьому договорі не визначено умов щодо особи (позивач або відповідач) на балансі якої перебуває під’їзна колія, що в свою чергу є вирішальним при визначені тарифів, по яким справляється збір за подачу й забирання вагонів локомотивом позивача.
Разом з тим, як випливає із матеріалів справи питання щодо справляння збору за подачу й забирання вагонів локомотивом залізниці за ставками, передбаченими у Таблиці №2 вирішувалося позивачем ще наприкінці грудня 2005р., а саме, 29.12.2005р. позивач направив на адресу відповідача додаткову угоду до договору №4444 від 18.01.2001р., в якій п.16 договору доповнений підпунктом наступного змісту: - за подачу та забирання вагонів по таблиці №2 тарифного керівництва №1.
Такі факти встановлені у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 15.08.2006р. у справі №1/134-06-4157 за позовом ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” до Одеської залізниці про стягнення неправомірно списаних грошових коштів за подачу й забирання вагонів в сумі 7148,8 грн. за січень-лютий 2006 року.
Цією постановою скасоване рішення господарського суду Одеської області і позов ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” задоволений, з огляду на те, що між сторонами не було врегульоване питання щодо істотної зміни до договору, в порядку установленому відповідно до ст.ст.10,11 ГПК України, ст.ст.180,181,188 ГК України, а тому підстав для списання грошових коштів у сумі 7148,8 грн. в односторонньому порядку у Залізниці не було.
Отже, у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 15.08.2006р. у справі 1/134-06-4157, яка у встановленому законом порядку набрала законної сиди, встановлені факти, які в силу вимог ст.35 ГПК України не потребують доведення при вирішенні даного спору, зокрема, факт того, що підстав для списання грошових коштів у сумі 7148,8 грн. в односторонньому порядку у Залізниці не було.
Таким чином матеріали справи свідчать, що станом на січень-лютий 2006 року між сторонами у справі не було врегульовано питання щодо сплати відповідачем збору за подачу й забирання вагонів за ставками, передбаченими у Таблиці №2.
Таке питання не врегульовано між сторонами і в подальшому, а лише 10.11.2006р. господарським судом Одеської області розглянута справа №22/343-06-8868 за позовом Одеської залізниці до ВАТ „Київ-Дніпровське МППЗТ” про зобов’язання укласти додаткову угоду, а саме, додаткову угоду до договору №4444 від 18.02.2002р. з правом Одеської залізниці збирати плату за подачу та прибирання вагонів на коліях залізниці відповідно до Тарифного керівництва №1 за Таблицею №2.
Означеним рішенням від 10.11.2006р. у справі №22/343-06-8868 відповідач зобов’язаний укласти додаткову угоду „Про визначення тарифів” до договору №4444 від 18.02.2002р. з позивачем, з правом останнього збирати плату за подачу та прибирання вагонів на коліях залізниці відповідно Тарифного керівництва №1, за таблицею №2.
Це рішення підписане 24.11.2006р., не оскаржувалося відповідачем і у встановленому законом порядку набрало законної сили 05.12.2006р.
Отже, судовим рішенням від 10.11.2006р. (підписане 24.11.2006р.) фактично змінені умови укладеного між сторонами договору щодо розрахунку за послуги з подачі й забирання вагонів локомотивом залізниці, а в силу вимог ч.5 ст.188 ГК України договір вважається зміненим з дня набрання чинності рішенням суду, яким змінений договір, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
В силу вимог ч.1 ст.144 ГК України, майнові права та майнові обов’язки суб’єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько –договірними зобов’язаннями.
З огляду на встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що в період з 31.03.2006р. по 28.04.2006р. позивач безпідставно нарахував відповідачу збір за подачу й забирання вагонів локомотивом залізниці за ставками, які передбачені у Таблиці №2 Розділу 2 Тарифного керівництва №1, оскільки нарахування позивачем збору саме за такими ставками не було погоджено в укладеному між сторонами договорі. Зміни, якими встановлено право позивача нараховувати збір за подачу й забирання вагонів локомотивом залізниці за ставками Таблиці №2 Тарифного керівництва №1 внесені в укладений між сторонами договір додатковою угодою, яку відповідач зобов’язаний укласти з позивачем рішенням господарського суду Одеської області від 10.11.2006р. у справі №22/343-06-8868, яке набрало законної сили 05.12.2006р.
Таким чином, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду щодо правомірності нарахування позивачем збору за подачу й забирання вагонів, за ставками Таблиці №2 Тарифного керівництва №1, не відповідають обставинам справи, що в силу вимог п.3 ч.1 ст.104 ГПК України є підставою для скасування цього рішення і в силу вимог п.2 ч.1 ст.103 ГПК України прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської залізниці, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.
Доводи представника позивача про те, що саме відповідач не уклав з позивачем додаткової угоди про нарахування збору згідно з Таблицею №2 не заслуговують на увагу, оскільки збір по Таблиці №2 нарахований позивачем за період з 27.04.2006р. по 30.05.2006р., а додаткову угоду, умовами якої передбачено нарахування збору по Таблиці №2 відповідач зобов’язаний укласти з Одеською залізницею рішенням господарського суду Одеської області від 10.11.2006р. у справі №22/343-06-8868, яке набрало законної сили 05.12.2006р.
На підставі ст.44,49 ГПК України, судові витрати по сплаті державного мита, та на ІТЗ судового процесу покладаються на позивача у справі.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії задовольнити.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 23 травня 2007 року у справі №26/78-07-1433 скасувати.
3.У задоволені позову Одеської залізниці відмовити.
4.Стягнути з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська,19, р/р 26003000001 в Одеській філії АК „Експрес-Банк”, МФО 328801, код ЗПКО 01071315) на користь Відкритого акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту” в особі Одеської філії (65006, м. Одеса, 3-й Вапняний провулок,4-а, р/р 26000301539600 ОЦВ ПІБ БВ №2 „Ленінське” м. Одеси, МФО 328135) витрати по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги в сумі 51 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |