Справа № 2-1139/2009р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2009 року Димитровський міський суд Донецької області у складі: головуючої - судді Клепка Л.І., при секретарях Мушинській М. В.., ОСОБА_1, за участю позивача ОСОБА_2., представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Димитров справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушего прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушего прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування вимог зазначив, що 16 грудня 2008 року він був прийнятий на роботу до відокремленого паідрозділу Державного підприємства «Красноармійськвугілля» «Шахта Димитрова» прохідником 5-го розряду дільниці УПР-1. При працевлаштуванні, окрім необхідних для прийому на роботу документів, в відділі кадрів його змусили написати письмову заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати її складення та дати звільнення. Так як інших варіантів працевлаштування в нього не було, а заробляти на життя було потрібно, він змушений був написати таку заяву. 10.04.2009року, коли він прибув на шахту, щоб заступити на роботу в третю зміну, він виявив, що його табельний номер закрито і тоді ж через начальника дільниці йому стало відомо, що з роботи його звільнено за власним бажанням. Оскільки наступні дні були вихідними і він не мав змоги вияснити в адміністрації причини його звільнення, то 13.04.2009 року звернувся до відділу кадрів, де, окрім усного підтвердження про звільнення за власним бажанням, письмових документів (наказу про звільнення) не отримав. В подальшому, оскільки всі його спроби розібратися в ситуації з його звільненням були марними, він звернувся до профсоюзного органу, де також не знайшов відповіді про причини свого звільнення. Отримавши трудову книжку 21.04.2009 року, йому стало відомо, що його відповідно до наказу № 35-К від 9.04.2009року дійсно звільнено за власним бажанням на підставі начебто ним поданої заяви. Вважаючи, що його звільнення є незаконним, оскільки він не звертався до адміністрації з письмовою заявою про звільнення з роботи за власним бажанням і такого бажання не виявляв, він просить суд визнати його звільнення незаконним, поновити його на роботі на посаді прохідника 5-го розряду і стягнути з відповідача на його користь 7885, 23 грн. за час вимушеного прогулу. Окрім того, посилаючись на те, що в результаті неправомірних дій відповідача він незаконно позбавлений гарнатованого Конституцією права на працю та втратив можливість утримувати себе та свою сім’ю, де єдиним джерелом доходу була його заробітна плата, оскільки дружина не працює в зв’язку з доглядом за дитиною, 24.04.2005року народження, вказуючи на те, що йому доводиться докладати значних зусиль для організації свого життя, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 3000грн.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, обгрунтовуючи їх викладеними в позовній заяві обставинами, і суду пояснив, що 16 грудня 2009 року він був прийнятий на роботу на дільницю УПР-1 «Шахти «Димитрова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля» прохідником п’ятого розряду. З початку квітня 2009 року на шахті в порушення правил безпеки не здійснювалась доставка шахтарів до робочих місць, тому 8 квітня 2009 року він, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, заступивши на роботу в нічну зміну, відмовилися прямувати пішки до робочого місця, розташованого на відстані більше 3-х кілометрів від ствола, і повідомили про своє рішення помічника начальника дільниці ОСОБА_7 та горного майстра ОСОБА_8. Після цього зайшли в людську карету, якою повинні доставляти гірників до робочих місць, і стали вимагати доставки. Коли ОСОБА_7 і ОСОБА_8 сказали, що доставки не буде і до робочого місця треба йти пішки, вони залишились в кареті на цілу зміну. 9.04.2009року, після виїзду на поверхню, їх запросили зайти до нарядної дільниці. Зрозумівши, що про їх дії доклали начальнику дільниці ОСОБА_9, вони пішли до нарядної, але оскільки в нарядній нікого не було і ім стало відомо, що начальник поїхав в шахту, вони розійшлися по домівках. 10 квітня 2009 року, коли вони приїхали на шахту, щоб приступити до роботи в третю зміну, виявилось, що їх табельні номери закриті, в зв’язку з чим вони не мали змоги приступити до роботи. Від начальника дільниці ОСОБА_9 їм стало відомо, що їх звільнено за власним бажанням. Оскільки ні в той же день, ні 11-12 квітня, які були вихідними, вони не могли вияснити причину свого звільнення, то звернулися до адміністрації шахти лише 13 квітня 2009 року, проте директор шахти їх прийняти відмовився, а в відділі кадрів вони отримали лише усну інформацію на підтвердження свого звільнення, що змусило їх звернутися до профсоюзного комітету, де їм порадили звернутися за захистом своїх прав до суду. В подальшому копію наказу про звільнення жодному з них видано не було. Трудову книжку він отримав 19-20 квітня 2009 року, коли готував позов до суду, і лише тоді з запису в трудовій книжці він довідався, що його було звільнено 9.04.2009 року на підставі наказу № 35-К за власним бажанням. Вказуючи на те, що у нього не було наміру звільнятися з роботи за власним бажанням і що про такий намір він адміністрацію шахти, як того вимагає ст. 38 КЗпП, заздалегідь не повідомляв, позивач просить суд поновити йому строк на звернення до суду, визнати його звільнення з роботи незаконним, поновити його на колишньому місці роботи і стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 3000грн., так як в результаті незаконних дій відповідача він втратив роботу, позбавивився можливості заробляти собі на життя та утримувати сім’ю, що спричиняє йому психологічний дискомфорт та змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Представники відповідача позов не визнали, вважали, що звільнення ОСОБА_2 здійснено правомірно, відповідно до вимог закону, оскільки той сам виявив бажання розірвати трудовий договір, написавши про це відповідну заяву, і заявляли про відсутність підстав для поновлення його на роботі та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд ввважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно наказу № 1-К від 5.01.2009 року позивач ОСОБА_2. 16 грудня 2008 року був прийнятий на роботу на дільницю УПР-1 Відокремленого підрозділу Державного підприємства «Красноармійськвугілля» «Шахта «Димитрова» прохідником 5-го розряду, що підтверджується записом в його трудовій книжці (арк.спр.7).

9.04.2009року наказом № 35-к від 9.04.2009 року він був звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (арк.спр.6).

Згідно книги обліку руху трудових книжок по шахті Димитрова трудова книжка позивачу ОСОБА_2 вручена 9.04.2009року (арк.спр. 51-52). Дату отримання трудової книжки позивач оспорює і зазначає, що трудову книжку він ніяк не міг отримати 9.04.2009року, оскільки 10.04.2009р. він вийшов на роботу і не передбачав, що 9.04.2009 р. його терміново звільнили. Про його звільнення йому усно повідомив начальник дільниці

ОСОБА_9, який сам не знав причини його та ОСОБА_5 звільнення. Навіть на момент звернення до профсоюзної спілки, яке мало місце 14.04.2009року, він не міг отримати трудову книжку. Поясняє, що трудова книжка йому була видана після 19 квітня 2009 року, коли він став готувати позов до суду. Зазначає, що дата отримання трудової книжки в книзі обліку руху трудових книжок, яку надали представники відповідача, вписана не ним, а копію наказу про звільнення йому взагалі ніхто не вручав і тому достовірно про підстави свого звільнення він взнав лише, отримавши трудову книжку. При цьому наполягав, що він не мав наміру звільнятися з роботи і був звільнений проти його волі на підставі письмової заяви, яку протизаконно змусили його написати при прийнятті на роботу, і просив суд поновити йому строк звернення до суду.

Статтею 24 Кодексу Законів про працю визначено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Вимагати від осіб, які поступають на роботу, інших документів, не передбачених законодавством, забороняється ( ст. 25 КЗпП).

Досліджена в судовому засіданні заява позивача про звільнення за власним бажанням, не спростовує твердження позивача про те, що написана вона була вимушено, оскільки зміст заяви не відповідає вимогам законодавства про працю, зокрема в ній відсутні: дата, з якої працівник звільняється, причина звільнення, дата складання заяви (арк..спр.21).

Доводи позивача щодо змушування до написання заяви про звільнення при прийомі на роботу підтверджені в судовому засіданні також поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які суду пояснили, що вони разом з позивачем ОСОБА_2 одночасно оформлялися на роботу на шахту Димитрова. При прийомі на роботу в відділі кадрів їх також, як і позивача ОСОБА_2, змусили одночасно з заявами про прийом на роботу написати заяви і про звільнення з роботи за власним бажанням. При цьому інспектор відділу кадрів попросив не вказувати в заявах дату звільнення та дату написання заяви. Оскільки роботу в той час було знайти важко, бо в зв’язку з фінансовою кризою прийому на підприємствах не було, вони були вимушені написати такі заяви.

При цьому свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що його також разом з ОСОБА_2 було звільнено з роботи у такий же спосіб, на підставі написаної ним в грудні 2008 року при прийомі на роботу заяви про звільнення за власним бажанням, бо він теж 8 квітня 2009 року, працюючи у третю зміну, вимагав від адімінстрації дільниці УПР-1 виконання Правил безпеки і доставки людей до робочих місць шахтним транспортом, а оскільки доставка здійснена не була, то йти пішки біля 4-х кілометрів в одну сторону і долати таку ж відстань після роботи в другу сторону по непристосованій для ходьби дорозі, ризикуючи своїм здоров’ям, він відмовився, за що 9 квітня 2009 року був звільнений.

Голова незалежної профспілки первинної організації ВП «Шахта «Димитрова» ОСОБА_13 суду пояснив, що до нього неодноразово зверталися працівники шахти з приводу порушень адміністрацією шахти правил безпеки через недоставку людей до робочих місць. Він особисто звертався до дирекції шахти на предмет усунення зазначених порушень, проте через технічну неспроможність шахти та відсутність акумуляторних батарей до електровозів перевезення людей гірничими виробками не здійснювалось, внаслідок чого робітники дільниці УПР-1, на якій працює позивач, мусили самостійно йти до робочих місць, розташованих на відстані більше 3-х кілометрів, що заборонено Правилами безпеки. 14 квітня 2009 року до нього звернулися два члена профсоюзу, робітники дільниці УПР-1 ОСОБА_2 і ОСОБА_5, які поскаржилися йому, що 9.04.2009року їх неправомірно звільнили з роботи через те, що вони відмовилися до робочого місця йти пішки При цьому також повідомили, що ні в березні, ні в квітні 2009 року заяви на звільнення за власним бажанням вони не писали і що звільнили їх на підставі тих заяв, які їх змусили написати при прийомі на роботу. З метою захисту прав робітників він звернувся до директора шахти ОСОБА_14, проте вирішити цей конфлікт на добровільних засадах не вдалося, і тому він порекомендував працівникам звернутися до суду, оскільки вважав, що ОСОБА_5 і ОСОБА_2 звільнено незаконно, бо їх вимоги щодо доставки до робочих місць шахтним транспортом були правомірними.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка замдиректора з охорони праці Відокремленого підрозділу «Шахта «Димитрова» ОСОБА_15Є суду пояснив, що згідно п.8.1.4. Правил безпеки у вугільних шахтах, затверджених Наказом Державного Комітету України з нагляду за охороною праці 16.11.2004року № 257, на діючих шахтах та шахтах, що будуються, перевезення людей обов’язкове, якщо відстань до місця роботи 1 км та більше в горизонтальних, а в вертикальних та похилих підготовчих виробках - якщо різниця між помітками кінцевих пунктів виробок перевищує 25 м. На шахті дійсно мають місце випадки, коли шахтарів через відсутність необхідного обладнання для електровозів не доставляють до місця роботи транспортом, тому люди, в тому числі і працівники дільниці УПР-1, змушені до робочих місць йти самостійно по непристосованій для цих цілей дорозі, долаючи відстань до 3-х кілометрів і більше, що заборонено правилами безпеки у вугільних шахтах, і він неодноразово звертав на це увагу директора шахти. А пізніше йому стало відомо, що через те, що два працівника відмовилися йти до робочого місця пішки, їх було звільнено.

Зазначені обставини були підтверджені в судовому засіданні і поясненнями свідка ОСОБА_9 - начальника дільниці УПР-1 ВП «Шахта «Димитрова», який суду пояснив, що вранці на наряді 9.04.2009 року горний майстер ОСОБА_8 його сповістив про те, що наряд, виданий 8.04.2009року, був не виконаний в зв’язку з тим, що ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відмовилися йти пішки до робочого місця, вимагаючи здійснення доставки шахтним транспортом. Він доклав про це директору шахти і попросив передати ОСОБА_2 і ОСОБА_5, щоб ті після виїзду з шахти зайшли до нього в нарядну. Але в той день він з ними не побачився, оскільки сам поїхав в шахту, а після виїзду з шахти в нарядній побачив на своєму столі письвові заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_5 про звільнення їх з роботи за власним бажанням, які він відніс директотору. В той же день директор шахти ОСОБА_14 його повідомив про те, що він звільнив ОСОБА_5 і ОСОБА_2. 10.04.2009року, коли ОСОБА_13 і ОСОБА_5 прийшли на роботу, їх табельні номери вже були закриті і до роботи вони допущені не були. Також ОСОБА_9 суду підтвердив, що на шахті непоодинокі випадки, коли працівники порушують правила трудового розпорядку чи допускають інші порушення, і тоді від них відбирають письмові заяви про звільнення їх з роботи за власним бажанням без зазначення дати звільнення.

Статтею 38 КЗпП визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжити роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судом встановлено, і це не заперечувалося представниками відповідача, що позивач ОСОБА_2 не попереджав роботодавця про своє звільнення і не просив його звільнити до закінчення двотижневого терміну в зв’язку з неможливістю далі продовжувати роботу, як того вимагає ст. 38 КЗпП..

Таким чином, з огляду на пояснення позивача та вище зазначених свідків, судом беззаперечно встановлено, що підставою звільнення з роботи позивача стало не його власне бажання, а небажання адміністрації шахти миритися з законними вимогами робітників.

Суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, запрошених відповідачем для допиту в судовому засіданні, які заперечували дії відповідача щодо вимагання від працівників написання заяв про звільнення за власним бажанням при оформленні на роботу, оскільки жоден з них не оформляв своє працевлаштування разом з позивачем ОСОБА_2 і не може підтвердити, які документи надавались позивачем в відділку кадрів.

Згідно Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Будь-яке пряме або непряме обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

При цьому припинення трудового договору є правомірним лише за наявності передбачених законодавством підстав та за умови дотримання визначеного порядку звільнення працівника щодо кожної конкретної підстави. Подача працівником заяви про розірвання трудового договору повинна бути добровільною і виражати його волевиявлення на звільнення з роботи.

Оскільки судом встановлено, що при прийомі на роботу відповідач примусив позивача подати заяву про звільнення за власним бажанням, що є недопустимим, та що звільнення позивача було здійснене з порушенням закону, це є підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідач на недав суду доказів щодо своєчасного вручення позивачу зазначених документів. Суд не може вважати встановленим факт отримання позивачем трудової книжки 9.04.2009року, оскільки він не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, як і не знайшли свого підтвердження пояснення представників відповідача про вручення ОСОБА_2 копії наказу про звільнення. Представники відповідача суду пояснили, що копія наказу про звільнення видавалася ОСОБА_2 також і на запит суду, проте в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 видавалася лише виписка з наказу за № 35-к від 9.04.2009року, в якій відсутній підпис позивача (арк.спр.27). Крім того, начальник відділу кадрів представник відповідача ОСОБА_4 суду пояснила, що в наказі про звільнення підпис ОСОБА_2 також відсутній, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не був ознайомлений з наказом. Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає причини пропуску ОСОБА_2 строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору поважними, що є підставою для його поновлення.

Відповідно вимогам ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заперечуючи проти позову та вказуючи на те, що звільнення позивача з роботи здійснено у відповідності з нормами закону, на підставі власного волевиявлення позивача, представники відповідача не надали суду з цього приводу безспірних доказів і не довели в суді правильність звільнення.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає справу, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995року № 100, визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно наданої відповідачем довідки, з якою погодився позивач, його заробітна плата за лютий 2009 року при кількості 20 робочих днів складала 3953, 32грн., в березні 2009року при кількості 21 робочий день - 3652, 99грн., тому середньоденний заробіток позивача складає: (3953, 22+3652, 99): (20+21) = 185, 52грн. (арк..спр.56).

Згідно п.4 наказу № 8 від 8.01.2009року «Про режим роботи шахти на 2009рік» в Відокремленому Підрозділі «Шахта Димитрова» встановлено п’ятиденну робочу неділю з позмінним графіком для видобувних та підготовчих дільниць (арк.спр..23-26). Так як кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 52дні, на користь позивача підлягає тягненню 9647, 04 грн. (185, 52 х 52 = 9647, 04). Суд не приймає до уваги розрахунок позивача і вважає його невірним, оскільки розрахунок середньоденного заробітку в розмірі 117, 69грн. здійснений ним на підставі довідки, виданої позивачу відповідачем для Центру зайнятості.

Позивачем заявлені вимоги і щодо відшкодування йому моральної шкоди, яку він оцінює в 3000 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що незаконним звільненням з роботи відповідач порушив трудові права позивача, що не могло не вплинути на його добробут та добробут його сім’ї, і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначені обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, і виходить із принципів розумності, виваженості та справедливості. Тому, приймаючи до уваги зазначені обставини, враховуючи те, що факт поновлення позивача на роботі вже сам по собі частково відшкодовує моральну шкоду, суд вважає за необхідне вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково і стягнути з відповідача на користь позивача 300грн.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 113, 47 грн. (8 грн. 50 коп. - за немайновими вимогами позивача про поновлення на роботі, 8 грн. 50 коп. - за немайновими вимогами позивача про відшкодування моральної шкоди та 96, 47 грн..(1 % від 9647, 04грн.) за майновими вимогами про стягнення середнього заробітку).

Відповідно до ч.3 ст. 81 ЦПК України та п. 5 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005р. № 1258, з відповідача на користь Управління Державного казначейства в м. Донецьк підлягають стягненню витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 250грн.

На підставі ст. ст. 5-1, 21, 22, 25, 233, 234, 235, 237-1 КЗпП України та керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 209, 212-215, 294, 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_19 до Державного Підприємства «Красноармійськвуплля» про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушего прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_19 строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Визнати звільнення ОСОБА_19 незаконним і поновити його на посаді прохідника п’ятого розряду дільниці УПР-1 Відокремленого підрозділу «Шахта «Димитрова» Державного підприємства «Красноармійськвугілля» з 9 квітня 2009 року.

Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь ОСОБА_19 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 9 квітня 2009 року по 19 червня 2009 року в сумі 9647, 04 грн.

Стягнути з з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь ОСОБА_19 моральну шкоду в розмірі 300 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Красноармійськвугілля» на користь держави судовий збір в розмірі 113, 47 грн., та на користь УДК в м. Донецьк інформаційно-технічні витрати в розмірі 250грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.