Справа № 2а-346 2009р.
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 травня 2009р. Алчевський міський суд Луганської області в складі:
головуючого судді Вискребенцева Л.Б.
при секретарі Бедненко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Алчевську справу за позовом
ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Алчевську
про визнання неправомірним відмови у перерахунку надбавки до пенсії та стягнення
недоплати по ній, -
встановив:
Позивачка народилася у 1933 році і станом на 2 вересня 1945 року (кінець Другої світової війни) їй не виповнилося 18-ти років, а тому вона належить у відповідності до положень Закону України „Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.12.2004р. (надалі Закон № 2195-IV) до соціальної групи „діти війни".
Стверджуючи, що згідно зі ст. 6 Закону № 2195-IV „дітям війни" пенсія підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком, але зазначена надбавка їй у 2006-2007р.р. відповідачем не надавалася зовсім, а у 2008 - 2009р.р. у розмірі меншому, ніж це визначено зазначеною нормою Закону № 2195-IV, а саме у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
З огляду на зазначене, позивачка просила визнати зазначені дії відповідача протиправними та стягнути на її користь недоплачену надбавку до пенсії, за період з 2006р. по 2009р. з урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком.
В судове засідання позивачка не з'явилася, але надала суду заяву у якій позов підтримала та просила розглядати справу без її участі; представниця відповідача також надала суду заяву у якій позов не визнала та просила розглянути справу без її участі, при цьому її аргументи у запереченні на позов зводилися до наступного:
Надбавка до пенсії у 2006-2007р.р., як це було передбачено Законом України „Про Державний бюджет України на 2006р." та Законом України „Про Державній бюджет України на 2007р." № 489-V від 19.12.2006р., виплачувалась особам, які є інвалідами війни, а позивачка до цієї категорії не належить.
У 2008р.-2009р. надбавка позивачці виплачувалась у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, саме такий розмір надбавки було встановлено Законом України „Про Державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та Законом України „Про Державний бюджет України на 2009р.".
Дослідивши матеріали справи, перевіривши обгрунтованість заперечень відповідача, суд визнає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справа х щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України, обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Статус позивачки як „дитини війни" не оспорювався представником відповідача, а тому на неї поширюється дія норми ст. 6 Закону України № 2195-IV, у відповідності до якої вона має право на отримання щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р., № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006р." прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007р. затверджений у наступних розмірах: з 1 січня - 350 грн., з 1 квітня 359 грн., з 1 жовтня - 366 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007р." прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007р. затверджений у наступних розмірах: з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 410, 06 грн., з 1 жовтня - 415, 11 грн., останні два показники збільшені на 1% відповідно до ч.3 ст. 62 Закону України від 19.12.2006р. № 489-V „Про Державний бюджет України на 2007р.", яким встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058 з 1 квітня та з Іжовтня 2007р, застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Відповідно до абзацу 5 ст. 5 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008р. та внесення змін до окремих законодавчих актів України", прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений у розмірах: з 01.01.-470 грн., з 01.04.-481 грн., з 01.07.-482 грн., з 01.10.-498 грн., у 2009р. прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність залишився таким, що діяв у 2008р.
Цим-же законом, всупереч ст. 6 Закону України № 2195-IV було встановлено, що розмір щомісячної надбавки до пенсії „дітям війни" становить 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (мінімальної пенсії за віком).
Суд визнає, що позивачка застосувала правильний принцип розрахунку надбавки до пенсії, в основу якого поклала положення ст. 6 Закону України № 2195-IV та розміри мінімальної пенсії за віком за відповідні періоди 2006-2009р.р..
Саме ці принципи розрахунку надбавки до пенсії суд визнає такими, що виконані у відповідності до ст. 6 Закону України № 2195-IV; ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006р.", ч. 1, 3 ст. 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007р.", абз.5 ч. 1 ст. 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008р. та внесення змін до деяких законодавчих активу країни", Закону України „Про Державний бюджет України на 2009р." та ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Суд визнає, що доводи представника відповідача про те, що несплата соціальної допомоги позивачці у 2006-2007р.р. та сплата її у 2008-2009р.р. визначалися Законами України „Про Державний бюджет України" на відповідний рік, а, відтак, його дії є правомірними, а підстави для перерахунку відсутні, не можуть бути взяті до уваги.
При цьому суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно з абзацом 1 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007р. № 8 „Про незалежність судової влади" звернуто увагу та те, що відповідно до ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 19, ч. 1. ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Зазначені вимоги до держави викладені у ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996р. у М. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999р. у М. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006р. № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до 4.2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України є найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правої акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини громадян, у тому числі Закон України „Про Державний бюджет України на 2006р.", Закон України "Про державний бюджет на 2007 рік", Закон України "Про державний бюджет на 2008 рік" та Закон України „Про Державний бюджет України на 2009р." має відповідати вимогам Конституції та Закону України „Про соціальний захист дітей війни ".
Крім того, встановлений ч.2 ст. 95 Конституції України ч.2 ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України у тому числі Законом України „Про соціальний захист дітей війни", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Враховуючи викладене, Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року ) № 6 рп/2007 „У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч.2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік"(справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ст. 111 та п.12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік".
Суд враховує, що відповідно до п.5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/20075 (справа про соціальні гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того суд вважає, що положення ч.2 ст. 152 Конституції України про те, що закони, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність не означає, що дія рішення Конституційного Суду України у цій частині поширюється тільки на майбутнє.
Це стає зрозумілим з змісту ч.3 ст. 152 Конституції України, відповідно до якої матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам, актами..., що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Тобто, на переконання суду, невиплата соціальної допомоги позивачці у 2006-2007р.р. та виплата у 2008-2009р.р. у розмірі, що є меншим, ніж це встановлено ст. 6 Закону України № 2195-IV, є шкодою, завданою йому дією законів, які є неконституційними, а тому підлягає відшкодуванню у повному обсязі безвідносно до дати визнання цих Законів неконституційними Конституційним судом України.
Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог... у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод і інтересів сторін..., про захист яких вони просять.
На підставі зазначеної норми КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та стягнути невиплачену позивачу соціальну допомогу за весь 2007р., а не тільки з липня по грудень включно, як про те йдеться у позовній заяві.
Відповідно до положень ч.2 ст. 46 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком....
На переконання суду, соціальна допомога „дітям війни" у розмірах, передбачених ст. 6 Закону України № 2195-IV, за своєю природою є частиною пенсії, а, відтак, застосування положень ч.2 ст. 46 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування у даному випадку видається суду обгрунтованим.
На підставі наведеного, керуючись ст. 161-163 КАС України, суд, -
постановив:
Позов задовільнити у повному обсязі. Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у м. Алчевську у нарахуванні за 2006-2007р.р. та у перерахунку за 2008-2009р. надбавки до пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Алчевську нарахувати ОСОБА_1 надбавку до пенсії у розмірі 30% за 2006-2007р.р. та перерахувати надбавку до пенсії за 2008-2009р. у відповідності до положень ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".
На постанову може бути подана апеляція до Донецького апеляційного адміністративного суду у термін та у порядок, визначені законом.