Справа 2-с-20/2009 p.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2009 р. Малиновський райсуд м. Одеси в складі: головуючого судді Савинської І.О.

при секретарі Гриценко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця 2-го відділу ДВС Малиновського РУЮ м. Одеси ОСОБА_2, з участю 3-х особи ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати неправомірними дії держвиконавця 2-го відділу ДВС у Малиновському р-ні м. Одеси ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження, порядку та умов здійснення виконавчого провадження, а також просить скасувати нарахування з примусового виконання рішення Малиновського райсуду м. Одеси № 2-373/2005 p., посилаючись на те, що він не зав про

відкриття виконавчого провадження, йому не було запропоновано добровільно виконати рішення суду, він не був попереджений про примусове виконання рішення суду та послідуюче стягнення виконавчого збору.

Представники ОСОБА_1 - ОСОБА_1 1.1, та ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримали вимоги скарги.

Представник суб’єкту оскарження ОСОБА_2 та 3-я особа ОСОБА_3 просили залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Вислухавши пояснення зявившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено у судовому засіданні 20.05.2005 р. Малиновським райсудом м. Одеси під головуванням судді Вербицької Н.В. було постановлено рішення № 2-373/2005, яким були усунені ОСОБА_3 перешкоди в користуванні верандою площею 13, 5 кв. м., зазначеної на технічному паспорті АДРЕСА_1 під літ. „7". Крім того, вказаним рішенням зобов’язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_5 в користуванні зазначеною верандою, звільнивши її від належним йому речей і предметів.

Зазначене рішення вступило в закону силу 10.04.2008 р.

22.04.2008 р. Малиновським райсудом м. Одеси ОСОБА_5 був виданий виконавчий лист, на підставі якого держвиконавцем 2-го відділу ДВС у Малиновському р-ні м. Одеси ОСОБА_2 24.04.2008 р. була винесена постанова № В-7/310 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду та у строк до 06.05.2008 р. ОСОБА_1 запропоновано добровільно виконати рішення суду. Крім того, боржник попереджався у разі примусового виконання рішення з нього будуть стягнуті витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій.

25.04.2008 р. держвиконавець прибув за місцем мешкання ОСОБА_1 в АДРЕСА_2, однак останній у присутності 2-х понятих відмовився від отримання копії постанови, про що був складений акт.

Держвиконавцем ОСОБА_1 був оголошений зміст постанови та строки виконання рішення суду.

06.05.2008 р. у зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 рішення суду у добровільному порядку держвиконавцем була винесена постанова про накладення штрафу у розмірі 34 грн. та був призначений новий строк до 12.05.2008 р. для виконання рішення суду.

Однак і в зазначений час рішення не було виконано ОСОБА_1, у зв’язку з чим 12.05.2008 р. держвиконавцем була винесена постанова про накладення на боржника штрафу у розмірі 68 грн.

15.05.2008 р. рішення суду було виконано примусово та 19.05.2008 р. держвиконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповіданості до ст. 1 Закону України „Про виконаву службу" виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому законі, спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законовів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

 ст. 7 Закону України „Про виконаву службу" передбачає, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. При винесені оскаржуваних постанов головний держвиконавець керувався ст. 87 Закону України „Про виконавче провадження", в якій зазначається, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника — фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу може бути оскаржена до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

Суд вважає, що оскаржувані постанови відповідають чинному законодавству, т.як винесенні держвиконавцем у звязку з невиконання боржником у добровільному порядку рішення суду.

Крім того, суд вважає правомірними дії держвиконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та призначення примусового виконання рішення суду, т.як ним були виконані вимоги ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження".

На момент відкриття виконавчого провадження рішення суду вступило в законну силу, виконавчий документ не був відізваний, а також судом не була винесена ухвала про відстрочку, рострочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання, яка передбачена ст. 373 ЦПК України та ст. 3З Закону України „Про виконавче провадження".

Посилання позивача на те, що він не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження спростовуються зібраними по справі доказами та показаннями свідків.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що на протязі 1 року вона працює поштарем в поштовому відділенні зв’язку № 28 м. Одеси та нею була вручена власноруч особисто ОСОБА_1 вся кореспонденція, яка надсилалася на його ім’я. Крім того, про надходження листів ОСОБА_1 повідомлявся нею по телефону, жодного повернення листа без вручення ОСОБА_1 не було. За всі листи ОСОБА_1 розписався особисто за винятком двох разів, коли за нього розписалася вона сама, оскільки не мала досвіду про вручення листів, однак самі листи вона вручила особисто ОСОБА_1

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснив, що він є другом ОСОБА_1, їм стало відомо, що в 2-му відділенні ДВС є документи про відкриття виконавчого провадження, у зв’язку з чим вони з цього приводу заходили до держвиконавця.

На підставі викладеного суд вважає, що дії державного виконавця Ватан С. М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення штрафу були правомірними, тому немає підстав для скасування винесених ним постанов.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 208-209, 212-215, 218, 383 386-387 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,

УХВАЛИВ:

У задоволені скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця 2-го відділу ДВС Малиновського РУЮ м. Одеси ОСОБА_2, з участю 3-ї особи ОСОБА_3 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі протягом 5 днів заяви про апеляційне оскарження з подальшою подачею протягом 10 днів апеляційної скарги, або у порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.