ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
17.07.06 р. Справа № 22/131пн
Суддя господарського суду Донецької області Волошинова Л. В.
при секретарі судового засідання Прядці І. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька
до відповідача 1: Дочірнього підприємства “Свт реклами” м. Донецьк;
до відповідача 2: суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 м. Донецьк
про визнання правочину недійсним
за участю
прокурора:
представників сторін:
від позивача: Ліпатов О. В. - за довір.
від відповідача 1: ОСОБА_2 - за довір.
від відповідача 2: не з”явився
третя особа:
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Дочірнього підприємства “Світ реклами” м. Донецьк та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Донецьк про визнання недійсним правочину від 05.01.2004 р. про надання кур'єрських послуг.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що зміст укладеного між сторонами правочину не відповідає приписам глави 64 ЦК України, зокрема ст. 908, ст. 909, ст. 910, ст. 307 Господарського кодексу України, Закону України “Про поштовий зв'язок”.
Порушення приписів зазначених вище норм полягає в тому, що спірний правочин не містить таких обов'язкових умов як обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передачі вантажу для перевезення, порядку розрахунків.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про поштовий зв'язок” в договорі про надання послуг поштового зв'язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов'язково зазначаються найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послугу, дата та вид послуги, її вартість. Зазначені умови сторонами під час укладення спірного правочину також дотримані не були.
Посилаючись на п. 3 ст. 215 ЦК України, а також на рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004, Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька наполягає на тому, що вона є зацікавленою особою, яка може ініціювати розгляд справи про визнання недійсним спірного право чину.
Відповідач 1, Дочірнє підприємство “Світ реклами” м. Донецьк, проти позову заперечує і наполягає на тому, що главою 63 ЦК України встановлений окремий вид договірних зобов'язань - надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідач 1 наполягає на тому, що при укладенні спірного правочину сторони керувались положеннями зазначеної вище норми і зміст обумовлених спірним правочином кур'єрських послуг полягає в отриманні виконавцем від замовника певних документів, зразків матеріалів для реклами, первинної документації з метою їх подальшої доставки контрагентам замовника.
У зв'язку з відсутністю в ЦК України положень, які б встановлювали вимоги до договору про надання кур'єрських послуг, відповідач 1, посилаючись на ст. 6 ЦК України, наполягає на тому, що спірний правочин відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Суд не може допустити ОСОБА_2 до участі у справі у якості представника суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Донецьк, оскільки представлена нею довіреність не відповідає вимогам ч. 5 ст. 28 ГПК України, відповідно до якої громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:
05.01.2004 р. між Дочірнім підприємством “Світ реклами” м. Донецьк та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 м. Донецьк був укладений договір про надання послуг б/н, відповідно до якого Дочірнє підприємство “Світ реклами” м. Донецьк доручає, а суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 приймає на себе зобов'язання з доставки пошти, зразків матеріалів для реклами, видаткових накладних, рахунків - фактур клієнтам замовника в межах м. Донецька та України.
Факт надання обумовлених договором від 05.01.2004 р. б/д послуг підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів прийому передачі робіт від НОМЕР_1 на суму 5 021 грн., від НОМЕР_2 на суму 5 900 грн., від НОМЕР_3 на суму 5 800 грн., від НОМЕР_4 на суму 6 000 грн., від НОМЕР_5 на суму 5 700 грн., від НОМЕР_6 на суму 5 600 грн., від НОМЕР_7 на суму 3 900 грн.
Всього в сумі 37 921 грн.
Факт оплати Дочірнім підприємством “Світ реклами” м. Донецьк вартості наданих послуг в сумі 33 921 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягів з банківських реєстрів.
За результатами розгляду матеріалів справи суд вважає, що Державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька у задоволенні позову повинно бути відмовлено за наступними підставами.
Загальні положення про право чини визначені главою шістнадцятою ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦУК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач наполягає на тому, що він є саме такою заінтересованою особою і в обґрунтування своєї правової позиції з цього приводу посилається на рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004, яким дано тлумачення терміну “охоронюваний законом інтерес”.
Так, поняття “охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційним Судом України надане загальне визначення терміну “охоронюваний законом інтерес”.
Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене свідчить про те, що “охоронюваний законом інтерес” органу державної влади не може виходити за межі повноважень (сукупності прав та обов'язків), наданих Конституцією та законами України такому органу.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” в редакції Закону від 24.12.1993 р. № 3813-XII (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 11 ст. 10 цього Закону до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 та ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.
За приписами цих норм господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Позивач не надав суду доказів того, що спірний правочин був укладений та виконаний сторонами з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Позивач також не зміг визначити конкретного матеріального та/або нематеріального блага, користуванню яким перешкоджає укладений між відповідачами правочин.
За таких обставин суд вважає, що Державній податковій інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька у задоволенні позову повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 34, 35, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Державній податковій інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька у задоволенні позову до Дочірнього підприємства “Світ реклами” м. Донецьк та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Донецьк про визнання недійсним правочину від 05.01.2004 р. б/н відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Волошинова Л.В.