Справа N 2а-694 2009 р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" червня 2009 р. Якимівський районний суд Запорізької області
у складі:
головуючого - судді Федорець С. В.
при секретарі - Стаднік В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Якимівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», за наступними підставами.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 1 Закону України № 2195 - IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі ст. 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року ОСОБА_1 повинна виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках позивачці допомога не виплачувалась, оскільки Законом України № 3235- IV від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» ст. 77 та ст. 110 та Законом України № 489 V від 19.12.2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік» ст. 71, п. 12 була призупинена дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Як вказує позивачка за адміністративним позовом, Конституційний Суд України своїм рішенням № 6рп/2007 від 09 липня 2007 року по справі № 1-29/2007 вирішив визнати таким, що не відповідають Конституції України і є неконституційним положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» п. 12 ст. 71, яким зупинено дію ст. 6 Закону України № 2195- IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», п.3 положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року визнані неконституційними. Крім того, позивачка зазначає, що, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 2 ст. 19 та ч. 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Крім того, позивачка вважає, що невиплата їй соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України. Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 «Про соціальний захист дітей війни», становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня — 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня — 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень. Позивачкою проведено розрахунок заборгованості, а саме: сума невиплаченої соціальної допомоги за 2006 - 2007 роки становить 4302+4809* 30 %/100 = 2733 гривні 30 копійок.
Крім того, позивачка зазначає, що з початку 2008 року, вона отримала соціальну допомогу у розмірі 10 % від мінімальної пенсії за віком, що вона вважає порушенням її прав щодо отримання соціальної допомоги у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, внаслідок чого, у 2008 році їй не доплачено: 5793 * 20 %/100 = 1158 гривень 60 копійок.
На підставі викладеного, позивачка за адміністративним позовом просить визнати відмову відповідача № 431-Ж/05 від 03.04.2009 року в нарахуванні і виплаті позивачці щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, - протиправною; зобов’язати відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та стягнути з відповідача на її користь невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком; стягнути з відповідача на її користь витрати на сплату судового збору в сумі 3 гривні 40 копійок.
Позивачка у судове засідання не з’явилася надавши суду заяву з прохання слухати справу у її відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області - у судове засідання не з’явився, просить суд розглянути справу у його відсутність, надавши суду письмові заперечення проти адміністративного позову, у відповідності до яких відповідач вважає, що жодних підстав для задоволення адміністративного позову, немає, оскільки ОСОБА_1 дійсно має статус «дитини війни» і у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вправі отримувати підвищення до пенсії у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком. Однак, дія цієї статті була призупинена Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до нього змін передбачено поетапне впровадження такого підвищення. У 2007 році підвищення пенсій «дітям війни» виплачувалося у порядку, встановленому ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», а саме - особам, що інвалідами війни, у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Крім того, статтею 71 вказаного Закону була знов призупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». За рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року дія ст. 6 цього закону відновила дію з 09.07.2007 року, а не з 01.01.2006 року, як зазначає позивачка. Але відповідачем вказане підвищення виплачується позивачці з 2008 року на підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та змін до нього. Підстав для призначення та виплати вказаного підвищення за період з 09.07.2007 року до 01.01.2008 року у відповідача немає, оскільки, відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Згідно до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою ОСОБА_2 Міністрів від 24.10.2007 року, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного Фонду джерел. Бюджет Пенсійного Фонду щорічно затверджується ОСОБА_2 Міністрів України. Однак, як зазначає представник відповідача у запереченнях, законодавством України не визначено, за рахунок яких коштів та джерел повинно виплачуватися вказане підвищення, та в якому порядку і яким чином обчислювати розмір цих виплат. При цьому п. 9 Положення про Пенсійний Фонд України передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного Фонду України, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Таким чином, враховуючи те, що фінансування виплат «дітям війни» проводиться з державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду, то дії відповідача щодо відмови нарахування надбавки за період з 09.07.2007 року до 01.01.2008 року неможна визнати незаконними. Крім того, законодавством до 01.01.2008 року, як вказує представник відповідача, не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися зазначене підвищення, то об’єктивної можливості провести його нарахування відповідач не мав. Посилання позивачки на визначення розміру підвищення на підставі мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», представник відповідача вважає безпідставним, оскільки у ст. 28 цього Закону зазначено, що даний розмір мінімальної пенсії застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього закону. Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» були передбачені зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у відповідності до яких дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, яка становить 10 % прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Таким чином, розмір зазначеного підвищення становив з 01.01.2008 року по 01.04.2008 року 47 гривень, з 01.04.2008 року по 01.07.2008 року - 48, 10 гривень, з 01.07.2008 року по 01.10.2008 року - 48, 20 гривень, а з 01.10.2008 року - 49, 80 гривень. Зазначені суми були нараховані та виплачені відповідачем позивачці у повному обсязі, що підтверджується наданою відповідачем довідкою.
Щодо заявленої позивачкою вимоги про стягнення на її користь з відповідача суми сплаченого нею судового збору, представник відповідача, посилаючись на те, що Пенсійний Фонд України на підставі п. 34 Декрету кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від сплати судового збору, вважає, що заявлена позивачкою сума не підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Крім того, представник відповідача також посилається на те, що позивачкою був пропущений строк, встановлений ст. 99 КАС України, для звернення до суду з адміністративним позовом, що, на думку представника відповідача, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, щодо заяви позивачки про поновлення пропущеного нею строку для звернення до суду з адміністративним позовом та заперечень проти цього представника відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 06.12.1991 року (з наступними змінами), сума пенсії, не одержана своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Приймаючи до уваги те, що у даному адміністративному позові ставиться питання щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсійного забезпечення управлінням Пенсійного Фонду України, тобто органом, який призначає та виплачує пенсію, суд приходить до висновку про те, що застосовування до цих вимог строк, встановлений ст. 99 КАС України для звернення до суду з адміністративним позовом, не відповідає діючому законодавству і посилання представника відповідача на пропуск позивачкою цього строку є безпідставними.
Щодо заявлених позивачкою вимог про нарахування підвищення до пенсії, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 Є, народилася 24 червня 1935 року, має статус «дитини війни», згідно до наданої копії пенсійного посвідчення (а.с. 5), і, відповідно, є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно до ст. 6 вказаного Закону, дітям війни до пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 01 січня 2006 року.
Ці факти не оспорюються відповідачем і тому суд вважає їх достовірно встановленими.
Вирішуючи вимоги позивачки про нарахування та виплату їй зазначеного підвищення за 2006 рік, суд виходить з наступного.
Дійсно, як зазначає в запереченнях проти позову представник відповідача, дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" пунктом 17 статті 77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року було зупинено. Проте, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 22.03.2006 року було внесено зміни та виключено п.17 ст. 77 зазначеного закону. Ці зміни набули законної чинності через 10 днів після опублікування 22 березня 2006 року, тобто 02.04.2006 року, тобто було відновлено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01 січня 2006 року.
Разом із тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року (із змінами), зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватися поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі, згідно з порядком, який мав бути визначений ОСОБА_2 Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. ОСОБА_2 Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30 % надбавки до пенсії "дітям війни", що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії "дітям війни".
Згідно до наданої відповідачем довідки № 887 від 07.05.2009 року (а.с. 10), підвищення пенсії позивачці у 2006 році як "дитині війни" не виплачувалось.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачки, що стосуються нарахування та виплати надбавки до пенсії за 2006 рік задоволенню не підлягають, оскільки не грунтуються на законі.
Щодо вимог позивачки про нарахування та виплату їй зазначеного підвищення за 2007 рік, суд виходить з наступного.
Дійсно, обгрунтованими є посилання представника відповідача на те, що дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено у відповідності до ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року (з урахуванням положень п. 12 ст. 71 цього Закону).
На підставі цього у 2007 році підвищення до пенсії виплачувалося особам, які є інвалідами війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, посилання представника на те, що дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відновлено лише з 09.07.2007 року є цілком обгрунтованими, тому суд приходить до висновку про те, що нарахування та виплата позивачці надбавки до пенсії як «дитині війни» за період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року було неможливим, оскільки не мало законодавчої підстави.
Однак, представник відповідача у своїх запереченнях зазначає, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни», у відповідності до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не бюджету Пенсійного Фонду, тому Пенсійний Фонд не несе відповідальності за ненарахування та невиплату підвищення до пенсій цій категорії громадян, оскільки такі виплати були передбачені лише Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік», а з 01.01.2008 року Пенсійним Фондом України проводилися усі виплати у відповідності до затвердженого бюджету України на 2008 рік.
При цьому, суд вважає такими, що не відповідають дійсності, посилання представника відповідача на те, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачці зазначеного підвищення пенсії за період з 09.07.2007 року по
01.01.2008 року, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання відповідача на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом до уваги не приймається.
Щодо визначення розміру надбавки до пенсії «дітям війни», яка повинна була сплачуватися їм за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, суд виходить з наступного.
Як було зазначено вище, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено виплату надбавки до пенсії цій категорії громадян у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому суд вважає хибними доводи представника відповідача про те, що, у відповідності до ч. 3 ст. 28 цього Закону, даний розмір мінімальної пенсії застосовується виключно до пенсій, що призначаються на умовах цього Закону, оскільки саме визначений частиною 1 статті 28 розмір мінімальної пенсії застосовується відповідачем при визначенні пенсій громадянам та їх призначенні.
Таким чином, положення ч. 3 ст. 28 цього Закону не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством України не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.
Так, Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» для осіб, які втратили працездатність, встановлено прожитковий мінімум: з 01 квітня - 406 гривень, з 01 жовтня - 411 гривень.
Згідно з ч. 2 ст. 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, з 01 квітня по 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Таким чином, відповідач повинен був підвищити пенсію починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в наступних розмірах:
за липень -
/(406 грн.+1 %)х30 %/:31х23 дня=123, 02:31x23=91, 27 грн.;
за серпень-вересень -
/406 грн.+1 %)з30 %/х2міс. =(410, 06х30 %)х2=246, 04 грн.;
за жовтень-грудень -
/(411 грн.+1 %)х30 %/х3міс. =415, 11 грн.х30 %х3=373, 59 грн.;
а всього за 2007 рік підлягає нарахуванню та виплаті надбавка у сумі: 91, 27+246, 04+373, 59=710, 90 гривень.
Щодо вимог позивачки по виплатам за 2008 рік, суд виходить з наступного.
Правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними, як і по вимогах за 2007 рік.
Так, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в наступній редакції: «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, у розмірі 470 гривень з січня по березень, з квітня по травень - у розмірі 481 гривня, з липня по вересень - у розмірі 482 гривні, з жовтня по грудень - у розмірі 4 98 гривень.
Таким чином, розмір надбавки, встановленої підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», яка підлягала нарахуванню та виплаті «дітям війни», складав, відповідно, з січня по березень - 47 гривень, з квітня по травень - 48, 10 гривень, з липня по вересень - 48, 20 гривень, з жовтня по грудень - 49, 80 гривень.
Як випливає з довідки № 887 від 07.05.2009 року (а.с. 10), наданої відповідачем, позивачці зазначена надбавка виплачувалася у повному обсязі протягом 2008 року у встановлених розмірах.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у новій редакції.
Таким чином, з 22.05.2008 року було відновлено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у первісні редакції.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача у період з січня по 22.05.2008 року були цілком законними, оскільки підстав для виплати підвищення «дітям війни» у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком у цей період були відсутні.
Однак, згідно до вище наведеного рішення Конституційного Суду України, з 22.05.2008 року відповідачем повинно було здійснюватися нарахування надбавки до пенсії «дітям війни» у розмірах та в порядку, встановленому первісною редакцією статті 6 Закону України «Про соціальний статус дітей війни».
Таким чином, відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачці підвищення пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року у наступних розмірах:
за травень -
(481 грн.х30 %):31х10=144, 3:31x10=46, 55 грн.;
за червень -
481 грн.х30 %=144, 3 грн.;
за липень-вересень -
(482 грн.х30 %)х3міс. =144, 6x3=433, 80 грн.;
за жовтень-грудень -
(498 грн.х30 %)х3міс. =149, 40x3=448, 20 грн.,
а всього за 2008 рік підлягало нарахуванню та виплаті підвищення у розмірі 1072, 85 грн.
Як вже було зазначено вище, у відповідності до наданої відповідачем довідки, позивачці проводилися нарахування та виплати підвищення до пенсі, за вирахуванням яких сума невиплачених позивачці коштів складає 730, 75 гривень.
При цьому суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачці, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 4 6 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Крім того, Пенсійний Фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний Фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені у встановленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування та перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного Фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на відповідне територіальне управління за місцем проживання позивачки Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області.
Щодо заявлених позивачкою вимог про стягнення з відповідача на її користь сплачену нею суму судового збору у розмірі 3, 40 гривень, згідно до наданої квитанції (а.с. 1), суд приймає до уваги те, що, у відповідності до п. 34 Декрету ОСОБА_2 Міністрів України "Про державне мито", органи Пенсійного Фонду України звільнені від сплати державного мита.
Таким чином, ці вимоги позивачки задоволенню не підлягають.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці надбавки до пенсії за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком є протиправними і тому у частині нарахування цієї виплати за зазначені періоди вимоги позивачці підлягають задоволенню. У іншій частині позову необхідно відмовити, оскільки інші вимоги позивачки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та не є законодавчо обгрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про соціальний захист дітей війни", ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. ст. 9-12, 17, 21, 158-163 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі Запорізької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» - задовольнити частково.
Визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України в Якимівському районі № 431-Ж/05 від 03.04.2009 року у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги — протиправною.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду в Якимівському районі Запорізької області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року - у розмірі 710 /сімсот десять/ гривень 90 копійок та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року - у розмірі 730 /сімсот тридцять/ гривень 75 копійок.
У іншій частині позовних вимог — відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Якимівський районний суд Запорізької області. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.