Справа № 2-а–51/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 квітня 2010 року                                                                       м. Городня

    Городнянський районний суд Чернігівської області у складі :

головуючого судді - Лиманської М.В.,

при секретарі – Грабовець К.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 19.01.2010 року звернулася в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області про визнання протиправною відмови відповідача щодо виплати їй соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. В позові ОСОБА_1 просила зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006 – 2008 роки в сумі 4471, 20 грн.

Позивач в позовній заяві зазначила, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року вона являється дитиною війни, оскільки народилася в 1935 році. Згідно статті 6 зазначеного Закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата підвищення до пенсії мала здійснюватись відповідачем, оскільки завданням останнього є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсії, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Всупереч положень ст. 22 Конституції України, пунктом 17 ст. 77, ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006-2007 р.р. відповідно. Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» положення статті 6 Закону, було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено.

Проте, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення, що призупиняли дію ст. 6 Закону, було визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ) та втратили свою чинність з дня їх ухвалення. Таким чином, відповідач був зобов’язаний здійснювати виплату належної позивачці допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2007 та 2008 роки.  Крім того, зупинивши Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону на 2006 рік, було порушено положення основного закону України, та на думку позивача, відповідач зобов’язаний здійснити нарахування державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків і за 2006 рік також.

В пункті 5.4 рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зазначено, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. Таким чином, відмова відповідача у здійсненні перерахунку та виплаті соціальної державної допомоги, на думку позивача, є незаконною, протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

Розмір підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» складає 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а мінімальна пенсія за віком, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає : з 1 січня – 350 грн., з 1 квітня – 359 грн., з 1 жовтня – 366 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає : з 1 січня – 380 грн., з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає : з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн. Загалом за 2006 - 2008 р.р. сума невиплаченої державної соціальної допомоги складає 4471, 20 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивачка в позові просить суд визнати відмову відповідача щодо виплати їй щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком – протиправною та зобов’язати відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 року в сумі 4471, 20 грн.

Ухвалою судді від 22 січня 2010 року відкрито провадження у зазначеній справі.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилася, в поданому до суду адміністративному позові просила розглянути позов без її участі через її вік та стан здоров’я, позов повністю підтримала.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області в судове засідання не з’явився, про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. Начальник управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області надав суду письмову заяву з проханням розглянути справу без участі представника відповідача в порядку письмового провадження. Позовні вимоги позивача не визнають, підтримують свої письмові заперечення. Просив відмовити в задоволенні позову з вказаних в запереченнях підстав, а також у зв’язку з порушенням строків позовної давності згідно ч. 2 ст. 99 КАС України за період 2006-2008 років.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її  відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що по даній справі сторони заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

В наданих суду письмових запереченнях на позовну заяву відповідач зазначив, що статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що фінансування забезпечення державних соціальних гарантій, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов’язання та платежі можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет чи рішенням про місцевий бюджет. Оскільки зміни до Державного бюджету України на 2006 р. та 2007 р. щодо фінансування зазначених в позові виплат не вносились, то дії управління Пенсійного Фонду України в Городнянському районі у разі призначення та виплати позивачу підвищення до пенсії, суперечили б Конституції України та Бюджетному кодексу України. Посилання позивача на ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є неправомірним, оскільки частиною третьою цієї статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсія або щомісячне довічне утримання підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, але дана норма не передбачає, яким саме органом, за рахунок яких саме коштів і джерел та в якому порядку здійснюється призначення та виплата підвищення до пенсії.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до висновку, що заявлений адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з положень ст. 100 КАС України.

    Законом України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-І від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки. Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.  При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Судом в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася 21 жовтня 1935 року в с.Ваганичі Городнянського району Чернігівської області і зареєстрована проживаючою в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії НК № 074949, виданим 16.05.1996 року ( а.с. 3 ).

ОСОБА_1 на підставі посвідчення № 128015, виданого 04.10.1995 року, являється пенсіонеркою та їй призначена пенсія за віком. При цьому остання у встановленому законом порядку віднесена до категорії – „дитина війни”, про що в посвідченні № 128015 мається відповідна відмітка ( а.с.4 ).

В зв’язку з цим, на позивачку поширюється дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” і вона як дитина війни має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Однак, вирішуючи позов про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці  щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни за 2006, 2007 та 2008 рік, суд прийшов до висновку, що у цій частині позов не підлягає задоволенню, враховуючи вимоги ст. 100 КАС України, так як позивачкою пропущений строк звернення до адміністративного суду, і на цьому наполягає сторона відповідача.

Вирішуючи питання, щодо пропущення позивачкою строку звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права у 2006-2008 роках, на чому наполягає сторона відповідача, суд прийшов до висновку, що позивачка зазначений у ст. 99 КАС України строк звернення до суду порушила, оскільки вона  в період з 2006 року по  2008 рік щомісячно отримувала пенсію і повинна була знати про своє порушене право. Жодних доказів, які б спростовували даний факт та підтверджували поважність причин пропущення строку звернення до суду позивачка суду не надала, а тому річний строк звернення до суду повинен обчислюватись відповідно з початку 2006, 2007 та 2008  років.

Відповідно до положень ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

    Керуючись ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-І від 18.11.2004 року, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст. ст. 6, 8-12, 70, 71, 86, 94, 99-100, 122, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни – відмовити у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду .

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про оскарження і поданням після цього протягом 20 днів скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

      Суддя :                                                                                                 М.В. Лиманська