Справа № 2-77

2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2010 року                                              с. Покотилівка

    Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Назаренко О.В.,

за участі секретаря Шевчук А.В.,

адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, перерозподіл ідеальних часток у праві спільної часткової власності,  визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, поділ домоволодіння і встановлення порядку користування земельною ділянкою,

УСТАНОВИВ:

    ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на частину будинку і виділення своєї частки 3.03.1998 року. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26.12.2003 року вимоги позивача були задоволені. Ухвалою судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 28.04.2004 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Судової плати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 листопада 2006 року зазначені судові рішення скасовані і справу направлено на новий розгляд.

    При новому розгляді справи відповідно до Ухвали Судової плати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 листопада 2006 року судом притягнуто до участі у справі в якості співвідповідача Мереф’янську міську раду Харківського району Харківської області як власника земельної ділянки, на якій розташовані спірні об’єкти нерухомого майна. 11.06.2009 року позивачем були уточнені позовні вимоги. З урахуванням раніше заявлених вимог, від розгляду яких позивач не відмовився і не просив залишити такі вимоги без розгляду, остаточні позовні вимоги позивача полягають у наступному. Позивач просить суд визнати за ним право спільної часткової власності на 824/1000 частини домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на житловий будинок «Л-1» з напівпідвалом «пнд», верандою «Л», 8,84 м. огорожі № 1, огорожу № 2, ворота № 3, колонку «К», сарай «Г», погріб «Д», вбиральню «Р», гараж «М», погріб «П», погріб «В», сарай «Ж», виділити йому з жилого будинку АДРЕСА_1 під літ. «А-1» жилі кімнати 1-4,1-3,кухню 1-2, веранду «а-1»ґанок «а-2», а також провести поділ земельної ділянки за 2-м варіантом будівельно-технічної експертизи, виділивши йому в користування 2743,5 кв. м.

    В судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги і пояснив суду, що просить визнати за собою право власності на виконані ним прибудови, надвірні будівлі і новий будинок, в зв’язку з чим просить змінити ідеальні частки співвласників, визначити порядок користування нерухомим майном і земельною ділянкою при будинку за 2-м варіантом судової будівельно-технічної експертизи № 1064 від 31 березня 1998 року, пояснивши що такий варіант забезпечує найбільшу ізоляцію між співвласниками.

    Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, але в подальшому в судові засідання не з’явилась, причин неявки суду не повідомила, тому суд закінчив розгляд справи за відсутності відповідача і представника відповідача.

    Мереф’янською міської радою Харківського району Харківської області подана суду заява про розгляд справи за відсутності представника ради.

    Вислухавши в судовому засіданні пояснення позивача і представника позивача, дослідивши надані суду докази, судом встановлено наступне.

    Відповідно до довідок Харківського міжміського бюро технічної інвентаризації № 11297 від 15.05.1997 року житловий будинок літ. «А-1», розташований в АДРЕСА_1 зареєстровано в 1/2 частині за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 1-ю Державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області від 22.07.1996 року реєстровий № 3-3621 і в 1/2 частині за ОСОБА_2  на підставі договору дарування, посвідченого 1-ю Державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 20.11.1971 року реєстровий № 3139 і договору дарування, посвідченого Мереф’янською держнотконторою 6.04.1948 року реєстровий № 11894. Житловий будинок «Л-1» в експлуатацію не прийнятий, право власності не оформлено. Але відповідно до акту від 21.05.1997 року Будинок «Л-1, л, л1» а також надвірні будівлі гараж «М», погріб «П», сараї «Е,Д,Ж», вбиральня «У» прийняті в експлуатацію.

    Рішенням Мереф’янської міської ради Харківського району Харківської області від 12 серпня 1997 року № 25/751 протокол № 10 позивачу ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні заяви про оформлення за ним права власності на 2-й будинок відмовлено з тих підстав, що другий співвласник будинку не надав своєї згоди і встановити власника неможливо. Не надано таких доказів позивачем і при розгляді справи у суді. Крім того, як вбачається із зазначеного рішення ці будівлі є самовільними, що також зазначено в ухвалі Верховного Суду України від 1 листопада 2006 року. За таких обставин, відповідно до вимог ст. 376 ч. 3 ЦК України право власності на самовільно зведене нерухоме майно може бути визнано за особою, що здійснила самовільне будівництво за умови відведення земельної ділянки у встановленому законом порядку під уже зведене нерухоме майно. Як зазначив суд, позивач не надав доказів того, що саме позивач побудував самовільні споруди будинок «Л-1, л, л1» а також надвірні будівлі гараж «М», погріб «П», сараї «Е,Д,Ж», вбиральню «У» і не надав доказів того, що під самовільно зведене нерухоме майно йому відведена земельна ділянка у встановленому законом порядку.

    Крім того, згідно зі ст. 119 ЦК України 1963 року підставою для зміни часток у спільній власності на житловий будинок може бути  лише збільшення учасником спільної часткової власності за свій рахунок корисної площі будинку шляхом прибудови, надбудови, проведеної за згодою решти учасників і у встановленому порядку. Спорудження ж учасником спільної власності на житловий будинок з відповідного дозволу господарських будівель створює для нього право власності на них, проте це не є підставою для зміни розміру часток у власності на будинок. Доказів того, що позивач за свій рахунок за згоди відповідача у встановленому законом порядку збільшив корисну площу будинку «А-1» - суду не надано.

    Із зазначеного суд приходить до висновку, що підстави для визнання права власності за позивачем на самовільно зведені будинок «Л-1» з напівпідвалом «пнд», верандою «Л», 8,84 м. огорожі № 1, огорожу № 2, ворота № 3, колонку «К», сарай «Г», погріб «Д», вбиральню «Р», гараж «М», погріб «П», погріб «В», сарай «Ж» - відсутні за недоведеністю побудови цих споруд позивачем і відсутності виділення у встановленому законом порядку позивачу земельної ділянки під уже зведене нерухоме майно, і відсутні підстави для перерозподілу ідеальних часток у будинку літ. «А-1», оскільки не доведено збільшення позивачем корисної площі цього будинку, яке дає підстави для перерозподілу ідеальних часток.

    Позовні вимоги про встановлення порядку користування житловим будинком і надвірними будівлями не підлягає задоволенню, оскільки всі варіанти всіх проведених по справі судових експертиз не враховують порядок користування будинком, надвірними будівлями і земельною ділянкою, який був визначений рішенням народного суду Харківського району Харківської області від 3 травня 1961 року та ухвали Харківського обласного суду від 24 травня 1961 року. Суд вважає, що зазначені судові рішення обов’язкові для позивача і відповідача з таких підстав.

    Рішення народного суду Харківського району Харківської області від 3 травня 1961 року ухвалено по справі за позовом ОСОБА_5 і ОСОБА_2 до ОСОБА_6, змінене ухвалою обласного суду. Цими рішеннями виділені в користування позивачам і відповідачу відповідні приміщення у будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 і встановлено порядок користування земельною ділянкою. Позивач ОСОБА_2 був стороною у цій справі, а потім отримав у дар від співпозивача ОСОБА_5 його частину будинку за договором дарування посвідченого 1-ю Державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області 20.11.1971 року реєстровий № 3139, а відповідач ОСОБА_4 отримав у спадщину частину будинку, що належала ОСОБА_6. Тому суд вважає, що сторони по цій справі повинні користуватися тими приміщеннями, що були виділені за зазначеними рішеннями.

Це стосується і порядку користування земельною ділянкою при будинку. Так відповідно до ст. 90 ЗК Української РСР в ред. 1970 року визначено, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі. Крім того, відповідно до ст. 91 ЗК Української РСР в ред. 1970 року передбачено, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру  часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за особою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Тому для сторін по справі є обов’язковим порядок користування земельною ділянкою, визначений народного суду Харківського району Харківської області від 3 травня 1961 року та ухвали Харківського обласного суду від 24 травня 1961 року.

    З наведеного суд приходить до висновку, що вимоги позивача про встановлення нового порядку користування будинком і земельною ділянкою є безпідставними.

    Таким чином, судом встановлено, що відсутні підставі для визнання за позивачем права власності на самовільно зведені будинок і надвірні будівлі, відсутні підставі для перерозподілу часток у спільній частковій власності, а вимоги про встановлення нового порядку користування житловим будинком літ. «А-1» і земельною ділянкою є безпідставними. За таких обставин суд повністю відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог і на підставі ст. 88 ЦПК України відносить судові витрати за його рахунок.

    Керуючись ст. ст. 10,11,60,61,88,212-215 ЦПК України, ст. 119 ЦК України в ред. 1963 року, ст. 376 ч. 3 ЦК України, ст. ст. 90,91 Земельного Кодексу УРСР в ред. 1970 року, суд

ВИРІШИВ:

    ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог – повністю відмовити.

    Судові витрати, понесені ОСОБА_2 – віднести за його рахунок.

На рішення суду може бути подано заяву про апеляційне оскарження протягом десяти днів  з дня проголошення рішення суду а також, апеляційну скаргу на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в апеляційний суд Харківської області через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано.

Якщо було подано таку заяву, але апеляційна скарга не була надана в строк, встановлений  ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя:                                     Назаренко О.В.