УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21   жовтня 2008  року колегія  суддів судової палати  у  цивільних справах
апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді     Малахової Н.М.

суддів:     Жизневської А.В., Широкової Л.В.

при секретарі

судового засідання     Кульчицькій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Малинська промислово-фінансова компанія" та ОСОБА_2 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 10 липня 2008 року у справі за позовом ТОВ „Малинська промислово-фінансова компанія" до ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків,

встановила:

У березні 2008 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 22 квітня 2004 року між ВАТ „Державний ощадний банк України" та відповідачкою було укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала 25000 грн. під 22% річних строком на 5 років. Зазначав, що у відповідності до договору про заставу рухомого майна позивач є майновим поручителем по зобов'язанням відповідачки. Оскільки, ОСОБА_2 не виконувала умови кредитного договору, то 9 серпня 2005 року було вчинено виконавчий напис відносно майна, що перебувало у заставі. У зв'язку з цим, позивач змушений був погасити замість відповідачки наявну заборгованість на суму 31689 грн. 14 коп., сплатити 303 грн. за вчинення виконавчого напису. Тому, просив понесені ним збитки стягнути з відповідачки на його користь. Крім цього, просив стягнути 8708 грн. 82 коп. компенсації у зв'язку з інфляцією та 3% річних від простроченої суми.

У процесі розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 30792 грн. 59 коп., компенсацію у зв'язку з інфляцією в розмірі 9179 грн. 54 коп., 3% річних від простроченої суми в розмірі 1330 грн. 15 коп., витрати за вчинення виконавчого напису.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 10 липня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 30792 грн. 59 коп., 307 грн. 88 коп. витрат по оплаті судового збору, 22 грн. 20 коп. витрат по оплаті   інформаційно-технічного   забезпечення   розгляду   справи.   У   решті
позову відмовлено за безпідставностю.    

У апеляційній скарзі ТОВ „Малинська промислово-фінансова компанія", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволені позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов щодо і стягнення на користь позивача компенсації у зв'язку з інфляційними процесами та 22% річних за користування грошовими коштами. Апелянт зазначає, що суд повинен був застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст. 536, 625, 1050 ЦК України.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. Зазначає, що кредитний договір є недійсним, оскільки коштами користувався позивач, а не вона. Крім того, зазначає, що суд не перевірив чи дійсно позивач сплатив заборгованість та чи правильно було нараховані штрафні санкції та пеню. Вказує, що сплив строк позовної давності по сумам 6455 грн. 85 коп. та 91 грн. 47 коп.

Апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 22 квітня 2004 року між ВАТ „Державний ощадний банк України" та відповідачкою було укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав відповідачці кредит на суму 25000 грн. строком до 21 квітня 2009 року. 26 квітня 2004 року для забезпечення вказаного договору між банком та позивачем і відповідачкою було укладено договір застави рухомого майна. Оскільки відповідачка не виконувала умови договору кредиту, то нотаріусом було вчинено виконавчий напис з пропозицією звернути стягнення на майно позивача для погашення заборгованості в розмірі 24227 грн. 67 коп. У зв'язку з цим позивач погасив наявну за договором кредиту заборгованість на суму 30792 грн. 49 коп., що підтверджується довідкою банку (а.с. 88).

У відповідності до положень ч.3 ст. 26 Закону України „Про заставу", якщо застоводавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов'язання з метою запобігання звернення стягнення на предмет застави.

Задовольняючи позов частково, суд дійшов правильного висновку, що позивач як майновий поручитель виконав зобов'язання ОСОБА_2 перед банком і у відповідності до ст. 514 ЦК України до позивача перешли права первісного кредитора.

Тому, суд обґрунтовано стягнув на користь позивача з відповідачки погашену ним суму кредиту, відсотки по кредиту та штрафні санкції.

Крім того, суд обґрунтовано відмовив у решті позову щодо стягнення інфляційної компенсації та 3% річних, які на думку позивача, підлягали стягненню на його користь у відповідності до положень ст. 625 ЦК України.

Вимоги вказаної статті щодо стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% процентів річних від простроченої суми не розповсюджуються на спірні правовідносини, які випливають з договору про заставу рухомого майна (майнової поруки).

Згідно положень ст. 514 ЦК України до відповідача перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, оскільки інше не встановлено договором про заставу, який було укладено сторонами.

З   п.   З.2.2.   цього   договору   слідує,   що   заставодавець,   як   майновий поручитель має право звернутися з регресними вимогами про відшкодування заподіяних збитків.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не впливають на правильність прийнятого судом рішення. Зокрема, доводи апелянта ТОВ „Малинська промислово-фінансова компанія" про те, що на користь позивача з відповідачки підлягали до стягнення проценти за користування чужими коштами є безпідставними, оскільки вона не використовувала грошові кошти позивача у власних потребах. За таких обставин, вимоги ст. 536 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини. Є також безпідставними доводи апелянта ОСОБА_2 щодо пропуску строку позовної давності, оскільки у відповідності до ч.6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів-

ухвалила:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю „Малинська промислово-фінансова компанія" та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 10 липня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення із цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Справа № 22 ц/1840     Головуючий у суді 1-ї інст. Тимошенко А.О.

Категорія 27     Доповідач- Малахова Н.М.