ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30  вересня  2008  року  колегія  суддів  судової  палати  у  цивільних  справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді:     Філатової Е.В.

Суддів:     Любобратцевої Н.І., Чистякової Т.І.

При секретарі:     Войциховській Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом , ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя та Міністерства праці та соціальної політики АР Крим про стягнення недоплаченої суми щорічної грошової допомоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 16 січня 2007року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя та Міністерства праці та соціальної політики АР Крим про стягнення про стягнення недоплаченої суми щорічної грошової допомоги, яка виплачується йому як інваліду війни 2 групи відповідно до вимог ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005-2007роки у сумі 7756грн.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він є інвалідом війни 2 групи. Відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому, як учаснику бойових дій, щорічно повинна надаватись разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком у 2005 році складав 332грн, у 2006році - 359 грн, у 2007 році - 406 грн. Він мав отримати у  2005році допомогу у розмірі 2656 грн, у 2006 році- 2872грн, у 2007році - 3248грн. Проте вказана щорічна грошова допомога йому була виплачена у 2005 і 2006 році у сумі по 330 грн, а у 2007році у сумі 360 грн. У зв'язку з чим він просить стягнути з відповідачів недоплачені суми за 2005 рік у розмірі 2326 грн, за 2006р у розмірі 2542 грн, за 2007р у розмірі 2888грн, а всього 7756грн.

Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що виплата одноразової щорічної допомоги здійснювалась в рамках державного фінансування в межах, встановлених Законом України „Про державний бюджет" на відповідні роки.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову і ухвалити нову постанову про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні є обов'язковими до виконання на всій територій України.

Справа №22-а-5033/08     Головуючий в першій

інстанції, суддя - Адаменко О.Г. Доповідач, суддя - Чистякова Т.І.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і представника відповідача, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що розмір щорічної допомоги, виплаченої позивачу у 2005, 2006, 2007 роках, на час її виплати відповідав вимогам законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки, оскільки Рішення Конституційного Суду України прийнято 09.07.2007року, тобто після виплати вказаних сум позивачу.

З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом війни 2 групи ( посвідчення а.с.4).

Згідно зі ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова допомога в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Статтею 34 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 2 групи - 330 гривень.

Статтею 30 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни 2 групи - 330 гривень.

Статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007рік» встановлено, що сума виплати щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни 2 групи у 2007році складає 360грн.

Статтею 28 Закону України про «Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.     .

Статтею 63 Закону «Про Державний бюджет України на 2005 рік» прожитковий мінімум з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлений у розмірі 332грн.

Статтею 65 Закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлений у розмірі 359грн.

Статтею 62 Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлений у    розмірі 406грн.    

Відповідачем з посиланням на паспорти бюджетних програм, якими визначаються категорії одержувачів допомоги, і встановлені на відповідні роки розміри допомоги, було виплачено позивачу щорічну разову допомогу: у 2005 році - 330 гривень, у 2006 році -330 гривень; у 2007 році - 360 гривень.

Колегія суддів вважає, що права позивача на отримання гарантованих державою виплат порушені з боку місцевого органу виконавчої влади, тому що відсутність коштів не може бути підставою для невиплати встановленої законом щорічної разової допомоги.

При цьому суд апеляційної інстанції виходить з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень Законів України „Про Державний бюджет України" у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян, і вказував, що практика ревізування пільг, компенсацій і гарантій триває.

Рішенням Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року по справі № 1-27/2004 за конституційним поданням 54 народних депутатів України (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 44 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік", якими встановлено розмір щорічної разової допомоги.

Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив, що зменшення розміру допомоги статтею 44 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік" суперечить вимогам статті 2 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно з якою права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни (частина друга); нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними (частина третя).

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007року стаття 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007рік» також визнана такою, що не відповідає Конституції України ( є неконституційною)

За таких обставин, колегія суддів вважає, що положення Законів України „Про Державний бюджет України" на 2005, 2006, 2007 роки, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина 3 статті 22 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції „Кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.»

При розгляді справи „Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату набавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення частини 1 статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тобто, посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов'язків, не повинні прийматися до уваги.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату щорічної разової допомоги інваліду війни другої групи до Дня Перемоги є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач, який є інвалідом війни другої групи, має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає апеляційну скаргу обгрунтованою, а постанову суду підлягаючою скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про стягнення на користь позивача щорічної разової допомоги у розмірі, встановленому Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту" , з урахуванням частково виплаченої суми.

Оскільки функції виплати щорічної разової допомоги покладені на Управління праці та соціального захисту населення, то колегія суддів вважає, що недоплачену суму слід стягнути саме з Управління праці та соціального захисту населення Залізничного району м. Сімферополя. За таких обставин в позові до другого відповідача - Міністерства праці та соціальної політики АР Крим слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись статтями 195,  198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 16 січня 2008року скасувати. Ухвалити нову постанову. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Залізничного району м. Сімферополя на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги, встановленої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2005, 2006, 2007роки у сумі 7756грн. В задоволенні позову до Міністерства праці та соціальної політики АР Крим відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.    Постанова може бути оскаржена протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.