УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року жовтня місяця 08 дня Колегія суддів судової палати у ци-
вільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Дралла І.Г..
суддів- Іващенко В.В.,
Шаповалової О.А., при секретарі - Постіковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 04 червня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Пансіонат «Море» про зміну формулювання звільнення, скасування наказів, стягнення незаконно утриманих сум, стягнення компенсацій за невикористану відпустку. матеріальної та вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі і моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
27.03.2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Пансіонат»Море» про зміну формулювання звільнення, скасування наказів, стягнення незаконно утриманих сум, стягнення компенсацій за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі і моральної шкоди, які в подальшому вточ-нив. Свої вимоги мотивував тим, що з 14 березня 2005 року по 07 грудня 2006 року він працював в пансіонаті „Море" на посаді начальника служби безпеки. За час його роботи відповідачем неодноразово порушувались його трудові права. Зокрема, наказом № 222/1 від 04.09.2006 року у зв'язку з встановленою недостачею за наслідками інвентаризації по актам від 22.08.2006 р. з нього був утриманий середній місячний заробіток у розмірі 2343,04 грн. Він вважав, що недостача відбулася з вини відповідача, який не створив належні умови для зберігання матеріальних цінностей, просив стягнути утриману з нього суму. Наказом № 238/1 від 18 вересня 2006 року з нього було утримано 258 грн. 80 коп. за недостачу мультимедійного проектора. Також вважав дане стягнення необгрунтованим з тих же підстав, а тому просив стягнути з відповідача утриману суму. Крім того, позивач працював за сумісництвом на посаді завідуючого господарством з 18.06.2005 р. по 05.04.2006 p., проте за цей час йому не була надана відпустка за роботу за сумісництвом, і тому йому підлягає виплаті компенсація в сумі 475 грн. Також, на думку позивача, йому підлягає виплаті компенсація за 4 дні додаткової оплачуваної відпустки, що надається згідно з додатком № 6 до п. 19 колективного договору, у сумі 100 гривень. Вважав, що йому не виплачена одноразова матеріальна допомога у розмірі 300 грн.. що надається згідно з п. 6.2.1. Колективного договору у зв'язку з лікуванням. Просив стягнути з відповідача середній заробіток за період з 07.12.2006 р. по 10.12.2007 р. в сумі 28418,80 грн. за час затримки боргу по заробітній платі. Крім того, просив змінити формулювання підстав для звільнення, мотивуючи вимоги тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем його прав він звертався із заявою про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України, а був звільнений за п.1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. У зв'язку з цим просив стягнути з відповідача
Справа № 22-ц-6366/2008 р.
Головуючий у пертій інстанції - Лантратова А.І.
Доповідач- Шаповалова О.А.
вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України в сумі 7029,12 коп., а також моральну шкоду в розмірі 20000 грн.
Рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Пансіонат «Море» про зміну формулювання звільнення, скасування наказів, стягнення незаконно утриманих сум, стягнення компенсацій за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі і моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права. Вважає, що суд не вивчив і не дав належної оцінки наказам, якими проведено стягнення із заробітної плати апелянта, а також посадовій інструкції. Крім того, вважає, що суд не застосував норми КЗпП України, які підлягали застосуванню.
У запереченнях на апеляційну скаргу ВАТ „Пансіонат „Море" просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача. позивача ОСОБА_2, який підтримав апеляцію, представника пансіонату «Море», яка заперечувала проти задоволення апеляції і вважала рішення суду законним та обгрунтованим, розглянувши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 04 червня 2008 року - таким, що не обхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки наявність боргу по заробітній платі у підприємства перед ОСОБА_2 не встановлена, у відшкодування матеріальної шкоди стягнення з нього проведені не в повному обсязі спричиненої шкоди, а лише у розмірі середнього заробітку, тому його права не порушені і позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ці висновки суду, який вирішив спір, колегія суддів апеляційного суду визнає правильними, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та наявним по справі доказам, які були досліджені і оцінені судом відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з ВАТ Пансіонат „Море" з 14.03.2005 р. до 07.12.2006 р. та займав посаду начальника служби безпеки (а.с. 7. 19).
Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем на позивача на підставі його заяви наказом № 86 від 17.06.2005 р. було покладено виконання обов'язків завідуючого господарством на час відсутності основного працівника з доплатою до посадового окладу у розмірі 0,75 ставки (а.с. 71).
Наказом № 63 від 05.04.2006 р. доплата за виконання обов'язків завідуючого господарством на підставі заяви ОСОБА_2 була скасована (а.с. 72).
Наказом № 339 від 07.12.2006 р. він був звільнений на підставі його заяви, згідно зі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 20).
Згідно з наказом № 82/1 від 14.06.2005 р. ОСОБА_2 були передані матеріальні цінності в підзвіт на підставі акту прийому-передачі (а.с. 117). Крім того, позивач отримував та передавав матеріальні цінності по накладним, засвідченим його особистим підписом (а.с. 44-53). Факти отримання матеріальних цінностей позивач не оспорював.
Відповідно до п. 2.1. посадової інструкції завідуючого господарством ОСОБА_2 повинен був забезпечувати зберігання матеріальних цінностей, майна та обладнання підприємства (а.с. 118).
Під час контрольної перевірки інвентаризації цінностей, яка проводилася 22-31 серпня 2006 року, на підставі актів перевірки у відповідача було встановлено недостачу матеріальних цінностей (а.с. 42-43). Належних доказів того, що недостача виникла по причині незабезпечення адміністрацією пансіонату „Море" умов для зберігання матеріальних цінностей, позивач не надав.
Наказом № 222/1 від 04.09.2008 р. у зв'язку з виявленою недостачею матеріальних цінностей з ОСОБА_2 проведено стягнення із його заробітку у відшкодування спричиненої шкоди у розмірі середньомісячного заробітку (а.с. 8).
Згідно з довідкою № 304 від 19.07.2007 р. розмір середньомісячного заробітку на момент покладення на позивача матеріальної відповідальності згідно з наказом № 222/1 від 04.09.2008 р. складав 2343 грн. 04 коп. Саме в такому розмірі було проведено утримання із заробітку ОСОБА_2 (а.с. 87).
Відповідно до ч. 1 ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Отже, оскільки ОСОБА_2 був особою, відповідальною за збереження матеріальних цінностей, прийнятих у підзвіт, та через неналежне виконання ним посадових обов'язків пансіонату „Море" було спричинено матеріальну шкоду, відповідач, звертаючи стягнення на заробітну плату позивача, діяв в межах повноважень, наданих йому ч. 1 ст. 136 КЗпП України. При цьому строки проведення стягнення, передбачені ч. 2 ст. 136 КЗпП України, порушені не були, оскільки недостача була виявлена 21-30 серпня 2007 року, наказ про стягнення був виданий 04.09.2006 p., а стягнення проведено із заробітної плати ОСОБА_2 за вересень та жовтень. За таких обставин суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, що оскільки розмір проведених утримань із заробітної плати ОСОБА_2 відповідає ст. 132 КЗпП України, то зазначеним стягненням його трудові права не порушені. Тобто, доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
Щодо доводів апеляції про необгрунтоване притягнення позивача до матеріальної відповідальності у сумі 258, 80 грн. за незабезпечення зберігання мультимедійного проектору, то судом першої інстанції ці доводи перевірялися. Було встановлено, що викрадення проектору стало можливим через невиконання працівниками служби охорони своїх посадових обов'язків - невключения сигналізації на другому поверсі ресторану „Кастель". у якому знаходився проектор, та відсутність належного контролю з боку начальника служби охорони. Колегія суддів вважає такі висновки правильними, оскільки згідно з посадовою інструкцією начальника служби охорони до його посадових обов'язків належить контроль за виконанням посадових обов'язків служби охорони та виконанням ними наказів (а.с. 129 зв.). Притягнення до матеріальної відповідальності позивача відповідачем було здійснено на підставі наказу № 238/1 від 1 8.09.2006 р. (а.с. 11). Сума стягнення - 258, 80 грн. не перевищує розмір середньої заробітної плати позивача. Порядок і строки відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої з вини позивача та інших працівників служби охорони, передбачені ст. 136 КЗпП України, порушені не були. Отже, і в цій частині колегія суддів доводи апеляції вважає неспроможними.
На думку колегії суддів, доводи апелянта відносно ненарахування йому оплати за надурочні роботи на увагу не заслуговують. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Як вбачається із матеріалів справи, в судовому засіданні позивач вимог щодо стягнення оплати за надурочні роботи не заявляв, а ставив питання про те, що він належить до категорії працівників з ненормованим робочим днем, які мають право на додаткову відпустку (позовна заява, а.с. 3. абз. 4). Проте, у переліку професій і посад працівників з ненормованим робочим днем, який є додатком до колективного договору (а.с. 63). посада начальника служби безпеки не зазначена. Ці доводи позивача були проаналізовані судом першої інстанції та отримали належну оцінку у рішенні суду.
Щодо доводів позивача про лист заступника Головного інспектора труда АР Крим від 10.09.2007 р. № 02/2080, підготованого за результатами перевірки заяви ОСОБА_2 про допущені відносно нього порушення (а.с. 174), то колегія суддів ставиться до них критично. Так, позивач посилається на те, що не був своєчасно ознайомлений з наказами про покладення на нього матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну його винними діями, та що розмір відрахувань із його заробітку перевищив розміри, передбачені ст. 128 КЗпП України. Однак, на думку колегії суддів, ці обставини носять формальний характер. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. За таких обставин зазначені доводи позивача не можуть бути підставами для скасування наказів, виданих адміністрацією відповідача в передбачених ст.ст. 127 та 136 КЗпП України межах повноважень, та для повернення позивачу ОСОБА_2 коштів, стягнутих з нього у відшкодування заподіяної шкоди.
Отже, колегія суддів вважає, що суд розглянув спір в межах заявлених вимог і зробив правильні висновки по справі. Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, у апеляції не міститься, у зв'язку з чим підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і за
лишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додер
жанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з рішенням суду, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхиляє, як безпідставну.
Керуючись ст.ст. 303. 304. 307. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 04 червня 2008 року - відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 04 червня 2008 року - залишити
без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанцїї.