Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

15 квітня 2010 року                                                                          м.Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду  Хмельницької області

                                    в складі:     головуючого-судді     Ярмолюка О.І.,

          суддів            Юзюка О.М.,     Власенка О.В.,

                                                    при секретарі     Дідик А.Б.,      

    з участю     позивачки     ОСОБА_1,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому про стягнення підвищення до пенсії та спонукання до його виплати на майбутнє із апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року,

встановила:

    У жовтні 2009 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому (далі – УПФ) про стягнення підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (далі – Закон № 2195-ІV) за період з 1 січня 2006 року до 1 жовтня 2009 року в сумі по 4788 грн. 30 коп. кожному. Окрім того, позивачі просили зобов’язати УПФ в подальшому здійснювати виплату вказаного підвищення у належному розмірі. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначили, що мають статус дітей війни і у 2006-2009 роках УПФ не виплачувало їм підвищення до пенсії у розмірі, який визначений законом.

           Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року позов задоволено частково. Цією постановою визнано протиправними дії УПФ щодо невиплати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону № 2195-ІV за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року. Також зобов’язано УПФ провести нарахування та виплату позивачам підвищення пенсії за вказаний період у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

           Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що з 9 липня 2007 року (з часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007) до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року (з часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) до 31 грудня 2009 року позивачам не виплачувалось підвищення до пенсії як дітям війни у належному розмірі.  

           В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому УПФ зазначило, що підвищення до пенсії виплачено позивачам у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань, а суд безпідставно не взяв до уваги, що положення  ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про мінімальний розмір пенсії за віком не застосовуються при обрахунку підвищення до пенсії дітям війни. Також УПФ вказало, що ОСОБА_2,    ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 пропустили річний строк звернення до суду з вимогами щодо невиплати підвищення до пенсії за 2007 рік і це є підставою для відмови в позові.  

    Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому відсутні підстави для її скасування.

    Інші сторони, які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з’явилися.

           Заслухавши учасницю процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

           Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

           Встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 є громадянами України, яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1 Закону        № 2195-ІV вони мають статус дитини війни.

    У 2008-2009 роках позивачі отримували підвищення до пенсії: з 1 січня 2008 року – 47 грн., з 1 квітня 2008 року – 48 грн. 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп., з 1 жовтня 2008 року до 1 жовтня 2009 року – 49 грн. 80 коп. Окрім того, ОСОБА_2 як інвалід ІІІ групи отримував таку доплату у 2007-2008 роках: з 1 січня 2007 року – 19 грн., з 1 квітня 2007 року – 20 грн. 30 коп., з 1 жовтня 2007 року до 1 квітня 2008 року – 20 грн. 55 коп. У 2006 році позивачам не виплачувалось підвищення до пенсії.

    Дані обставини підтверджуються паспортами громадянина України та пенсійними посвідченнями на ім’я позивачів і довідками щодо їх статусу та розміру виплаченого підвищення до пенсії.

    Частиною 2 статті 8 і частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (у редакції на час набрання ним чинності – 1 січня 2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію вказаної норми.

    Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року № 3367-ІV пункт 17 статті 77 виключено і статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

    Після набрання чинності цим Законом (2 квітня 2006 року) стаття 6 Закону №2195-ІV знову почала діяти.

    Протягом 2006 року Кабінет Міністрів України не приймав рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

    Встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, внаслідок чого дані соціальні виплати у тому році не проводились обґрунтовано.

    Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-ІV, а статтею 111 цього Закону було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

    Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення ст.ст. 71 п. 12, 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України. Ці норми діяли з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року і у відповідності до ст. 152 ч. 2 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Після цього відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV.

    Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2195-ІV і статтю 6 викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

    Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року                   № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.

    З того часу відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV у попередній редакції. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ці положення не змінювались.

    Отже, з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до цього часу особи, які набули статусу дитини війни, мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невиплату позивачам підвищення до пенсії у належних розмірах за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року.

    Доводи УПФ щодо правомірності своїх дій при нарахуванні та виплаті вказаного підвищення в межах бюджетних асигнувань є безпідставними.

           Відсутність бюджетного фінансування доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону № 2195-ІV, не може бути причиною невиконання покладених на УПФ зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

    Посилання УПФ на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначаються розміри підвищення до пенсії дітям війни (п. 8), не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана постанова суперечить положенням Закону № 2195-ІV, який має вищу юридичну силу.

    Також судом правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV.

    На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

    В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

    Таким чином, при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

    Є безпідставними ствердження УПФ і щодо пропущення позивачами строку звернення до суду з адміністративним позовом.

    Частинами 1 і 2 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

    У відповідності до ст. 46 ч. 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

    В силу частини 6 Прикінцевих положень до вказаного Закону до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Частиною 2 статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

    Таким чином, річний строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, у даному випадку не застосовується.

    Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

           Постанова суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

           Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів  

ухвалила:

           Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому відхилити.

           Постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2009 року залишити без змін.

           Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

                     Головуючий: /підпис/                            Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду                                    О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – Вознюк С.О.                           Справа № 22ц – 941

Доповідач – Ярмолюк О.І.                                                                Категорія 57