Справа №22ц-1848/10р                         Головуючий 1 інстанції:

Категорія -                                                                                             Туренко С.І.

Доповідач – Іванова І.П.                          

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

21 квітня 2010р.         Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

                                                  головуючого – Іванової І.П.

                                                                              Суддів:Коротенко Є.В., Украінцевої Л.Д.                    

                                                                                      при секретарі  –  Плотнікові Д.В.                

            розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5  на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01.02.2010р. у справі за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина, -

в с т а н о в и л а:

15.06.2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають повнолітнього непрацездатного сина – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з нею.

Оскарженим рішенням позов задоволено частково.

Суд стягнув з відповідача аліменти  у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 16.09.2009 року.

Не погодившись із рішенням, ОСОБА_4  подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення, як постановлене у порушення норм процесуального права, відмінити і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її  вимоги  у  повному обсязі.

ОСОБА_5 просить рішення  скасувати та відмовити позивачці  у  позові. Апелянт ОСОБА_5  вважає, що суд  не дав  оцінку тій обставині, що  він  добровільно   допомагає  своєму  сину.

Суд  першої  інстанції  встановив  наступні обставини. Шлюбні  відносини між сторонами  припинені. Непрацездатний син, якому встановлена  друга  група  інвалідності з дитинства, проживає с позивачкою. Відповідач проживає  окремо,  отримує  пенсію  та  зарплату.

    Заслухавши доповідача, вислухавши  сторони, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів вважає апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню з наступних  підстав.

            Частково задовольняючи позов ОСОБА_4,  суд  першої  інстанції виходив  з того, що сукупний  дохід відповідача дозволяє  йому давати  допомогу своєму  дорослому  непрацездатному  сину.

            Такого  висновку суд  дійшов  обґрунтовано.

            Відповідно до ст.198 СК України батьки  зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку,  сина,  які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

            Згідно свідоцтва  про народження, син  сторін, ОСОБА_6 народився 30 квітня 1989р.(а.с.6), згідно  довідки МСЕК 124172 від 04.06.2009р. ОСОБА_6 встановлена 2 група  інвалідності з дитинства безстроково, життєва діяльність різко обмежена (а.с.8) Згідно довідки управління Пенсійного Фонду України   в м.Сєвєродонецьку Луганської  області (а.с.78), відповідач ОСОБА_5  отримує пенсію  у розмірі 5797,32 щомісяця,  а  заробітну  плату – у розмірі 5580,98грн., згідно довідки  прокуратури Луганської  області (а.с.105) Таким чином,  відповідач  має  можливість надавати матеріальну  допомогу своєму дорослому  непрацездатному  сину.

             Суд  ретельно дослідив  всі  докази, виважено підійшов до визначення  розміру  аліментів. Правильно  взяв до  уваги стан здоров’я  як самого відповідача так і   його матері. Тому  довід апелянта ОСОБА_4 про зайве врахування зазначеного, надуманий.

             Суд  обґрунтовано визнав  розмір  аліментів як  1/6 частину заробітку відповідача, оскільки ч.2ст.200 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд  бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків.

             Не заслуговує на  увагу довід ОСОБА_4, що суд  не врахував ту обставину, що  за квартиру, в якій  зареєстрований  і відповідач, платить  вона. Оплата  комунальних платежів це зовсім  інші  правовідносини, які розглядаються окремо від аліментів.

             Апелянт ОСОБА_5 безпідставно вказує, що у чинному Сімейному Кодексу України не передбачено звернення  до суду з позовом  про стягнення  аліментів на дитину при добровільному  наданні   допомоги. Це є його суб’єктивним тлумаченням норм  діючого законодавства. А п.4ст.181 СК України, на яку посилається  відповідач, передбачено порядок  стягнення  аліментів  у разі   виїзду  одного з батьків за кордон  на  постійне  місце проживання.  Докази, які б відповідали  вимогам ст.ст.58, 59 ЦПК України відповідачем  не було  надано. Тому  суд обґрунтовано  відмовив відповідачу у задоволенні  клопотання   про допит свідків, які б, на думку  ОСОБА_5, підтвердили, що  він добровільно  надавав сину  матеріальну  допомогу.

             Рішення  суду першої  інстанції  ухвалено  з додержанням  норм  матеріального та  процесуального права,  тому  підстав для  його скасування  колегія  не знаходить.

Керуючись п.1ч.1ст.307, ст. 308, п.1ч.1ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

                                   ухвалила:

Апеляційні скарги  ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

            Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 01.02.2010р.  залишити  без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена протягом 2-х місяців безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: