Справа № 2-718/2010

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2010 року Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – Скотаря А.Ю., при секретарі – Котула Н.С., за участю представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, у відкритому судовому засіданні в м. Харкові розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про визнання договору вчиненим з метою приховання іншого правочину та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом в обґрунтування якого зазначив, що між ним і Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» 29.10.2007 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11241044000, відповідно до п. 1.1 якого Банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 48000 доларів США, а останній зобов’язується їх прийняти, належним чином використати та повернути зі сплатою відсотків. Позивач вважає, що цей правочин є удаваним і вчинений для приховання іншого правочину – договору позики в розмірі 242400 грн. та просить визнати це суд.

В наступному позивач змінив позовні вимоги та просив визнати, що договір про надання споживчого кредиту № 11241044000 від 29.10.2007, укладений між ним та відповідачем вчинений у частині надання грошових коштів у сумі 48000 доларів США для приховання позики речей, визначених родовими ознаками, якими є 48000 доларів США.

Відповідач надав зустрічний позов, який об’єднаний з первісним в одне провадження, в якому не заперечував факт укладення договору про надання споживчого кредиту № 11241044000, за яким ОСОБА_4 (1-й відповідач) отримав кредит в сумі 48000 доларів США під 12,9% річних строком до 29.10.2032, а останній зобов’язався щомісячно сплачувати кредит та відсотки за ним, однак з січня 2009 року належним чином зобов’язання не виконує, в зв’язку з чим станом на 23.06.2009 загальна заборгованість за кредитом, враховуючи відсотки, становить 47845,66 доларів США, які Банк, враховуючи наявність поручителя ОСОБА_5 (2-й відповідач), просить стягнути з обох відповідачів в солідарному порядку, а також судові витрати.  

Представник позивача в суді підтримав позовні вимоги та в обґрунтування своєї позиції пояснив, що за Цивільним кодексом законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта може використовуватись в Україні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 1054 ЦК України передбачає можливість банку надавати грошові кошти (кредит) позичальникові на договірних умовах. Тобто, під терміном грошові кошти законодавець розуміє саме грошову одиницю – гривню. Банк, укладаючи з позивачем кредитний договір у іноземній валюті розумів, що валюта не може бути використана за цільовим призначенням, а саме для придбання однокімнатної квартири, як вказано в п. 1.4 договору, чим фактично приховав договір позики речей. Зустрічний позов просив залишити без задоволення.

Представник відповідача проти позову заперечував та пояснив, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі, яким не передбачено визнання правочину удаваним в частині. Окрім того, Банк зі свого боку не мав намір укладати удаваний правочин, а навпаки мав намір і уклав саме кредитний договір у іноземній валюті, що передбачено діючим законодавством. Просив відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

2-й відповідач за зустрічним позовом до суду не з’явився, хоча сповіщався про дату і час слухання справи належним чином, причин неявки не повідомив, тому суд вважає можливим слухати справу за його відсутності.

Вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до укладеного 29.10.2007 договору про надання споживчого кредиту № 11241044000 Банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в сумі 48000 доларів США, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати і повернути Банку кредит та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі (п. 1.1. договору, а.с. 34).

Факт надання зазначених коштів Банком та отримання їх відповідачем не заперечується сторонами, отже, відповідно до діючого законодавства не підлягає доказуванню.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, а ч. 1 ст. 192 ЦК України передбачає, що законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражено у грошовій одиниці України – гривні, але сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті.

Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, може використовуватись на території України лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, як зазначено в ст.ст. 192, 533 ЦК України.  

Правилами використання готівкової іноземної валюти та території України, затвердженими постановою правління Національного Банку України № 200 від 30.05.2007 передбачені випадки, в яких дозволяється використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Пунктом 4 зазначеної постанови встановлено, що індивідуальні ліцензії Національного банку України на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу, що були видані відповідно до Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених анульовані.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно з п. 2 та 3 ст. 5 Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам … на здійснення операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання… . Підпунктами «в», «г» п. 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії.

Відповідачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували наявність у останнього відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на час укладання кредитного договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. За ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Аналізуючи ст. 192 ЦК України, яка має назву гроші (грошові кошти), ст. 99 Конституції України та інші зазначені вище нормативні акти, суд приходить до висновку, що Банк, укладаючи з позивачем кредитний договір у іноземній валюті розумів, що не має відповідного дозволу (індивідуальної ліцензії) на видачу кредиту в іноземній валюті, що іноземна валюта не може бути використана позивачем за цільовим призначенням, а саме для придбання однокімнатної квартири, як вказано в п. 1.4 договору, маючи за мету одержання певної користі – отримання відсотків, запропонував позичальникові і уклав з ним кредитний договір як спосіб приховання дійсного правочину, яким є позика речей, визначених родовими ознаками, тобто 48000 доларів США.

В силу ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підставі викладеного суд вважає, що первісний позов повинен бути задоволений в повному обсязі.

Щодо зустрічного позову, суд дійшов до наступного: задовольняючи первісний позов в повному обсязі суд не звільняє позивача від обов’язку повернути позику у вигляді 48000 доларів США, однак вимоги Банку за зустрічним позовом полягають у солідарному стягненні з відповідачів заборгованості саме за кредитним договором з урахування відсотків та пені, які розраховані виходячи з графіку погашення кредиту та умов кредитного договору. Враховуючи викладене, керуючись ст. 11 ЦК України за якою цивільні справи розглядаються не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог… суд вважає, що зустрічний позов задоволений бути не може.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 215-218 ЦПК України, ст.ст. 192, 235, 524, 533, 535, 1046, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_4 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про визнання договору вчиненим з метою приховання іншого правочину задовольнити та визнати договір про надання споживчого кредиту № 11241044000 від 29.10.2007 укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 вчиненим в частині надання грошових коштів у сумі 48000 доларів США для приховання позики речей, визначених родовими ознаками, якими є 48000 (сорок вісім тисяч) доларів США.

В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 51,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30,00 грн.

      Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 294 ЦПК України.

Суддя                                                                                                                                      А.Ю. Скотар