справа №2-236/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                          

22 квітня 2010 року Березнівський районний суд Рівненської області

в складі:головуючого судді    -   Мельничук Н.В.
при секретарі           -   Кравчук С.Я.

за участю позивача   -   ОСОБА_1

представника позивача - адвоката ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Березне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 лісового коледжу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,  матеріальної допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернулася до  суду з позовом до ОСОБА_4 лісового коледжу   про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн.  

В обґрунтування вимог  ОСОБА_1  зазначила, що відповідно до  наказу  № 33-К від 28 серпня 2009 року  її було  звільнено з посади фахівця з організації дозвілля студентів за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. В подальшому підстава звільнення була уточнена наказом № 35-К від 01 вересня 2009 року та її було звільнено з вказаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст.40 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала , пояснивши наступне:

08 вересня 2005 року відповідно до наказу № 51-К позивача було прийнято на посаду керівника драматичного гуртка до ОСОБА_4 лісового коледжу.

01 лютого 2008 р. наказом №8-К її було переведено на посаду фахівця з організації дозвілля студентів без отриманої згоди на переведення.

28. серпня 2009 року  - позивача  було звільнено з займаної посади за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Так як вказане звільнення з займаної посади позивач вважала безпідставним, для захисту своїх інтересів 28 жовтня 2009 р. звернулася до ОСОБА_4 лісового коледжу для з’ясування питання щодо законності звільнення, так як була ознайомлена, що в цей час в організації проходила перевірка з Міністерства лісового господарства. Цього ж дня, адміністрація ОСОБА_4 лісового коледжу повідомила, що були проведені зміни в наказі про  звільнення. Згідно нового Наказу № 35-К ОСОБА_1 було звільнено за п.3 ст. 40 КЗпП України – за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки 24 липня 2009 р. та 07 серпня 2009 р., коли  відносно неї  були складені акти про її  відсутність на робочому місці, вона була відсутня на робочому місці з 8.00 по 10.00 год. з поважних причин, оскільки проходила огляд лікаря в у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, а саме:

24 липня 2009 р. з 8.00 по 10.00 год. –  зверталася за медичною допомогою до ОСОБА_4 ЦРП, що підтверджується записами в амбулаторній картці (сердечні  болі та гіпертонія).

07 серпня 2009 р. з 8.00 по 10.00 год. –  зверталася за медичною допомогою до ОСОБА_4 ЦРЛ до денного стаціонару, що підтверджується записами в амбулаторній картці (гіпертонічний криз).

При накладенні дисциплінарних стягнень ніяких пояснень адміністрація ОСОБА_4 лісового коледжу не вимагала і навіть не цікавилися причинами відсутності. Позивач зазначає, що з актами відсутності на робочому місці її не ознайомили, про заходи дисциплінарних стягнень не попереджали.

Позивач також  зазначає, що про звільнення 28 серпня 2009 року з займаної посади за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України її не було повідомлено, з наказом № 33-К про звільнення не ознайомлено, а лише  28 серпня 2009 року було  видано трудову книжку. Крім того, про зміну причин звільнення також не повідомлено, зі змінами в підставах звільнення та з наказом № 35-К про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України її ознайомлено лише 28 жовтня 2009 р.  Крім того  вказує, що  їй не  виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення  відповідно до її заяви від 13 жовтня 2009 року.

На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити та винести рішення про поновлення її на посаді, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 7636 гривень 17 коп., розмір моральної шкоди вона зменшила і просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, яка оцінюється в  3000 гривень , яка  проявилася в тому, що діями відповідача її позбавлено права на працю та можливості заробляти собі та своїй сім’ї на життя, а це призвело до моральних переживань позивача, втрати нею душевного спокою, а також просить стягнути з відповідача на її користь 987 гривень 45 коп.  невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно  до її заяви від 13 жовтня 2009 року.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю. Вважає, що звільнення є законним з наступних підстав:

Щодо переведення ОСОБА_1 на іншу посаду було проведено з дотриманням та у відповідності до вимог ст. 32 КЗпП України:

08 вересня 2005 р. гр. ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ОСОБА_4 лісовий коледж на посаду керівника драматичного гуртка .

Про зміни в штатному розписі та можливість переведення на іншу посаду позивача  було повідомлено за два місяці до такого переведення, а саме 28 листопада 2007 р. на що нею було дано згоду.      

01 лютого 2008 р. ОСОБА_1 було переведено згідно поданої нею заяви від 01 лютого 2008р. з   посади керівника драматичного гуртка на посаду фахівця з організації дозвілля студентів

При  накладенні  дисциплінарних стягнень та звільненні з роботи дотримана процедура, передбачена ст. ст. 147 , 147-1, 148, 149 КЗпП України.

ОСОБА_1 було ознайомлено під розписку з режимом роботи 11 лютого 2008 р., але вона неодноразово була відсутня на робочому місці під час робочих днів, зокрема 16 липня 2009 р. з 10:00 до 19:15 год., 24 липня 2009 р. з 8:00 до 10:00 год., 31 липня 2009 р. з 8:00 до 09:57 год., 14 серпня 2009 р. з 8.00 до 09.50 год., що підтверджується актами про відсутність на робочому місці. Складання правильності актів підтверджено  листом інспектора праці в ОСОБА_4 районі №17-06-007/14 від 28 січня 2010 р.

Про відсутність на робочому місці ще й 07.08.2009   р. адміністрації не було відомо.

26 серпня 2009 р.   було проведено засідання профкому ОСОБА_4 лісового коледжу за присутності ОСОБА_1, де розглядався  лист- поданн я директора коледжу  ОСОБА_5 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.   Згода профкому на звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України була надана.

  При готуванні проекту наказу працівником коледжу-   завідуючою   канцелярії ОСОБА_6 помилково в наказі №33-К від 28 серпня 2009 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 було вказано як підставу звільнення не п. 3 ст. 40 КЗпП України, а п.4 ст.40 КЗпП України. Дану  помилку, виявлену при перевірці наказів головою профкому, терміново виправлено наказом №35-К від 01 вересня 2009 року  та повідомлено позивача ОСОБА_1 листом  № 148 від 02 вересня 2009 року.Крім того, ОСОБА_1 отримала трудову книжку 28 серпня 2009 р. і була ознайомлена з підставами звільнення.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог та вказав, що ОСОБА_1 неодноразово протягом року притягалася до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з порушенням трудової дисципліни. Вважає, що з боку позивача наявні ознаки систематичного порушення трудової дисципліни, а  тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

    Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи , суд приходить до наступного висновку.  

Відповідно до наказу   №51 -К від 08 вересня 2005 р.  ОСОБА_1 прийнята   на посаду керівника драматичного гуртка ОСОБА_4 лісового коледжу.

Наказом  №8-К від 01 лютого .2008 р. ОСОБА_1 переведено на посаду фахівця з організації дозвілля студентів. Про зміни в штатному розписі позивача ОСОБА_1 повідомлено за два місяці до такого переведення, а саме 28 листопада 2007 р., згідно наказу № 87-К. Згода на переведення підтверджена заявою на переведення ОСОБА_1 01 лютого 2008 р. та  записами про ознайомлення та згоду у вказаних наказах  від 28 листопада 2007 р. та 01 лютого 2008 р.      

Посада фахівця з організації дозвілля студентів не відноситься до посад педагогічних працівників, що визначені Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково- педагогічних працівників» . № 963 14 червня 2000 року .

Про розпорядження директора ОСОБА_4 лісового коледжу №2 від 11 лютого 2008 р., яким встановлювався  режим  роботи студентського клубу: п очаток роботи – 10.00 год. ,  у п'ятницю - 8:00 год.; кінець роботи - 19 год.15 хв., у п'ятницю - 16:00 год.; перерва на обід з 14:00 до 15:00 год.,  працівників клубу, в тому числі і позивача  ОСОБА_1було ознайомлено , про що свідчить її  особистий підпис від 11 лютого 2008 року.

Наказом №33-К від 28 серпня 2009 р. позивача було звільнено з роботи за прогули без поважних причин.

Акт про відмову підписати наказ про звільнення з роботи та отримати його копію від 28 серпня 2009 р. свідчить про те, що  ОСОБА_1 було ознайомлено із звільненням з роботи за прогули,  п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Наказом №35-К від 01 вересня 2009 р. внесено зміни до Наказу №33 від 28 серпня 2009 р., згідно якого  змінено підстави звільнення ОСОБА_1 , а саме відмінено наказ про звільнення за прогули за  п. 4 ст.40 КЗпП України та звільнено фахівця з організації дозвілля студентів ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку за п. 3 ст.40 КЗпП України.

ОСОБА_4 лісового коледжу за №148  від 02 вересня 2009 р. підтверджує факт повідомлення позивача ОСОБА_1 про помилковий запис у формулюванні причин звільнення.

Враховуючи вищевказані докази по справі та пояснювальна записка завідуючої канцелярії ОСОБА_6 від 01 вересня 2009 р., суд приходить до висновку про необхідність дослідження  у даній справі правомірність звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Окрім цього, звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП допускається лише за умов вини працівника. Принцип вини прямо закріплений у п. 24 Типових правил внутрішнього трудового  розпорядку.

В роз’ясненнях  до п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з»ясувати, в чому конкретно виявилось порушення, яке стало приводом до звільнення, чи могло бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

В судовому засіданні  встановлено, що  позивач ОСОБА_1 неодноразово була відсутня на робочому місці під час робочих днів, зокрема: 16 липня 2009 р. з 10:00 до 19:15 год., що підтверджується актом про відсутність на робочому місці від 16 липня 2009 р. За дане  порушення на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення - оголошено догану (Наказ №29-К від 20 липня 2009 р.). Підписати наказ позивач  відмовилася, хоча була з ним ознайомлена, що  зафіксовано комісією в складі юриста Зелінського Р. В., коменданта ОСОБА_7, секретаря Булки Л. П., лаборанта ОСОБА_8, 31 липня 2009 р. з 8:00 до 09:57 год., що підтверджується актом про відсутність на робочому місці від 31 липня 2009 р. Дати пояснення щодо  відсутності на роботі ОСОБА_1 відмовилася, що підтверджується актом про відмову дати пояснення причин відсутності на робочому місці від 31 липня 2009 р., 14 серпня 2009 р. з 8.00 до 09.50 год., що підтверджується актом про відсутність на робочому місці від 14 серпня 2009 р. Дати пояснення щодо  відсутності на роботі ОСОБА_1 відмовилася, що підтверджується актом про відмову дати пояснення причин відсутності на робочому місці від 14 серпня 2009 р.

Відсутність позивача ОСОБА_1 на робочому місці 24 липня 2009 р. та 07 серпня 2009 р. підтверджено необхідністю звернення позивача за медичною допомогою, хоча  в судовому засіданні не встановлено час її звернення до лікаря. При цьому встановлено, що 24 липня 2009 р. з 8:00 до 10:00 год. письмове пояснення відсутності на робочому місці ОСОБА_1надати  відмовилася , хоча могла повідомити про її звернення за медичною допомогою до ОСОБА_4 ЦРП, що підтверджується записами в амбулаторній картці ОСОБА_1 (сердечні  болі та гіпертонія).

Судом встановлено також, про  відсутність  позивача ОСОБА_1 на робочому місці ще й 07 серпня 2009 р. Позивач сама зазначила, обґрунтувавши при цьому необхідність звернення за медичною допомогою до ОСОБА_4 ЦРЛ до денного стаціонару, що підтверджується записами в амбулаторній картці ОСОБА_1 (гіпертонічний криз).

Пункт 3 ст. 40 КЗпП України надає право власникові розірвати трудовий договір лише якщо раніше до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, зазначених у п.23 Постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» за передбаченими п.3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках  враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП) і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше року.

Наказом №29-К від 20 липня 2009 р. на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення - оголошено догану за вчинення прогулу, а саме за відсутність на робочому місці  протягом усього робочого дня 16 липня 2009 р. з 10:00 до 19:15 год. Згідно вимог ст. 149 КЗпП, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Позивач  стверджує, що вона не була  повідомлена про застосування щодо неї дисциплінарного стягнення за наказом від 20 липня 2009 року і дізналася про це лише після звільнення. Вказане спростовується тим, що  вона відмовилась   поставити підпис  про ознайомлення з наказом  №29-К від 20 липня 2009 р.  , хоча була з ним ознайомлена 21 липня 2009 р. у присутності юриста Зелінського Р.В., коменданта ОСОБА_7, секретаря Булки Л.П. лаборанта ОСОБА_9, що засвідчено підписами вищевказаних осіб. Стверджуючи, що позивач була ознайомлена  з наказом про застосування відносно неї  дисциплінарного стягнення належним чином та їй пропонувалось надати письмове пояснення, підтверджується показаннями  представника відповідача  ОСОБА_3,  свідка ОСОБА_7 та листом Державного комітету лісового господарства України №10/06/5179 від 05 листопада 2009 р. наданий на звернення позивачу, де зазначено , що порушень в оголошенні догани та законності звільнення  позивача з роботи не встановлено.

Враховуючи положення ст. 252 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборної профспілкового органу підприємства, установи, організації, крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 розірвання трудового договору  з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

З матеріалів справи  вбачається, що директором ОСОБА_4 лісового коледжу ОСОБА_5 18 серпня 2009 р. було подано  письмове подання за №138 профспілковому комітету  ОСОБА_4 лісового коледжу про доцільність та згоду на звільнення ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до протоколу №32 від 26 серпня 2009 р. профспілковий комітет ОСОБА_4 лісового коледжу надав згоду на звільнення з роботи фахівця з організації дозвілля студентів  ОСОБА_1 за п. 3 с. 40 КЗпП України. Позивач  була присутня на засіданні профспілкового комітету, його рішення не оскаржила..

Допитана у судовому засіданні свідок  ОСОБА_10 пояснила, що  14 серпня 2009 р. біля восьмої години ранку вона бачила позивача, яка йшла на роботу, хоча факт наявності  позивача  на робочому місці підтвердити не може, а свідок ОСОБА_11 вказала, що цього ж  дня бачила позивача на роботі біля 8.00 години.

Показаннями свідка   ОСОБА_12 встановлено, що 31 липня 2009 р. з 8.00 до 10.00 год. вона вела бесіду з позивачем на робочому місці останньої   більше трьох годин.  Свідок ОСОБА_13 та представник відповідача ОСОБА_3 , які були членами   комісії  під час складання акту про відсутність позивача на робочому місці 31 липня 2009 року  вказаний факт заперечують.

Допитані у судовому засіданні свідки , а саме директор ОСОБА_5, голова профкому ОСОБА_14, заступник директора по виховній роботі ОСОБА_15, завідувач канцелярії ОСОБА_6Я ., комендант навчального корпусу ОСОБА_7, завідувач дендропарку   ОСОБА_16,  викладач бухгалтерського обліку ОСОБА_13, чергова  ОСОБА_17, член профкому ОСОБА_18. пояснили, що позивач  ОСОБА_1 не дотримувалася правил внутрішнього трудового розпорядку, була неодноразово відсутня на робочому місці, систематично порушувала правила внутрішнього трудового розпорядку, на зауваження не реагувала,  пояснень з причин її  відсутності на роботі не надавала, керувалася лише внутрішніми переконаннями про необмеженість часовими межами її як творчого працівника.

Відповідно до ст. 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу  він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.  

Трудову книжку позивач  отримала  28 серпня 2009 р. під розпис у книзі обліку руху трудових книжок ОСОБА_4 лісового коледжу, тобто у день звільнення. Наказ №33-К від 28 серпня 2009 р. про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 підписати та отримати копію відмовилася. Наказ №35-К від 01 вересня 2009 р. про зміни формулювання причин  звільнення  саме за п. 3 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 підписала 28 жовтня 2009 р., копію отримала.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона  зобов»язана довести  ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків , встановлених  частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року  «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.  Однак  позивачем не  доведено  порушення її   трудових прав, що могло призвести до  спричинення їй  моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків . Щодо позовної вимоги про   стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, то суд вважає , що дана вимога  до задоволення не підлягає, оскільки  вона ніякими доказами не підтверджена  і в судовому засіданні дані докази судом не добуті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає що розірвання трудового договору  між позивачем та відповідачем, було проведено з дотриманням процедури звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України,  а тому  позов не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 214, 215 Цивільного процесуального Кодексу України, п. 3 ст. 40, 235 Кодексу законів   про працю України, п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року  «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_4 лісового коледжу   про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги на оздоровлення,  відшкодування моральної шкоди відмовити за недоведеністю позовних вимог .

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня  оголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Рівненської області через Березнівський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк двадцять днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.  

Суддя:                                                                          Мельничук Н.В.